Євромайдан. Грудневі медитації

Володимир ВОЙТЕНКО,
професор

Існує лише одна гігантська машина,
якою керують пігмеї, і це бюрократія.
О. де Бальзак

Сумарний індекс політичних і громадських свобод (за даними Фрідом Хауз) в Україні сьогодні вдвічі вищий, ніж у Росії (57 і 26 відповідно). За три роки після обрання гром. Януковича президентом індекс політичних свобод в Україні втратив 16 пунктів (із 73 по 57). Для досягнення аналогічного результату (зниження на 16 пунктів) Путіну знадобилося 10 років (з 42 в 2003 р. до 26 в 2013). “Донєцкіє” талановиті, ге? Ранок 30 листопада начальник київської міліції мав зустріти у слідчому ізоляторі; до нього повинні були приєднатися співучасники злочину. Це начебто сталося, але пізно і формально. Підготовка “Беркута”, “тітушок”, провокаторів у натовпі доводять, що створена ешелонована система силового наступу на суспільство. Якби у владних структурах було достатньо професіоналів, які люблять свою країну, ми могли б зробити ривок у майбутнє, стартуючи з Майдану. Якщо гром. В. Янукович сприймає євроінтеграцію України як предмет для дрібного торгу й короткострокових маневрів (що мають забезпечити йому обрання на другий президентський термін), то Путін і, як виявилося, більшість українців сприймають географічний напрям інтеграції як воістину світоглядне питання. Сьогодні між Україною та Росією немає жодної спільності. Коли хтось бачить її, то це такий же міраж, як виняткова близькість української та російської мов. Що за спільність у Росії з Україною, де кріпацтво було введене указом російської імператриці 1783 року? Скільки воно вже існувало на той час у Росії? Ми, українці, маємо підстави сподіватися на своє українське майбутнє — навіть ті з нас, що, можливо, не побачать його самі.

1.
У друкованих й електронних ЗМІ обговорюється низка цікавих запитань (на які годі чекати відповіді від урядовців). За чиїм наказом готувати розгром студентського Євромайдану почали за тиждень до 29 листопада? “Беркутівці” з Дніпропетровська, Криму та Луганська були об’єднані в спецзагін для демонстрації показової зачистки. Є така думка, що “відморозків” збирали докупи командир київської міліції разом із заступником головного стратега Андрія Клюєва. Скидається на те, що ці люди також запланували й реалізували долучення 20 спецагентів до громадянської охорони Євромайдану; ті по команді серед ночі накинулися на монтажників ялинки, а доблесний “Беркут”, звісно, взявся захищати скривджених. Ще одне цікаве питання: чому протягом багатьох годин події в Києві коментували лише путінські пропагандисти? Українська влада заговорила після тривалої мовчанки — та й то через златоуста Чечетова, що мислить так геніально, як Поплавський співає.
Окрема тема — події біля Адміністрації Президента, що стали апофеозом агресивного ідіотизму влади з однією поправкою: їй підіграв — заплановано чи випадково — провокатор/прислужник (ПрПр). Від багатьох людей я чув, що ПрПр викохали, “запустили на орбіту” й утримують фахівці з КДБ; не знаю цього напевне. Тож писатиму не про родовід “переумковатого недоумка”, а про його, даруйте на слові, теоретичну блювотину, приправлену посиланнями на філософів (про яких можна сказати багато різного, за винятком одного — вони не були ні провокаторами, ні прислужниками). Побачивши грейдер біля АП, я пригадав, що команда ПрПр колись привезла реєстраційні документи до Центрвиборчкому на бронетранспортері. Говоривши про теоретичну базу видань, автором яких є ПрПр, треба пам’ятати різницю між мухою та бджолою. Вона не в тому, що муха не збирає меду, а в тому, що бджола не сідає на лайно. Ось уривки з часопису “Націо­наліст” (число 1/8, 1994) і тижневика “Голос нації. УНА-Захід” (№ 24, № 25, 1995).
“І большевизм, і фашизм у своїх початках були хоч і антидемократичні, але народні рухи. Фашисти не переговорювали з провідниками політичних партій у парламенті, старалися лише позискати армію і маси. Подібно й більшовики. Факти признали їм рацію. Перед безоглядною волею цих людей (що, не перебираючи в засобах, уміли йти до визначеної мети) замовкла всяка опозиція. У цім відношенні і фашизм, і більшовизм досі лишаються класичними прикладами того, як треба робити”.
“Жага руйнування є творчою жагою. Революціонер ставить себе поза законом як на практиці, так і емоційно. Він ототожнює себе з бандитами, грабіжниками, людьми, котрі нападають на суспільство, займаючись безпосереднім грабунком та знищенням чужої власності. Провокація — репресія — революція”.
“Нація існує лише в двох можливих станах: війни, себто розвитку, або миру, себто занепаду. Як би там не було, є цілі категорії осіб, для яких політ (кулі), блиск (леза), вибух (гранати), майстерність (у ремеслі вбивства) є категоріями естетичними”.
“Вам нічого не нагадує слово “щастя”? Прочитайте ще раз і подумайте над тим, що “щастя” то є “свастя”.
Принципово не цитуватиму тексти, запозичені ПрПр у Гітлера чи Геббельса (або без посилання на автора, або з кокетливою позначкою “німецький автор”). Детальніше про братство ницих провокаторів мені довелося писати в книзі “Людина і нація. Нотатки генетика”, виданої ще 1996 року.
Хто прямо чи опосередковано стоїть за провокацією на Банковій, влада знала; прізвище і місце проживання ПрПр влада знала; чому, дозволивши йому сказати на камеру, що в події біля АП брали участь “найкращі люди України”, дали змогу зникнути — і лише тоді оголосили в розшук? Відповіді очевидні: сволота в масках, жбурляючи каміння в “беркутівців”, розв’язала їм руки. Піп Гапон, підпал рейхстага, штурм порожньої Адміністрації Президента — що далі?

2.
Жадібна тварина їсть, поки наїсться, а жадібна людина — поки вдавиться. Чому? Тому що твариною керує фізіологія, а людиною — крім неї — соціальні чинники: хочеться з’їсти більше, ніж інші (але так, щоб усі це бачили). Є лише один спосіб пом’якшити вибухову мішанку добрих і поганих людських потенцій, запровадивши в щоденне життя те, що має назву громадянського суспільства. У цьому контексті фахівці вивчають, з одного боку, механізми соціальної самоорганізації, з іншого — проблему еліти. Остання є невід’ємним складником будь-якого соціального ладу, проте самоорганізаційні суспільні перетворення потребують і формують таку еліту, якою не є ні Путін, ні Янукович. Але справа не в персонах. Що мають вчинити гуманісти-демократи, убачивши, що страшенний крокодил підповзає до людожера, який заявив про бажання стати вегетаріанцем, але поки що дрімає на березі Нілу? Гуманісти-демократи збираються на Майдані та вимагають зміни еліти і європейського життя.
До характеристик еліти маємо два підходи: соціоструктурний і соціально-психологічний. Перший акцентує позицію, що її посідає елітна група в управлінні, в привілеях, у пов’язаних із ними владою та багатством. До соціально-психологічних принципів і ознак елітності входять інтелектуальні здібності, моральні якості, почуття відповідальності, креативність і компетентність. На думку антропологів, за часів стабільності люди забувають “первинних” богів (які їх створили), але згадують про богів “пізніших” (плідності, багатства, землеробства, скотарства) — тому, що саме останні гарантують комфортність. Велике лихо та катастрофи змушують знову звертатися до Вищої Істоти, бо йдеться про поновлення гармонійного Космосу й усунення безладності Хаосу. Це стосується передовсім традиційних суспільств, але в модерних спільнотах такі архетипічні закономірності набирають сучасних форм. Маємо різну еліту за стабільності та після її кризового зламу (а служіння різним богам стало метафорою). Насправді завжди існує певна міра кризовості, критичні ланки суспільного життя, його окремих соціальних інститутів, а тому потреба в духовних провідниках завжди актуальна. Але: духовне лідерство не можна розуміти як таке, що ґрунтується на безумовно позитивних цінностях; історія має безліч злих геніїв, які очолювали нації в критичні моменти, люди за ними йшли — отже, йдеться про примат не логіки, а почуттів (Л. Бевзенко, 1999).
Самоорганізація системного середовища відбувається через самоутворення нових структур після входу системи в кризу. Такі структури не можна створити штучно за планом, проектом, тим більше — за наказом. Їх можна лише ініціювати, проте самобудова йтиме за неписаними (спонтанними, інтуїтивними) принципами самоорганізації: вони “ростуть” так, як росте сольовий кристал із пересиченого розчину. Це — товариства винахідників, партійні осередки, спортивні та інші клуби, релігійні об’єднання, наукові школи, садові товариства, етнічні земляцтва… і, зрештою, кримінальні структури, організована злочинність, бізнесові об’єднання, що діють на межі чи за межею закону для досягнення спільної мети.
Крім добровільності при утворенні для структур громадянського суспільства характерним є те, що їхніми членами є люди, яких цікавлять не лише результати сумісної дії, а й сам її процес. Це очевидно, коли йдеться про самодіяльні (хорові, танцювальні чи драматичні) клуби. Проте й кримінал тішиться не лише тим, що вкрали чи вбили, а й специфічним способом життя, включно з жаргоном, татуажем, одягом, ставленням до жінок тощо. Все це — і в клубних співаків, і в “клубних” злочинців — є елементами гри. Якщо брати до уваги соціологічне розуміння цього терміна (а воно поширюється від дитячої пісочниці до самого життя), всі ми — тримаючись певних усталених правил — виконуємо щоденні ролі батьків, пасажирів, співробітників, покупців, друзів, родичів тощо. Кому цього замало, знаходять нові ролі в структурах громадянського суспільства. Всі ці структури стають засобами боротьби з аномією, яка означає атомізацію, тобто нульову інтегрованість індивіда в суспільство при нульовій зацікавленості влади будь-якою персоною крім власної.
Добірне товариство! Боюся, що ви стомилися від екскурсії в царину соціології, відтак перейдемо до Євромайдану. Такі події створюють форс-мажорні умови для визрівання кристалу громадянського суспільства в усій країні, проте сам Євромайдан також є структурою громадянського суспільства. Через особливі умови самоорганізації ця структура має риси і стабільності, і кризи. Їхнє поєднання потребує безперервної (усвідомленої та рятівної) ігрової поведінки. Спостерігачам, байдужим до Євромайдану, його учасники (танцюючи, співаючи, слухаючи загальноосвітні лекції, виступи політиків і популярних співаків, будуючи барикади, мерзнучи і ризикуючи життям у сутичках із “беркутнею”) здаються несповна розуму. Насправді ж поведінка мітингарів нагадує молодого лева, вже повного сил і готового до сутичок, але ще схильного до безтурботних забав. Це — колективна поведінка, що загалом не залежить від віку учасників Євромайдану, хоч ув окремих ситуаціях старші та молодші проявляють себе по-різному.
Сьогодні важко дати оцінку поширеності, потуги і подальшої стійкості соціально-психологічного поля Євромайдану. Але нагадаю: в головному храмі Київської Церкви вперше після татаро-монгольської навали люди рятувалися від бузувірів. Під поглядом Верховної Істоти, загальне порозуміння з якою спричинила криза, Євромайдан по-буденному спав на підлозі — і цей епізод, так мені бачиться, був одним із найвиразніших у новітній історії України. Московський Кіріл у своєму храмі заслужив від пастви — поза каноном богослужіння — хіба що пародійний канкан на честь найстаршого кремлівського апостола.

3.
В одній із телепередач довелося почути характеристику сьогоднішнього стану гром. В. Януковича з вуст Тараса Чорновола (що так щиро зрадив нинішнього президента, як кілька років тому щиро зрадив кандидата на посаду попереднього). Отже, сказав Т. Чорновіл, сьогодні В. Янукович у такому стані, що ніхто — а передовсім він сам — не знає, чим для країни стане завтрашній день. Я згадав нотатки Олександра Блока, підґрунтям яких були матеріали Надзвичайної слідчої комісії із вивчення протиправних дій імперської влади. Ось Микола II — “упертий, але безвільний, нервовий, але притуплений до всього, зневірений у людях, засмиканий і обережний на словах, не був уже сам собі господар. Він перестав розуміти становище й не робив виразно жодного кроку, абсолютно віддавшись у руки тих, кого поставив до влади. Распутін казав, що в нього “всередині не вистачає”. Голова Держдуми М. Родзянко застеріг: “…спалахне така революція, яка змете вас, і ви вже не будете царювати. Не можна жартувати з народною гідністю, з народною
волею, з народним самоусвідомленням так, як з цим жартують особи, яких ви ставите”. Може, помиляюся, проте маю відчуття, що голова ВР В. Рибак щось таке говорив у кабінеті на Банковій; чи його почули? Чи справді слухають нас ті політики, що так шанобливо і водночас казенно говорять про Євромайдан?
Прикро, проте США сприймають Україну як презерватив у стосунках із Путіним: масив землі, води і незрозумілих людей дозволяє не боятися, що політично запліднять маленького полковника, і бути певними, що їм не загрожує політична зараза. Такої ж позиції довго трималася вельмишановна пані Меркель (а коли спохопилася, то було вже запізно). Ідеться, товариство, не стільки про газ, скільки про Сталінград. Німці впевнені — їх перемогла саме Росія. Так, її внесок у підсумки Другої світової війни незаперечний. Проте пані Меркель ніхто толком не пояснив, що неприємності вермахту на східному фронті почалися лише тоді, коли (побачивши, що нацизм така ж гидота, як большевизм) українці взялися воювати — не за Сталіна, а за свою спалену хату (і проти Гітлера).
Питаємо Європу і весь білий світ: вас влаштовувала Україна, що, бувши членом ООН, насправді ним не була, бо українські дипломати — це московські маріонетки? А Україна, що посилала своїх синів ув Афганістан та інші “точки”? А олігархічна Україна, яка сьогодні тримає в офшорах украдені в народу гроші? Я знаю — така Україна не подобається нікому. Тож перестаньте чухати там, де ви чухаєте. Бо йдеться про геополітику, а вона потребує масштабного мислення. Особисто звертаюся до вельмишановної п. Меркель: ви соромитеся того, що існував Гітлер, ви не шануєте пам’яті цього душогубця. У центрі Києва до 8 грудня 2013 р. стояв пам’ятник Леніну. На жаль, його не ліквідувала офіційно жодна влада з тих, що в нас були за два десятки років. Монумент розгромили, не питаючи владу, бо її відповідь наперед відома. Зусібіч уже заголосили т. зв. комуністи — ті, що паразитують на ностальгії дідусів і бабусь. Українець Руденко був одним із головних у групі звинувачення на Нюрнберзькому процесі (і гарно з цим впорався, хоч добре знав про те, що саме большевики, а не нацисти першими запровадили концтабори). Сьогодні долучення України до ЄС фактично має стати останнім офіційним актом про закінчення Другої світової війни.
Facebook має сильні й слабкі потенції. На його стрічці нещодавно висвітилися дві істини, варті уваги і українців, і тих, хто за межами України ніяк не може вибрати дійової стратегії в ставленні до нас.
Do what is right, not what is easy (Роби те, що є правильно, а не те, що легко).
Truth is truth even if no one believes it. Lie is lie even everyone believes it (Правда є правдою, навіть якщо ніхто в неї не вірить. Брехня є брехнею навіть тоді, коли в неї вірять усі).

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment