Журналісти — не розмінна монета

Жорстоко побили відому журналістку й активістку Майдану Тетяну Чорновол. Усі чули версії, озвучені відразу після злочину. Версія опозиції — це злочин влади, яка в такий спосіб намагається залякати Майдан. Версія влади — це провокація опозиції, яка прагне, звернувши все на владу, підігрівати протестні настрої людей. Можна було б висловитися банально, що, мовляв, істину встановлять слідство і суд. Але чи багато хто вірить у це?
Цей злочин став крайнім проявом небезпечного явища в суспільстві — втягування журналістів, засобів інформації у політичну колотнечу. Медіа не можуть бути деполітизовані хоча б тому, що політикою є все, починаючи з цін у магазині. Але департизуватися медіа можуть і повинні. Звичайні, тобто загальносуспільні медіа, яких у нас переважна більшість. Є партійні медіа, вони за статусом партійні. І то вже проблема партій, що ці газети такі ж убогі, як і вони самі.
Днями я брав участь в акції протесту журналістів у зв’язку з побиттям Тетяни Чорновол. Це був пікет обласної міліції. Журналісти і політики виголошували правильні промови про свободу слова, лунали гнівні тиради про гонителів цієї свободи, вимоги покарати винних, відставки міністра внутрішніх справ Захарченка, як мінімум — за бездіяльність у захисті журналістів, а найбільше — за участь міліції у придушенні акцій протесту громадян.
Усе так. Ось тільки як можна, наприклад, ставитися до правильних слів і гнівних тирад журналіста одного зі ЗМІ, коли справжній господар цього медіа двічі провалив у Верховній Раді голосування за відставку того ж таки Захарченка. Уперше — коли 3 грудня голосували за відставку всього уряду, вдруге — коли за кілька днів до побиття журналістки голосували питання про відставку вже персонально міністра. Як можна ставитися до гнівних виступів журналістів, знаючи, що з півтора десятка газет, що реально виходять у місті, лише лічені видання повідомили про такі голосування.
Це запитання і до політичних партій опозиції, представники яких виголошували такі ж правильні слова на акції під міліцією — через 22 дні після першого голосування в Раді. За три тижні ці партії не спромоглися виготовити бодай простенької листівки про оте голосування, щоб роздати людям, розповісти, що з шести мажоритарників області лише два голосували за відставку уряду загалом, і лише один — за відставку саме того міністра. А йдеться ж про суспільно важливу інформацію, яку масмедіа і партії зобов’язані донести до громадян області: як саме голосують обрані ними депутати. І ось замість цього — банальні бідкання на мітингах і пікетах.
Звичайно, не слід звинувачувати самих лише журналістів. Говорити треба про структуру наших медіа, про те, хто ними володіє і як використовує, знову ж таки у вузькополітичних, партійних цілях.
…Повернімося до злочину проти Тетяни Чорновол. Популярна Інтернетгазета “Українська правда” з гордістю повідомила, що Тетяна — її постійний автор і зазнала нападу саме за публікації тут. І це не лише останні блоги журналістки про маєтки вищих представників влади. Це ще й надзвичайно гострі публікації про корупцію у вищих ешелонах влади. Публікації настільки насичені цифрами і фактами, що важко повірити, ніби їх підготувала одна журналістка. Так само й щодо публікацій інших відомих журналістів, коли розповідається про розкішні апартаменти можновладців й ілюструється це численними документами, де і за які гроші придбано облаштунки “царських маєтків”. Очевидно, що у владоможців є серйозні опоненти, які мають надсекретну інформацію і “зливають” її через відомих журналістів. Яка ж роль тут відводиться журналістам, масмедіа? Розмінної монети? А чому б самим опозиційним партіям не оприлюднювати все це народу? Нема змоги, тями чи довіри у людей до політикуму?
Яке найбільш резонансне політичне вбивство за понад 20 років незалежності в Україні? Загибель журналіста, так і не розслідувана належно за 13 років. Чим найбільше запам’яталася акція опозиції 18 травня в центрі столиці? Про неї люд уже й призабув, але одне запам’яталося — побиття журналістів Снісарчук і Соделя. А прізвище одного з бойовиків увійшло навіть у лексикон, хоч занось до словників оце “тітушки”. І нарешті, що прислужилося каталізатором скликання чергового недільного мітингу в центрі столиці, вже п’ятого на Майдані — під назвою віче? Жорстоке побиття журналістки.
Чому без великого суспільного резонансу залишилося чи не наймасовіше в Європі за минулий рік побиття журналістів? Воно сталося у нас, в Україні, 1 грудня, під Адміністрацією Президента. І якщо побиття “Беркутом” напередодні студентів на Майдані ще якось розслідується, то побиття понад 30 журналістів, зокрема й зарубіжних, — ні. Натомість правоохоронці, які свідомо били саме журналістів, наловили  хто під руку потрапив і як “нападників” на АП віддають їх під суд.
Загалом за 2013 рік (щойно оприлюднено дані Інституту масової інформації) в Україні зафіксовано 101 випадок фізичного насилля проти журналістів. Із них 64 постраждали від рук міліції. А скільки інших проявів “наїзду” на журналістів! І вкрай рідко порушується кримінальна справа за напівмертвою статтею 171 Кримінального кодексу — про перешкоджання професійній діяльності журналістів. А якщо порушується, то нечасто доходить до суду, тим більше до реального покарання винних.
Апатію виявляє і Національна спілка журналістів. Тільки й того, що днями виключила з членів Спілки — кого б ви думали?— міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка. Його ще  2004 року прийняла до Спілки донецька організація, бо він був ведучим одного з донецьких телеканалів.
Повну немічність виявляють у створенні потужного українського національного медіапростору, захисті свободи слова опозиційні партії, парламентські і поза ним. Це ж важче, ніж використовувати медіа і журналістів. Можливо, партії активізуються і в цьому плані теж, якщо втілять уже озвучену ідею щодо активізації Майдану. Ідеться про те, щоб, зберігаючи столичний Майдан як плацдарм Єврореволюції, йти вглиб, в області. Наприклад, партія “Батьківщина” планує “обкатати” через Майдан, провести через нього максимальну кількість партійців з областей, районів. Гарна ідея. І тоді з’ясується, чи справді, наприклад, на моїй Чернігівщині 20 тисяч членів цієї партії, як звітують партійні чиновники. І чи можуть ці партії щось донести народові, спільно з медіа, звичайно, з журналістами, а не зза їхніх спин.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment