Титан праці

У Музеї книги і друкарства України, що на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, відкрилася виставка “Віддати зумієм себе Україні” до 150-річчя від дня народження Бориса Грінченка, видатного письменника, перекладача, лексикографа, видавця, громадсько-політичного діяча. Виставка діятиме до 30 січня 2014 року.

Надія КИР’ЯН

В експозиції — автографи рукописів з рукописного фонду Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАНУ, матеріали з Музею книги і друкарства та Київського університету імені Бориса Грінченка, документи, твори та переклади Бориса Грінченка та Марії Загірньої. Представлено дослідження сучасних науковців про життя і творчість ювілярів (Марії Загірній — також 150), книжки видавництва родини Грінченків і з їхньої приватної бібліотеки. Підрозділи експозиції: прижиттєві видання творів Б. Грінченка, видання народнопросвітніх книжок у Чернігові та Києві (“Просвіта”), історія видання “Словаря…” Б. Грінченка та ін. Експонуються науковопопулярні видання та переклади, серія “Пам’яті Насті Грінченко”, яку започаткував Борис Грінченко, а продовжила Марія Загірня.
Лейтмотивом виставки є слова Євгена Чикаленка: “Без грошей, зайнятий службою, він сам із жінкою написав і видав за короткий час більше, мабуть, книжок, ніж їх видало все українське громадянство після 1876 року. Якої треба було енергії, праці і впертості, щоб при тодішніх цензурних умовах видавати таку силу книжок”.
Вступне слово на відкритті виголосила директор музею Валентина Бочковська. “Ми зібралися у непростий для України час, — зазначила Валентина Григорівна. — Наш колектив, як багато інших, підписав звернення проти насильницьких дій влади. Сподіваємося, що ми зможемо вибороти свої права, свою волю. Такі визначні постаті, як Борис Грінченко, слугують нам за приклад.
Така експозиція у нашому музеї не перша. Найактивнішу участь у підготовці виставки цього разу взяли заввідділу наукової роботи Марія Олексіївна Гринько та Ганна Іванівна Білоцерківська, їм допомагав увесь наш колектив”.
Ірина Гнатюк, кандидат філологічних наук, заввідділу лексикографії та лексикології Інституту мови НАНУ, розповіла про найважливішу працю Б. Грінченка — видання Словника української мови, робота над яким розпочалася 1864 року з ініціативи видавців альманаху “Київська старовина”. На той час в Україні вже були словники Памви Беринди, Лаврентія Зизанія, які також представлені у цьому музеї, де свого часу була друкарня. Це були словники нашої старої книжної мови. Виникла потреба у словникові народної мови. Мовознавці, студенти почали збирати матеріал. Підготовча робота тривала не одне десятиліття.
Хоч Б. Грінченко не мав спеціальної філологічної освіти, він дуже добре знав українську мову. Грінченко готувався до такої роботи все своє свідоме життя. Те, що він народився на Луганщині, як і Володимир Даль, автор славнозвісного словника російської мови, напевно, також надихало його.
Матеріали до словника Грінченку передали восени 1902 року. У цей час було оголошено конкурс на найкращий словник “малоруського язика”, як тоді говорили. Журнал “Киевская старина” уклав із ним угоду на завершальну роботу над словником, який треба було подати до 1 січня 1905 року. Грінченкові принесли величезні скрині з матеріалами, сказавши, що тут 150 тисяч слів. Переглянувши й перерахувавши, Борис Дмитрович виявив, що є тільки 49 тисяч реєстрових слів.
На той час Грінченко жив у Чернігові, займався видавничою діяльністю, отримував непогану платню. Йому пропонували працювати й далі, а словник укладати вечорами. Він відмовився і переїхав до Києва, присвятив себе роботі над словником. Спочатку порахував, що йому треба укладати 120 слів на день, потім ця цифра зросла до 170ти, далі до 220ти. Напевно, саме про цей час було сказано: “Він більше працював, ніж жив”. У відведений термін він передав до Російської академії наук 20 тисяч сторінок рукописного тексту.
Словник Грінченка був удостоєний другої премії (першу не присудили нікому) і опублікований у 1907—1909 роках. Праця стала підсумком української лексикографії, починаючи від 1596 року.
Із цього часу його перевидавали близько десятка разів. У видання 1927 року Сергій Єфремов і Андрій Ніковський внесли доповнення, Сергій Єфремов написав передмову “Як постав Грінченків словник”. Це видання довгий час було під забороною, лише з часів незалежності працівники інституту змогли ним користуватися. Наймасовіше видання було 1958—1959 років (30 тисяч примірників).
В Інституті української мови до ювілею письменника відбулася конференція, присвячена Грінченкові і його словнику. Дослідження цієї теми триває, зокрема, триває дискусія щодо 25 тисяч слів зі словника Грінченка, які ще не увійшли в сучасні словники.
Євген Володимирович Куришев, доцент кафедри виконавської майстерності Інституту мистецтв університету ім. Бориса Грінченка, автор навчального посібника “Поезія Бориса Грінченка у творчості українських композиторів та виконавців”, розповів про музичні твори на слова Бориса Грінченка, про те, що у Науковій бібліотеці ім. Вернадського він знайшов музичний архів Б. Грінченка, який видано окремою книжкою.
Співак Василь Білоцерківський виконав власні твори на поезії Грінченка у супроводі бандуристки Вікторії Петрик. Представник лабораторії грінченкознавства Київського університету ім. Бориса Грінченка передав музею третє видання віршованих казок          Б. Грінченка.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment