Під час розгону мирного Євромайдану о 4 годині ранку 30 листопада та під час пікетування Адміністрації Президента 1 грудня від “Беркута” постраждали десятки мітингувальників. Точна цифра невідома — адже багато хто боїться звертатися до лікарні (щоб не “пришили статтю”), понад 30 осіб не могли знайти, щоправда, громадські активісти більшість із них розшукали. Ми відвідали в лікарні родину, у якій постраждали всі її члени. Вони навіть не мітингували, а просто йшли вулицею Інститутською. На їхньому місці міг опинитися кожен із нас.
Надія КИР’ЯН
Фото Миколи ЦИМБАЛЮКА
Розповідає Ірина Василівна Рабченюк, 54 роки, родом зі Стаханова Луганської області. Нині киянка, працює логопедом у гімназії:
— 1 грудня після 16 години, коли вже почало сутеніти, ми з чоловіком (колишнім працівником Генеральної прокуратури, нині пенсіонером), сином і дочкою піднімалися від Майдану Незалежності по вулиці Інститутській. Було дуже багато людей, вулиці ніхто не перекривав. Раптом почули якісь дивні хлопки. Коли порівнялися з Банковою, хлопки стали гучніші. Ми зрозуміли, що це вибухають димові шашки. Щось горіло. З’явився дим, люди кашляли, відходили звідти. Ми також почали відходити вгору по Інститутській, дихати стало важко.
Побачили, як із Банкової винесли дівчину з пораненими ногами. Поранення осколочне від гранати. Диму ставало дедалі більше, ми почали тікати. Потім хтось крикнув “Зачистка”. Люди побігли. Мій син перечепився і впав. Я йому допомогла піднятися, а коли озирнулася, переді мною з диму з’явився боєць спецпідрозділу. У касці, з палицею, у чорному шоломі. Я повернулася до нього обличчям, і він одразу вдарив мене палицею по голові. Я рухнула на землю, з носа і рота полилася кров. Подумала: “Буде добивати чи ні?”
Ірина Василівна розповіла, що її відтягли з того місця люди і заховали. Вона встигла почути, як син закричав до спецназівця: “Ти ударив мою маму!” Після цього боєць ударив по голові її чоловіка (у нього струс мозку), потім сина. У жінки лилася кров, люди довели її до машини швидкої допомоги. Там уже сиділа дівчина з пораненими ногами, побитий іноземний журналіст. Лікарка по телефону кричала, що дуже багато поранених, просила допомоги.
— Я сиділа, міцно трималася, щоб не впасти, щоб вижити, кров лилася, — розповідала Ірина Василівна. — До речі, у цій трагічній ситуації люди підтримували один одного. У “швидкій” постраждалі казали: ви тільки жінку рятуйте, на нас не звертайте уваги. Мені поставили крапельницю. Очі заплили, я нічого не бачила. Швидка з сиреною помчала в лікарню. Тут уже на нас чекали й почали надавати допомогу. Привезли у відділ політравм, місць там не було. Обстежили і поклали тимчасово в хірургічне відділення. У мене осколочний перелом носа, травмоване праве око (я ним нічого не бачу) і струс мозку. Така моя бойова історія.
Розповідає дочка Ірини Василівни Леся, яка постійно чергує біля лежачої матері. Їй 33 роки, за фахом юрист:
— Коли пролунали вибухи, брат кинувся на Банкову, щоб дізнатися, що відбувається, бо люди почали кричати. Я крикнула батькам, щоб залишалися на місці, на безпечній відстані від Банкової й побігла за братом. Ми розминулися, почалася паніка. На мене хлинув натовп, люди пробігли повз мене, я залишилася майже в останніх рядах, шукаючи брата, а з диму бігли бійці спецпідрозділу. Вони всіх, хто не встиг утекти, били по головах. Люди бігли, падали. Я розвернулася, щоб утекти, мені здалося, що я бігла дуже швидко, але один із бійців мене миттю наздогнав, я відчула дуже сильний удар по спині, де був наплічник, що приглушив удар. Хлопець, який стояв переді мною обличчям до спецназівця, закричав: “Що ти робиш, це ж дівчина!” Я в шоковому стані повернулася до нього й кажу: “Ти що, дурний?” Тоді він опустив палицю.
Таким чином сторонній хлопець фактично врятував Лесю, яка після нападу на неї кинулася шукати родичів, до яких ніяк не могла додзвонитися. До речі, у цій ситуації люди трималися мужньо, паніки не було. Тепер Леся постійно чергує біля мами, травмовані батько й брат приїжджають, привозять ліки.
Леся з мамою розповіли, що бачили багато покалічених людей. Коли Ірину Василівну привезли, у коридорі всі стільці були зайняті, на підлозі калюжі крові, люди переважно з пошкодженнями голови. Травми дуже серйозні. У одного молодого хлопчини розкроєний череп. Лікарі навіть не знали, чи виживе. Йому зробили трепанацію, операція пройшла успішно.
— Це жах, це просто війна з народом, — обурюється Ірина Василівна. — На Хрещатику, мені здається, востаннє лилася кров при фашистах. А якби я не повернулася до спецназівця обличчям, то він або мене догнав би (я ж бігаю не так швидко), стукнув по потилиці і розкроїв мені череп, або якби удар першим прийшовся на мого сина, то вбив би його.
— Про що думали ці люди, які застосували зброю проти мирного населення? — додає пані Леся. — Люди тікали, а їх били по голові, по спині, по потилиці. А гранати кидати — це нормально? Навіть якщо це шумові — вони ранять людей.
— Оскаржуватимете цей злочин? — запитую.
— Чоловік подав заяву до прокуратури. До нас також приходив прокурор, повідомив, що 2 грудня порушено кримінальну справу за фактом перевищення повноважень працівниками “Беркута” і побиття журналістів на Банковій. Нині збирають інформацію про всіх постраждалих.
