Дзеркало сьогодення

OLYMPUS DIGITAL CAMERAПрезентація книжки Юрія Щербака “Час смертохристів” у російському перекладі, яка щойно побачила світ у видавництві “Ярославів Вал”, планувалася давно, задовго до Євромайдану. Але волею долі сталося так, що випала вона на пік протестних акцій українців проти антинародної політики нинішнього президента і його влади по всій Україні. Ці події потужно висвітлили неймовірну прозорливість творчості одного з найвідоміших наших письменників. Гадаю, Юрій Миколайович Щербак із дорогою душею відмовився б від лаврів Касандри, але чесність, гідність і обов’язок громадянина не дають йому права мовчати. Тож тема далекоглядності письменника в контексті нинішніх подій на Майдані є стрижнем виступу кожного, хто взяв участь в обговоренні роману на презентації минулої п’ятниці в Музеї літератури.

Микола ЦИМБАЛЮК
Фото Сергія Цушка

Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ, очільник видавництва “Ярос­лавів Вал” на правах ведучого й ініціатора вечора зауважив, що “смертохристи нині вже матеріалізувалися тут, у Києві”.
— Я знаю, — сказав він, — як народжувалася ця книжка, і в зв’язку з цим посилаюся на статтю Юрія Щербака “Влада темряви”, що друкувалася в газеті “День” і ввійшла до його книжки “Україна в зоні турбулентності”. Це — епілог Помаранчевої епохи, яка на той час закінчувалася і, як виявилося, — пролог до сьогоднішньої. Я неодноразово ловив себе на думці про неймовірність того, як можуть літературні тексти кореспондуватися з реальністю. Читаючи роман Щербака, мало хто сьогодні може повірити, що йдеться про 2077 і 2079 роки. Хоча тоді, коли писався твір, він писав саме про віддалену перспективу. Але погляньмо, що справжня література може зробити з нами всіма і реальністю!
Ми хотіли на презентації говорити про те, наскільки важливі такі твори, як роман “Час смертохристів”, для української літератури. Але дійсність невблаганно диктує своє. Тож говорімо, наскільки важливі сьогодні такі твори для українського суспільства.
Українські читачі прихильно зустріли роман-дилогію Юрія Щербака. Видавництво подбало про те, аби видання стало доступним і для російськомовних читачів і в Україні, і за кордоном.
Віктор БАРАНОВ, голова Національної спілки письменників України наголосив на виході роману на значно ширшу читацьку аудиторію. І пригадав, як чверть віку тому, коли ще тільки зорганізувався Рух в Україні, Дмитро Павличко якось висловив мудру думку, що потрібна рухівська національна газета ще й російською мовою. Бо найкоротший шлях будь-яких найпрогресивніших, найгуманніших ідей до людей лежить через їхню рідну мову.
— Ми часто, — підкреслив Вік­тор Баранов, — переконуємо один одного в своїй ідентичності, хоча ми й без цього в тому переконані. А вкрай важливо, щоб ці переконання ішли, достукувалися до тих, хто українське слово поки що не шанує і не сповідує, але готовий відгукнутися на національну ідею. Для цього найкраще використовувати художнє, публіцистичне слово, яке без упередження сприймає людська душа.
Дуже добре, що сьогодні книжка Юрія Щербака доступна російському читачеві. Я уважно стежу за тим, що коїться нині в Україні, і в моїй пам’яті відлунюються слова Юрія Миколайовича з його книжки “Україна в зоні турбулентності”. І у зв’язку з цим мені прикро засвідчувати той факт, що Євромайдан вибухнув ще й тому, що наша влада глибоко “мала на увазі” інтелект нашої інтелігенції, ігнорувала думки справжніх неформальних лідерів нашого народу, тих, кого, без перебільшення, вважають совістю української нації. Ось цей розрив між передовою думкою, яка могла б прислужитися нашій державі, напрацювавши і окресливши магістральні напрями цивілізаційного розвитку суспільства і держави і нинішньою, непрофесійною і антиукраїнською за своєю суттю владою є справжньою причиною народного обурення і протесту.
Віктор Баранов підкреслив, що держава і нинішня влада проігнорували високий інтелект і авторитет науковця, письменника, зрештою, міжнародний досвід одного з найуспішніших дипломатів, яким є Юрій Щербак. “Більше того, — закінчив Віктор Баранов, — ігнорування, невикористання таких умів з їх здатністю стратегічного мислення, передбачення майбутнього можна назвати навіть злочином проти власного народу, Української держави”. Щодо романів Юрія Щербака “Час смертохристів”, “Час великої гри”, то вони, безперечно, розширюють, загострюють наш духовний зір.
Відомий письменник, державний і політичний діяч Дмитро ПАВЛИЧКО як ніхто інший упродовж багатьох десятиліть мав можливість відстежувати зародження і розвиток глибокого філософського мислення письменника Юрія Щербака.
— Він досить довго підходив до свого філософського роману, — сказав Дмитро Васильович. — Ще 1976 року я писав рецензію на його п’єсу про Лесю Українку. Уже тоді я відчув, що він ходить коло великої теми. У процесі роботи йому треба було прочитати кожне слово, яке Леся Українка написала, і відчути, пережити, осмислити її життя, думки, прагнення. Він боровся між двома філософськими темами: бо Леся з одного боку була людиною віруючою, але стояла вона на стороні іншого лідера людства — не лише Христа, а й Прометея. І це його почуття філософської двоїстості, загальнолюдського і особистісного, присутнього у нашому українському духовному світі, супроводжувало його в написанні й цього роману. Бо написати такий роман, як “Час смертохристів”, письменник не може одразу. Для цього треба пройти велику школу мислення філософського, літературного і політичного.
Сюжет роману Щербака ще недавно комусь здавався нереальним. Бо йдеться у ньому про те, як генерал Гайдук скидає президента. Того президента, який понабудовував резервації, позаганявши туди наших людей у вишиваних сорочках і шароварах, прирікши їх на нелюдське існування. Здавалося, з того немає виходу. Але всупереч так званій логіці обставин і самого диктатора, починається боротьба за Україну українську. Це роман про це.
А тепер повернімося до реальності. Я щойно бачив, як наші президенти розмовляли за круглим столом. Це сцена з роману. Я там не бачив Гайдука, але знаю, що він там був збоку, тому що наш Гайдук — це наш Майдан. Це той народ, який, загнаний владою в резервацію бідності і безправ’я, піднявся на боротьбу, яка є вагомим шматком глобальнішої боротьби не стільки за європейськість нації, скільки за європейську демократію. Це все вкупі є тим вимріяним великим чоловіком європейського складу, який намагається відновити українську Україну, але вже на інших засадах. Це те, що розуміє, за що наша краща, свідоміша частина української молоді і старшого покоління стоїть на майдані. Справжня, горда, велика душа українців — то Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, генерал УПА Шухевич… Дмитро Васильович підсумував:
— Те, що відбувається сьогодні на Майдані — то національне повстання проти нинішньої промосковської антиукраїнської влади.
А нам не треба забувати: всі геніальні люди світу живуть і воскресають. Великі люди не вмирають, бо якщо вони вмирають і не воскресають, то може померти нація. А нація наша воскресла на наших очах. Це виклик і останнє суворе застереження не лише тим смертохристам, а й усім тим людцям, які впродовж нашої історії не раз нас бачили в могилі. Ми воскресаємо, і сьогодні живемо тим Майданом, своєю великою надією. І ми вдячні таким письменникам, як Юрій Щербак, який нам сказав: не журіться, ми — воскресли!
Юрій ЩЕРБАК, коли йому надали слово, говорив не стільки про сам роман, скільки про те, що спонукало і на тлі чого твір писався.
— Історія прийшла в наші оселі, на наші площі, в наші душі. І це страшно. Тому що коли історія приходить, ми не знаємо, чим вона закінчиться. А історія жорстока і невблаганна. Я себе почуваю, наприклад, як 1918 року. Коли були великі українські надії і величезні трагедії. Час, коли народжувалася Україна.
Ідучи на презентацію, я думав над тим, що говорити про книжку, коли ми в 100–200 метрах від епіцентру української і світової історії. Ми сьогодні самі ще не розуміємо, що ці події означають. Павличко, який володіє геніальним поетичним даром, знає, що відбувається.
Але сказати хочу про інше. Я щойно закінчив статтю про геополітичні аспекти нашої сьогоднішньої ситуації, де показую: те, що вчинила наша влада — це поворот на 180 градусів від Європейського Союзу. Це просто сюжет у стилі Орвелла, коли Євразія воювала з Океанією і вмить оголошують, що Океанія наш друг, а Євразія наш ворог і все повертається з ніг на голову…
У тій системі Орвелла це було можливо, у нашій — ні. Сьогодні у нас, на щастя, немає такої кривавої диктатури, на зразок сталінської, а найголовніше — люди в нас зовсім інші. Вони вже не вірять усім цим можновладним вождям, які вели в один бік, а потім виявляється, що вони нічого не розуміли, коли різко розвернули державний потяг. І він уже летів з величезною швидкістю в Брюссель, коли нинішня влада раптом зірвала стоп-кран і вагони шкереберть полетіли з насипу і локомотив перевернувся. Він уже не здатен рухатися вперед.
Це все страшно, бо свідчить, що справді історія прийшла до нас. Що насправді обговорюється сьогодні? Перехід України в сферу впливу Росії, а це дуже можливе, і як результат — величезна, світового масштабу європейська криза. Пригадаймо: Україна, яка сама себе оголосила позаблоковою державою, перебуває в сірій зоні безпеки. Якщо вона увійде до московської військової сфери, то піді Львовом стоятимуть танкові дивізії, націлені на Польщу і Європу. Один англійський аналітик нагадав, що в європейській історії було два великі військові російсько-білоруські навчання — “Запад-2009” і “Запад-2013”, на яких імітувалася ядерна атака Варшави. Мало хто знав про це, але про це достеменно стало відомо англійській розвідці. 2009-го Росія імітувала напад на Швецію, абсолютно нейтральну, мирну, з нечисленною армією Швецію. Ось такі проробляються “добросусідські” варіанти Москви.
Для чого це робиться? І що означатиме приєднання України до російського військового простору? Нещодавно читав матеріали московських аналітиків. Один із них, добре поінформований, глибокий і серйозний фахівець, стверджує, що Москва вже обговорювала варіант введення російських військ на територію України. Аналогію проводили з Угорщиною 1956-го і Чехословаччиною 1968-го. Це все дуже серйозні речі, і це при тому, що США президента Обами ізолювалися і нічого, крім вербальних заяв, не роблять, щоб бодай якось змінити ситуацію. Стратегічне партнерство пробуксовує. Це може мати непередбачувані наслідки.
Ми підписували відповідну багатосторонню угоду, коли віддавали ядерну зброю. Це було 14 січня 1994 року. В угоді президентів України, США і Росії зазначалося, що Росія у відповідь на здачу української ядерної зброї не погрожуватиме Україні й не чинитиме економічний і політичний тиск на неї. Це є міжнародний юридичний документ. Урешті-решт маємо юридичний документ, ухвалений за прем’єрства Януковича, про позаблоковість України. Яким чином Україна може приєднатися до Євроазійського монстра-спільноти, де не буде Узбекистану (він не збирається іти туди), Туркменістану, під великим сумнівом Киргизія, а буде, бачте, Україна. Це грубе порушення закону про нашу позаблоковість. Я вже не кажу про порушення закону про євроінтеграційний напрям України.
Щодо таємних угод, які були підписані чи не підписані, але вже нібито узгоджені Януковичем і Путіним, то вони багатьом аналітикам дуже нагадують пакт Молотова-Ріббентропа. Ми ще не знаємо, які там є таємні протоколи. Але, сподіваємося, дізнаємося швидше, ніж людство дізналося про пакт Молотова-Ріббентропа. Ми мусимо усвідомлювати: сьогодні на київському Майдані захищають Європу. І багато європейців це розуміють. Тут не йдеться про якогось Азірова чи когось іншого, бо це дрібні, нікому не потрібні постаті, які вилетять геть і згадки про них в історії не залишиться. Не про це йдеться. Мова про долю України.
І в цьому плані мені приємно чути аналогії, наприклад, у виступі Дмитра Павличка, що десь тут близько ходить генерал Гайдук. Я теж на це сподіваюся. Я сьогодні не запросив прототипа Гайдука на презентацію, бо нині він у складній ситуації. Але сподіваюся, що в душу кожного з нас стукає відчуття відповідальності перед Батьківщиною, перед народом, перед нацією. Ось про це я й хотів сказати в романі. Я не думав, що так швидко розгорнуться ці події. За моїми політичними прогнозами це мало бути десь у році 2015-му. Про це є в моїх публіцистичних статтях, але бути пророком — дуже невдячна справа, бо я лише письменник.
Але якісь силові лінії, біополя, думаю, існують і дають сигнали про те, що може статися з нами. Ми сьогодні на дуже небезпечному повороті нашої історії. І я хочу, щоб ми всі молилися, аби не збулося все те, що описано в романі (там описані сцени народної розправи над різними великими і малими можновладцями-начальниками, погроми і різня як вияв гніву і ненависті за бідність і рабство), щоб Україну не було втягнуто в громадянську війну. Треба шукати якийсь інший, мирний вихід з цієї ситуації.
Застереження нам — ситуація в Сирії. Це була прекрасна й заможна країна. Тепер, після тривалого кровопролиття цій ще недавно процвітаючій перлині Близького Сходу треба тридцять років, щоб підвестися з руїн, загоїти рани, завдані в результаті міжусобної війни. Нам цього треба боятися як вогню, бо Україна — не менш складна країна, а розбурхавши її, буде дуже важко втихомирити.
Москва ж не спить, не вперше намагаючись погріти свої загребущі руки на українському вогнищі. У Кремлі з’явився один проект, оприлюднений у дуже поважному московському журналі. Пропонуються провести силами Європейського Союзу і США референдуми в кожній області України, щоб вони визначилися, в яку зону вони хочуть перейти — російську чи європейську. Надруковані навіть списки областей, яка область куди піде, там є списки наших олігархів, які тяжіють до Заходу або Сходу, там є все. Це цинічна, жорстока наруга над державністю України. Я не намагався дізнатися, хто автор: якщо це українські громадяни, то це державний злочин — заклики до знищення державності й зміни кордонів. Під цю ж статтю підпадають заклики, які недавно лунали з Криму, що треба вводити в Україну окупаційні російські війська і т. ін.
Я думав: що таке наш Майдан і що може він змінити? Мусимо усвідомити – ми самі частина цього Майдану, його частка. А тут, на презентації “Часу смертохристів”, ми говоримо про не такі вже й чужі речі для того Майдану. Бо Майдан зараз відбувається у наших серцях, у наших душах. Хотілося, щоб російськомовний варіант книжки з розумінням сприйняв наш читач. Треба осмислювати сьогоднішні події. Нинішня українська література, яка перебуває на підйомі, отримає ще один новий потужний духовний імпульс від Майдану. Головне, що він робить — люди перестають бути рабами, вони перестають соромитися своєї українськості, своєї мови, навіть якщо вони розмовляють по-російськи. Цей майдан не є поділом України на частини. Погляньте, який жалюгідний, кволий рефлекс іде з протилежного боку, з-під стін Верховної Ради, під синіми прапорами! Мені неймовірно шкода просто куплених, бідних, нещасних людей, які там стоять, не маючи за душею жодної світлої ідеї. На нашому ж Майдані день і ніч стоять люди, які несуть у душах ідею демократичної, незалежної, європейської України. І будьмо вдячні їм за це. Слава Україні!
Головний редактор видавництва “Ярославів Вал” Павло Щириця висловив спільне сподівання учасників презентації, що колись дилогія Юрія Щербака виросте в трилогію. Це як у Данте “Божественна комедія”, де є чистилище, пекло і рай. Мусить бути якесь чистилище для нас і світло, яке ми чекаємо, бо тьми у нас достатньо.
Коли письменник передбачає і влучає, не плануючи, це найбільша теза визнання його переконливої художньої правди. Бо можна писати про події, списуючи їх зі щоденника, а сприйматимуться вони не надто довірливо. А можна настільки талановито художньо змалювати дійсність, у якій ми впізнаємо і себе, і оточення, і людей із влади. Це під силу справжньому письменнику. “Час смерто­христів” Юрія Щербака — це роман застереження, роман-сполох, роман, який, власне, допомагає нам побачити майбутнє не в одних рожевих тонах. Він змушує нас, читачів, замислитися над тим, що можемо ми зробити нині, аби уникнути таких катастроф прийдешнього. “Час смертохристів” є ніби дзеркалом для нас, для майбутнього, в яке треба зазирати, щоб нам, українцям, не стати аутсайдерами час від часу повторюваної історії. Майбутнє пишеться сьогодні на Майдані, а разом із ним для нас його пише і Юрій Щербак.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment