Син Карпатської землі (до 80-річчя з дня народження)

Олексій РОВЕНКО,
краєзнавець, с. Горохолина Богородчанського району Івано-Франківської області

Петро Арсенич народився 24 січня 1934 року в селі Нижньому Березові, тепер Косівського району Івано-Франківської області, у селянській родині Івана і Параски Арсеничів.
Навчаючись у школі, 1949 року став членом підпільної юнацької ОУН (псевдо “Заруба”). Закінчив історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка (1958), історик, етнограф, археолог, музеєзнавець, культурно-освітній діяч, колекціонер, доцент Прикарпатського націо­нального університету ім. В. Стефаника.
Працюючи старшим науковим співробітником краєзнавчого музею, невтомно збирає матеріали з історії краю, записує пам’ятки фольклору та етнографії, спогади очевидців історичних подій, бере участь в археологічних розкопках.
У 1962—1966 роках викладає археологію та етнографію в Івано-Франківському педагогічному інституті. 1964 року бере участь у VІІ Міжнародному конгресі антропологічних та історичних наук у Москві, готує кандидатську дисертацію “Володимир Шухевич — дослідник Гуцульщини”, яку не зміг захистити з ідеологічних причин.
У зв’язку з арештом Валентина Мороза П. Арсенича як його однодумця виключають із КПРС і звільняють із посади викладача педінституту. Після довгої тяганини по різних владних кабінетах вдалося повернутися до праці в обласному краєзнавчому музеї. Петро Арсенич продовжує збирати матеріали з історії Прикарпаття, керує гуртком юних істориків при обласній станції юних туристів, є головою секції пам’яток фольклору та етнографії, членом секції пам’яток археології та лекторської групи при правлінні обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, публікує статті з етнографії та історії краю в союзних і республіканських наукових журналах. 1973 року Арсенича звільняють із посади завідувача відділу музею “за прояв українського буржуазного націоналізму”.
Під час обшуку в грудні 1981 року на його квартирі органи КДБ конфіскували “націоналістичну” літературу. Краєзнавцю, діяльність якого відома далеко за межами України, забороняють друкуватися, видавати свої твори.
Під час так званої “горбачовської перебудови” П. Арсенич стає одним із засновників і членом правління обласного Товариства української мови ім. Т. Шевченка (нині ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка), організатором установчої конференції Товариства “Меморіал”. 1990 року його обрали заступником голови обласної організації Всеукраїнської спілки краєзнавців. П. Арсенич один з ініціаторів створення Клубу української інтелігенції, Івано-Франківського міського товариства “Гуцульщина”. Він організатор та учасник Міжнародної наукової конференції “Українці в Канаді” (1991), Першого світового конгресу гуцулів і Міжнародної наукової конференції в рамках роботи Конгресу (1993 р.)
П. І. Арсенич — депутат міської та обласної рад першого демократичного скликання (1990—1994), завідувач науково-редакційного відділу “Звіт пам’яток історії та культури України, Івано-Франківська область” (1990—2006), голова обласного об’єднання “Просвіти” (2006—2009), завідувач виховного відділу Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника (2009—2012), працівник Музею “Освіта Прикарпаття” з 2012 року.
Петро Арсенич доклав багато зусиль до створення музеїв в області, зокрема в с. Голови та Красноїллі Верховинського району, в Нижньому Березові Косівського району, в с. Стецева Снятинського району. Нині наполегливо працює над створенням музею Тараса Шевченка в м. Івано-Франківську на честь 200-річчя Великого Кобзаря.
П. Арсенич зібрав багатющу колекцію рідкісних видань минулого століття: книг, часописів, газет, поштових листівок тощо. Він організатор майже 200 виставок цих матеріалів в Івано-Франківську, Коломиї, Києві, Львові й інших містах. А ще він автор і співавтор 45 книг, понад 1500 статей у газетах і журналах, читає лекції на понад 40 тем з краєзнавства, учасник понад 100 наукових конференцій.
Петро Арсенич — заслужений працівник культури України (з 1991), лауреат республіканських премій ім. П. Чубинського (1991) і Д. Яворницького (2004), обласних премій ім. І. Вагилевича (1994), Марійки Підгірянки (1995), Володимира Полєка (2010). Він Кавалер орденів “За заслуги” 3-го ступеня (2003) і 2-го ступеня (2009). Нагороджений медалями: “Ветеран праці” (1985), з нагоди 2000-ліття Різдва Христового (2000), “Будівничий України”(2001), “За подвижництво в культурі Прикарпаття” (2004), “За заслуги перед Прикарпаттям” 3-го ст. (2009), з нагоди сторіччя Степана Бандери і Романа Шухевича, “Два­дцять років незалежності України” (2011). Почесний член Національної спілки краєзнавців України, Українського товариства охорони пам’яток історії та культури та їх обласних організацій.
Петро Іванович Арсенич своєю невтомною діяльністю чи не найбільше спричинився до національного відродження в краї. Про його наукову і громадсько-культурну діяльність та її значення написано в багатьох книгах і часописах.
Тож побажаємо ювіляру щастя, здоров’я і творчої наснаги!
З роси і води Вам, Петре Івановичу!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment