“Вирішення актуальних питань розвитку культури і мистецтва 2014 року” — тема круглого столу, що відбувся 24 грудня в Укрінформі з ініціативи Міністерства культури України. У ньому взяли участь найвідоміші діячі культури й мистецтва України, керівники творчих колективів і спілок. Від влади — Костянтин Грищенко, віце-прем’єр-міністр України, Леонід Новохатько, міністр культури України і його заступники.
Костянтин ГРИЩЕНКО, віце-прем’єр-міністр України запропонував учасникам відверто поговорити про проблеми й окреслити шляхи подальшого розвитку і їхніх творчих колективів, і загалом національної культури.
— Сьогодні в національному і світовому просторі дедалі більше уваги приділяють економічним проблемам і викликам, — сказав він. — Звичайно, наслідки світової економічної нестабільності сьогодні не оминули навіть найпотужніші економіки світу. Ситуація впливає і на розвиток культури. Однак це не повинно впливати на нівелювання культури, применшення її ролі в сучасному суспільстві. Культура, мистецтво сьогодні потрібне нам не менше, ніж зміцнення економічних позицій. Оскільки лише за умов морального й культурного піднесення суспільство зможе протистояти негараздам і виживати за непростих суспільно-політичних і економічних обставин.
Наш обмін думками допоможе ухвалити виважені управлінські рішення. Сьогодні мусимо зосередитися на тому, щоб широко й гідно відзначити 200-річчя Тараса Шевченка. Це дуже важливо для консолідації суспільства, оскільки постать Шевченка об’єднуюча для всіх українців, незалежно від уподобань чи політичних поглядів.
Питання, які варто нам розглянути: удосконалення законодавства про культуру, зокрема порядок організації і проведення гастрольних заходів; надання фінансової підтримки закладам культури та заходи їхнього забезпечення, функціонування і доступності; сприяння розвитку творчих спілок тощо.
Олександр ГРИЦЕНКО, заступник директора Українського центру культурних досліджень:
— Ще три роки тому в нас був гастрольний збір, який став жертвою спрощеної системи оподаткування. Цей гастрольний збір давав близько 3 млн грн на рік. Як нам тоді пояснювали, для податкової служби цих грошей замало, а мороки багато — окремий збір адмініструвати. Для сфери культури, для мистецьких закладів цих 3 млн грн, які тоді розподілялися на конкурсній основі, були серйозною сумою. Що нині може дати гастрольний збір, якщо його повернути, забезпечивши виведення гастрольної сфери із тіні чи напівтіні? Торік ми провели оціночне дослідження, які є реальні обсяги доходів (не прибутків, а виручки!) в концертногастрольній справі у Києві. 2012 р. це становило 160 млн, а загалом по Україні — 700—800 млн на рік. Оті 3 млн, які збиралися, вони збиралися з офіційної цифри доходів у 100 млн на рік. Тобто різниця між тим, що декларувалося, і тим, що ми оцінили — 6—8 разів. Отже, якщо сьогодні повернути цей збір і забезпечити прозорість у цій сфері (а для цього треба перевести театральну й концертну справу на електронні квитки, щоб розрахунки йшли легально), то гастрольний збір може дати 15—20 млн грн на рік. Фактично це самофінансування концертногастрольної справи.
Щодо оподаткування. Здається, більше року існує поправка до Податкового кодексу стосовно звільнення від ПДВ операцій зі створення, поширення національного культурного продукту. Поправки ніби є, але насправді вони не діють. Бо там написано, що “звільняється у порядку, визначеному Кабміном”. Наше Міністерство розробило такий порядок, але він гальмується погодженням в інших відомствах, які зацікавлені в максималізації надходжень до бюджету, а не в самофінансуванні культури. Бо що таке звільнення театрального, музейного квитка від податку? Це культура, яка хоча б на 20 % фінансує сама себе, а не забирає гроші у когось іншого.
Михайло ЗАХАРЕВИЧ, генеральний директор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка:
— Оскільки 2014й надзвичайно відповідальний — велика дата нашого генія Тараса Шевченка, я пропоную на базі нашого колективу провести в літній період, коли театр не працює, фестиваль вистав, які вже підготували театри України до цієї дати. Я точно знаю, що серед них будуть художньомистецькі, творчі відкриття. Ми могли б невеликим коштом, враховуючи, що і наш колектив приєднався б до цього, за умов надання фестивалю певних пільг, зробити велику справу.
І щодо гастролей. У совєтський період вони завжди були політичною акцією. Тоді українські театри їздили на Далекий Схід, російські — в Україну, і не тільки російські, а й інші. Нині в Україні є гостра потреба в тому, щоб нам, українцям, ближче знайомитися один з одним — Заходу зі Сходом, Півночі з Півднем і т. ін. Цю велику місію міг би на себе взяти і театр. Наприклад, ми вже багато років їздимо на гастролі в Севастополь. Український театр у Севастополі — це досить екзотичний варіант. Там, крім нашого театру, з українських театрів нікого не приймають. Але 8 поїздок — це 8 великих поклонінь тамтешнього глядача українському мистецтву в Севастополі. Цей приклад свідчить, що високоякісний мистецький продукт сприймають з радістю і гордістю за Україну і за націю. Мені здається, що нам варто було б розробити схему, поновити гастролі наших кращих колективів по Україні. До певної міри цю місію на себе взяли фестивалі у Львові, Чернівцях, Херсоні, Дніпропетровську. Це чудово, але цього замало для України.
Ігор ХЛЄБОСОЛОВ, генеральний директор ДП “Державна циркова компанія України”:
— Гастрольноконцертна діяльність — це велика і прибуткова індустрія. Навіть за умов економічної кризи вулиці наших міст рябіють афішами видовищних заходів. Люди готові викладати великі кошти, щоб відвідати концерти, виставки, побачити і послухати артистів. В Україні діє закон про гастрольну діяльність, але він, на жаль, декларативний і обстоює чітко окреслені правила гри на нашому ринку. Нині ми фактично маємо безконтрольну державну гастрольну систему. Цією ситуацією одразу зуміли скористатися недобросовісні гастрольні “прокатники”, насамперед закордонні. Користуючись законодавчою неврегульованістю, вони фактично безконтрольно “викачують” у нас валютну масу і вивозять її за межі України.
Лесь ТАНЮК, голова Національної спілки театральних діячів України:
— Я хотів би підійти до порушених проблем не лише як врегулювання ринку, а й із моральноетичних позицій, державної політики. Справді, конкуренція триває не лише між банками, підприємствами, а всюди, зокрема і в культурі. В Україні відбувається поступове і цілеспрямоване витіснення українського виробника заїжджими кланами. Наш закон це забороняє, але ж він не діє! У закон про гастрольну діяльність мусять бути внесені зміни, і не тільки в плані збирання податків, а й у плані контролю за тим, хто, з чим приїжджає і наскільки це відповідає моральноетичним стандартам нашого і взагалі цивілізованого суспільства. Усе це насамперед проблеми Комітету з проблем культури нашої Верховної Ради…
Сьогодні в нас кояться дикі речі: щоб український виробник став на ноги, йому треба обов’язково стати Вєркою Сердючкою або якимось там “мєлкотравчатим” Кроликом. Влада мусить усвідомити, що в Україні є наша українська пісня, є прекрасні художники, солісти, хори, театри, їм тільки треба надати підтримку не лише фінансового плану, а й суто ідеологічного, морального. Міністерство культури сьогодні не має впливу на обласні управління культури, вони йому не підпорядковані, — це компетенція голів облдержадміністрацій. А вони, ці голови, команда президента. І тут потрібні якісь зміни в законодавстві… Культура мусить бути державним чинником.
Мирослав ВАНТУХ, генеральний директорхудожній керівник Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені П. Вірського:
— Про те, що культура мусить іти попереду в суспільному розвитку, ми говоримо не вперше. Бо за існуючих умов, якщо так триватиме і надалі, не буде українцям що розвивати, не буде що підтримувати.
Ми побували в 75 країнах світу. Сьогодні маємо контракти до 2016 року. Але працюється нам украй важко. Національні колективи, наприклад, хор Верьовки, ансамбль Вірського та інші створені для збереження і розвитку національної української культури. Ми часто їздимо за кордон, хоча за це нас нерідко критикують. Але ж біда в тому, що це для нас єдиний вихід концертногастрольної діяльності, бо можливості гастролювати в Україні майже немає. Наш народ скучив за українським високим мистецтвом. Сьогодні ж попса їздить, а ми — ні. І це при тому, що зрідка з’являються підприємливі люди, які організовують для нас у 2—3х областях гастролі і їм це вигідно. Мінкультури, звичайно, щось для цього робить, але… Європа, ви ж знаєте, розгубила, зінтернаціоналізувала свою національну культуру, і до того йдеться й у нас. Цього не можна допустити з багатою українською культурою. А для цього треба робити хоч невеликі, але конкретні кроки на її збереження і популяризацію. Наприклад, щоб творчі колективи працювали не самотужки, нераціонально використовуючи свій потенціал, треба створити при нашому Міністерстві, як було колись, Укрконцерт.
Олена СЕРДЮК, генеральний директор Національного заповідника “Софія Київська”:
— Одним із постулатів сьогодні є погляд на спадщину як на резерв економічного розвитку держави. Наприклад, в Італії 70 % національного прибутку — це спадщина, інфраструктура, яка працює на його створення. В Україні з 20 національних заповідників більша частина — національні бренди. Це Хортиця, Кам’яна Могила, Херсонес Таврійський, Софія Київська та ін.
На жаль, нині суттєва проблема в системі подання спадщини саме з точки зору інформаційної технології. Це відсутність базових сайтів різними мовами, зокрема англійською, російською, які б належно представляли їхню діяльність. Існує світова практика продажу квитків через Інтернет, у нас ще ця система не готова.
Щодо фінансування. Софія Київська, КиєвоПечерська лавра, які входять до об’єктів Всесвітньої спадщини, а також Хортиця, Херсонес Таврійський, напевно, найбільш відвідувані в Україні. Вони до певної міри самодостатні. Але є проблеми з реставрацією. Цю проблему заповідники самотужки не подолають.
Валентина ЯРОЩУК, директор Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки:
— Я представляю бібліотеки регіонального, районного й сільського рівнів. Це бібліотечні заклади, які надають послуги людям у всіх куточках регіону. Ці послуги останнім часом зазнали величезних змін. Три роки в Україні діє проект “Бібліоміст”, його фінансують приватні меценати з боку Біла і Мелінди Гейтс. У рамках цього проекту за три роки комп’ютеризовано 1800 сільських і районних бібліотек. Створено тренінгові центри в обласних бібліотеках і всі працівники, які отримали комп’ютерну техніку, навчені. Нині у сільській бібліотеці можна отримати електронні залізничні квитки, доступ до складання іспитів до ВНЗ, допомогу малим підприємцям у здачі електронної звітності, оплаті комунальних платежів через банки, зв’язатися зі своїми родичами через скайп тощо. Ці послуги безкоштовні. 2014 року програма завершує свою діяльність. Просимо уряд підтримати комп’ютеризацію бібліотек, це дуже важливо.
Сергій ТРИМБАЧ, голова Національної спілки кінематографістів України:
— У проекті державного бюджету кошти на Міністерство культури збільшено на 60 мільйонів, а бюджет видатків на кіно зменшено на 35 мільйонів. Це призведе до зупинки нашої галузі. Буде зупинено не тільки виробництво фільмів, а й програму їх реставрації. Старі гарні українські фільми вводяться в обіг, це дуже позитивний факт. За останні три роки українське кіно мало матеріальні стимули.
Студія Довженка, національний заклад культури, підпорядковується Міністерству культури, але фактично не фінансується. Треба, щоб із бюджету була виділена сума на виробництво фільмів.
Проблема електронних квитків існує і в нас.
Є давня пропозиція, яку не реалізовано — ухвалити закон про збір на кінематографію, це б зменшило потребу фінансових вливань, допомогло розвивати кінематограф.
Борис ОЛІЙНИК, голова Українського фонду культури:
— Наша організація належить до тих, які не потребують субсидій, це добродійна організація. Їй 27 років. У нас 10 програм, зокрема до 200річчя Шевченка. Понад 20 років існує програма “Нові імена України”. Щороку до Фонду культури з’їжджаються понад 100 юних талантів від 7 до 19 років. У нас 25 стипендій і 25 дипломів. Премії невеличкі, але номінантів менше цікавлять гроші, аніж наші посвідчення, які допомагають їм вступати до ВНЗ. Перші наші лауреати — нині заслужені, народні артисти, відомі в світі. У нас є осередки в усіх областях, зарплата там пів або третина ставки, працюють подвижники. Ми звертаємося до місцевих керівників, щоб підтримували наших людей, і вони допомагають.
Олександр ПІРІЄВ, керівник Національного порталу академічної музики “Musicreview Ukraine”, артменеджер:
— Ми опікуємося класичною музикою. Протягом трьох років зробили цикл концертів: і молодих, і вже знаних, таких, як Мирослав Скорик, Валентин Сильвестров, Євген Станкович та ін.
Про гастрольну діяльність. Із боку іноземних держав відбувається стовідсоткове фінансування їхньої культури, їхніх артистів, художників. І в нас має бути певна концертна організація, яка б цим опікувалася. Разом із Міністерством культури ми домоглися найголовнішого, об’єднуючи державний і приватний сектори. Питання меценатства нині стоїть дуже гостро.
Матей НОВАК, директор програми “Бібліоміст”, директор Ради міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX):
— Приватні фонди і приватні компанії готові вкладати гроші в культуру, але при цьому хочуть мати соціальний ефект, щоб створювали їм позитивну репутацію. Соціальні дослідження свідчать, що 84 % наших респондентів не допомагають розвитку бібліотек, бо їм ніхто не запропонував співпраці. Домовляючись про співпрацю, треба чітко визначити пріоритети і конкретний план розвитку, визначити партнерів, щоб ваші інтереси збіглися.
Олег МАРЦИНІВ, головний режисер заключного етапу Всеукраїнського звіту:
— У нас уже майже сформований графік творчих звітів областей у Палаці “Україна”, кожна область має свою концепцію.
Найбільша проблема — інформаційне висвітлення такої масштабної Всеукраїнської акції. Пропоную сформувати високопрофесійну телевізійну групу, достойно зняти звіти, зробити широку рекламу, презентувати на Першому національному каналі кожну область, зобов’язати обласні телекомпанії показати цей матеріал у своїх областях. Тоді ця акція матиме консолідуючий характер.
Матеріал підготували
Надія КИР’ЯН,
Микола ЦИМБАЛЮК
