Світовидці з міста Франкового

Такої яскравості святково-різдвяного дійства, як Коляда, з якою завітали наприкінці минулого тижня до київських просвітян і, зокрема, журналістів “Слова Просвіти”, не часто випадає нагода почути і побачити навіть у столичних культурних закладах. І виконання, і репертуар, а найголовніше, самі по собі автентичні, архаїчно-унікальні карпатські колядки у виконанні гурту “Гуцульська леґінська коляда” справили на всіх присутніх неймовірно радісно-піднесене враження. До речі, члени цього гурту є нашими колегами-просвітянами з науково-просвітницького товариства “Просвіта-Світовид” з Івано-Франківська. І саме товариство, і та справа, якою вони займаються, справді унікальні. У цьому ми переконалися не лише під час їхнього колядування, а й опісля, під час розмови з керівником Товариства Олегом ПОЛІВЧАКОМ.

— Я за освітою інженер, упродовж життя доводилося працювати на різних посадах, обіймав навіть посаду заступника генерального директора одного з провідних івано-франківських підприємств. Громадські справи захопили мене зненацька, після смерті дружини. Вісім років тому я прийшов у міську “Просвіту”, коли головою ще був Петро Арсенич, знана і шанована у нас людина. Він дозволив і допоміг нам утворити свій осередок.
Сьогодні цей осередок переріс у науково-просвітницьке товариство, яке ми зареєстрували юридично, бо наша діяльність дещо не вписувалася в статутні рамки існуючої “Просвіти”. Опікуємося ми не лише охороною і розвитком рідної мови — хоча це для нас не менш важливо, скільки дослідженням і вивченням нашої прадавньої історії, де фольклор — один із її сегментів, що допомагає зрозуміти душу народу, його непросту і дивовижну, якщо можна так сказати, біографію. Звідси і розширення кола наших інтересів і поля діяльності просвітянсвітовидців.
— Товариство має лише один фольклорний гурт “Гуцульська леґінська коляда”?
— Маємо ще один — “Живиця”. Записали вже кілька дисків, зокрема “Розколяда”, який випустили торік. Наші гурти не лише збирають і досліджують давню святковообрядову творчість українців Карпат, виступають перед звичайними слухачами, а й беруть участь як виконавці на наших наукових конференціях. Так ми фольклор, який є одним із об’єктів й інструментів історичних досліджень, перемішуємо з етнографією.
Діяльність наших гуртів, як і всіх наших просвітян, надзвичайно насичена. Торік товариство провело різдвяний цикл свят, узяло участь у фестивалі колядників “Коляда на Мазайлах”, провело Свято Розколяди, Шевченківські свята, Свято рідної мови…
До речі, оту леґінську колядку, яку наш колектив виконував для київських просвітян, записала в Криворівні та опрацювала наша просвітянка музикоетнограф Леся Турянська.
— Яка тематика і хто бере участь у ваших наукових конференціях?
— Ми часто здійснюємо науковотуристичні подорожі, поєднуючи приємне з корисним. Наприклад, наші просвітяни здійснили експедиції в села: Шепіт (на горі Грегіт), Урич (Тустанська фортеця), Розгірче (Скельний монастир), Монастирок (давнє святилище), Космач (Лисина Космацька), у місто Бурштин (музей “Берегиня”)… Побували на Кам’яній могилі, в Трипіллі й Ольвії. А торік їздили у с. Стільсько, що на Львівщині. Цього разу, як і в попередні виїзди по Україні, метою було дослідження нашої давнини. На карпатських і прилеглих теренах у сиву давнину існувало таке державне об’єднання наших племен під назвою Велика Хорватія, звідки походять і корені УкраїниРуси. Між іншим, християнство в цій українській прадержаві прийняли на 100 років раніше Київської Руси. Отож темою наукової конференції про цей малознаний період у нашої спільної етнобіографії стала “Велика Хорватія — історія українців і хорватів”.
А перед цим “ПросвітаСвітовид” провела конференцію “Духовні корені вічного буття українців” з презентацією другої книжки Людмили Санникової “Розмай — Зеленгай”. Значна частина нашої роботи була побудована саме на цьому дослідженні.
Наступна конференція мала бути по Велесовій книзі, але події на Майдані дещо змінили наші плани. Бо наші просвітяни живуть тим самим активним громадським життям, як і вся переважна частина української України.
Що стосується учасників наукових конференцій, то це переважна більшість наших просвітян. Але запрошуємо до роботи і знаних науковців з інших міст, інститутів і університетів — докторів і кандидатів наук з історії, етнології, культурології, філології тощо. На останніх конференціях у нас були, наприклад, відомий колекціонер і дослідник Трипільської культури Олександр Поліщук, відомий археолог і шумеролог Анатолій Кифішин, доктор філологічних наук Валентин Таранець та інші.
— Які невідомі факти нашої історії вдалося почути з доповідей учасників на конференції про Велику Хорватію?
— Торік українці урочисто відзначали 1025ліття хрещення РусиУкраїни. А що було до цього, на жаль, мало хто знає — та й звідки? Про це в школах не вчать, фахові науководослідні інститути майже не досліджують.
А як свідчать візантійські хроніки і архівні документи, хрещення русичів насамперед Великої Хорватії відбулося ще 867 року, тобто за більш ніж століття до Володимирового хрещення Руси. І що цікаво, обряд у наших предків був тоді не грецький, не римський, а наш, україноруський. Ми на конференціях це доводимо.
Багато вчених говорять і пишуть про дещо “підправлену” нашу історію, яку писав Нестор. У Літописі руському написано, що за патріарха Фотія, за митрополита Михайла князь київський Володимир хрестив Русь. А наші історики поїхали в Константинополь, наново передивилися архівні джерела. І дійшли висновку: все правильно, тільки один нюанс — Володимир жив на 100 років пізніше патріарха Фотія. Розумієте? Одним із результатів прийняття християнства за Володимира було винищення мільйонів русичівязичників. Це було, а списали на хана Батия. Безперечно, що татаромонгольське нашестя було великим лихом для нашого краю. Так, вони, скориставшись внутрішнім розбратом і чварами нашої панівної верхівки, звоювали нас, вихором пронеслися зі сходу на захід і повернулися в свої степи. Їхніми представниками були здебільшого наші, руськослов’янські баскаки. Якось на одному з телеканалів була передача, де дискутувалася тема татаромонгольських впливів на генетику русичівукраїнців. Виявляється, найновіші генетичні дослідження доводять, що в наших генах нема татаромонгольських генів!
На Тернопіллі в Борщівському районі ми знайшли печеру Вертеба, яку досліджували відомі археологи, зокрема й доктор історичних наук Відейко. Там відшукали давні поховання — кості трипільців, яким близько 4 тисяч років. Генетичний аналіз показав, що взяті зразки на 55 % збігаються з генетичним кодом сучасних мешканців Карпат. Це доказ того, що ми не прийшлі на цій землі, не зайди, наші корені тут, в Україні, предковічні. Тож мудрість, за словами нашого Пророка Тараса Шевченка, мусить бути своя. А для цього треба не забувати — берегти, шанувати, вивчати і розвивати свою мову, історію, обряди, звичаї і традиції. І тут для нас, просвітян, непочатий край роботи.

Розмову вів
Микола ЦИМБАЛЮК

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment