Голгофа українського духу і волі

Іван ЗАХАРЧЕНКО,
Київська обл.

Євросоюз, як і сторічна мрія (пригадаймо І. Мазепу), розбудила Україну від летаргійного сну та страху. Люди відчули: щоб бути і жити, варто шукати нових шляхів, аби прихилитися, хоча б щокою, до чогось кращого, знаменнішого і світлішого. Країна, де холод неправди сковує душі, де задіяно тотальну розруху, потребує нової влади: бережливої, муд­рої і людяної, а не влади безталанних людців.
Протягом 20-ти незалежних літ ніхто з правлячої касти не зробив і краплинки добра ні Україні, ні народу, а лиха накоїли багато. Люди загнані у нетрі бідності, занепаду, безладу. Душителям здалося, що ми вже й не люди, а замордовані тіні, що ми схололи і ніколи не зведемося… А ми звелися, нехай надсилу, і показали світові, що ми нескорені! Наш дух і воля гартувались у вогні гніту, неволі і терпіння. Не кожен народ витримає те, що витримали ми!
Майдан — це не хаос, а вибух народного гніву, болю і мук. Європа — це одна проблема, щоб її вирішити, слід зробити лише один крок. Зараз головна задача Майдану — відсторонити від влади цей зловісний уряд і кримінальний режим на чолі із всевладним диктатором. Час святий наближається, але олігархічна влада чинить опір, не хоче знати справжнього: що погнало людей на Майдани? Чого вони хочуть? Чого їм не вистачає? Чим вони незадоволені?
Є безліч питань, але замість того, щоб у них розібратися і дошукатись істини, підступні правителі натравили тренованих бусурманів на невинних людей і вчинили криваве побоїще. Мабуть, думали: побиті, перелякані розбіжаться і більше не згуртуються.
Та гонимі знову зійшлися. Майдан розширився, ще гучніше завирував. Важко там і холодно, як на цю пору, але люди стоять, терплять злигодні, а віра в правду і перемогу додає їм сили й снаги. Лиш зведені барикади наганяють сумну бентежність. Таке відчуття, ніби Київ скорила орда татаромонгольських завойовників, котрі принесли на нашу багату землю страждання і бідність. Насправді то не мітингувальники мусили б зводити захисні редути, а бандитсько-олігархічна верхівка, якій є що захищати і боронити. Вона на очах зневаженого народу ділила і присвоювала народне добро.
Ті, що постійно перебувають на Майдані, особливі й мужні люди — справжні герої! Варто побути серед них, подивитися і поспілкуватися з ними, надходить стійке переконання: потрібно боротися до останнього подиху! Нам нікуди відступати. Нас не щоднини, а щогодини меншає. Наругу цю не природа чинить, а сатрапи, які, мов лихі османці, окупували країну і все пожадливо пожирають, руйнують і топчуть…
Жодна владна персона не прийшла на Майдан Незалежності, аби обізватися до людей, сказати їм добре слово. Ось тут би, здається, перед обездоленими стати Президентові і покаятись за те, що не став для народу прикладом чеснот і морального сумління. Це було б гарне видовище, бо всякий, хто розкаюється, стає ближчим і до Бога, і  до людей.
Та є гріхи і непростимі. Хочеться запитати гаранта, що він зробив для України і скільки надбав для себе і своєї сім’ї? Патологічна ненаситність рано чи пізно приведе до лихого. На помпезну розкіш, пане Президенте, ви нічим не заслужили. Україна дивиться на вас голодними і обкраденими очима. Не передати, скільки пекучого осуду, зневаги у тому погляді.
Безчестя влади принижує, ображає людську гідність. Сьогодні люди вийшли на Майдан, завтра підуть на амбразури… Люди в такому стані, що їм уже нічого втрачати, вони ладні на все, аби вирвати Україну з пащі удава.
Перемовники, що сіли за круглий стіл, не знайшли ключа, аби зняти суспільну напругу. Шлейф занепаду і розорення країни розпочався і тягнеться від часів Леоніда Кравчука. Тому гаранти знічено поглипували один на одного, розгублено всміхались, ніби чекали, що скаже хтось правдиве слово. Та хто нині правду каже! Було словоблуддя, плутали грішне і праведне, але не було мудрих рішень.
Зараз бурхливу активність проявляє пан Азаров. Марно старається. Країна настільки пошкоджена і розтерзана, що її одним рипом, як баюру на дорозі, не полагодити. Та й цим він не переймається. Усі його “благодійні розпорядження” ідуть під вивіскою злочинної мінізації, коли закривають лікарні, медпункти, школи, культурні заклади, водночас підвищують ціни на товари першої необхідності, що є антилюдяними, жорстокими заходами, які спрямовані на нищення української нації…
Не розпинайтеся, Миколо Яновичу, ви надто небезпечна людина, що поїдає людей. Ні, не зубами рвете й шматуєте, а своєю антидержавною політикою. Де  потрібні економічні важелі, ви там щось дробите, ділите, урізаєте, дієте так, ніби на замовлення, і щоб довше побути при владі. Від таких економічних рецептів Україна чахне, занепадає, люди, які не розбіглися по світах, виходять на Майдан. Зараз там, а не у владних апартаментах, вирішується доля країни.
Проплачений Антимайдан — це соломинка, за яку запізніло схопилась і організувала влада. Зараз слід підтримувати не владу, а народ, що повстав проти цієї влади.
Невизначеність, як і відчуття катастрофи, єднає людей. Кремлівська кістка — не рятунок. Кому вони дають 15-ти мільярдний кредит? Україні? Та її, знедолену, у рази більше пограбували. Де ті мільярди? Хто ними користується? Ось тут би навести лад. Та безталанна влада — старцює, бо не їй, а майбутнім поколінням доведеться віддавати борги. Тож завтрашній день не стане кращим, лише гіршим. Кредити розділять між собою корупціонери та казнокради.
Суспільне невдоволення переливає через край. Майдан — це лише революційна сцена, за якою у напрузі стоїть уся Україна. Цього ніде не сховати і жодною ширмою не прикрити. Тому для суспільства зміна влади буде найціннішим кредитом.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment