Чи стане 23-й рік незалежності роком «леніноповалу»?

Старт року “леніноповалу” було дано 8 грудня 2013 р., коли десятки активістів Євромайдану повалили та розбили пам’ятник Леніну в Києві. Хоч знищення ідолів Леніна в Україні триває давно, та саме з кінця минулого року розпочалася їх масова ліквідація. Повідомлення про випадки санкціонованого та самовільного руйнування монументів з’являються постійно. Ось кілька прикладів.
27 грудня 2013 року в селі Побережне Вінницького району біля сільської ради невідомі обезголовили пам’ятник Леніну та зробили написи: “Комуняку на гілляку”, “Кат України”, “Слава Україні”, “Серп і молот — смерть і голод”. Це повідомлення на сайті Вінницького осередку ВО “Свобода” розповсюдили десятки мас-медіа.
Рідіють численні ряди монументів Леніну і на Одещині. Вже наступної ночі після падіння пам’ятника Іллічу в столиці втратив голову і залізобетонний Ленін, який стовбичив у парку біля клубу залізничників у Котовську.
Нежартівлива детективна історія розгорілася в Миколаївському районі Одеської області. Там на ранок 4 січня в парку села АндрієвоІванівка виявили, що Ілліч звалився із двометрового постаменту на землю і розколовся навпіл. Слідство розпочало кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 298 КК України (нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або культури). Та як засвідчили експерти, ознак умисного знищення, руйнування чи псування монумента не виявлено. Просто цей Ленін, виготовлений із суміші гіпсу і склеєний із трьох частин, став таким ветхим, що просто розвалився.
Поваленого Леніна виявили   6 січня на території школи у Бердичеві Житомирської області. Міліція вважає, що самотужки звалити таку махину одна особа навряд чи змогла б, тож доводиться шукати групу зловмисників. Попередня правова кваліфікація — ч. 1 ст. 296 Кримінального кодексу (хуліганство).
А ось у Єнакієвому монументальне мозаїчне панно з портретом Леніна, яке прикрашало глуху стіну п’ятиповерхівки, комунальники замурували утеплювачем. Жоден комуніст не виступив із протестом, жоден регіонал не обурився, жоден робітничий колектив не влаштував пікет. Схоже, нині образ Ілліча вже нікого не гріє.
У ніч на 26 грудня 2013 року в Дніпродзержинську монументальний Ілліч змінив колір на фіолетовий. У районному центрі Березівка Одеської області 5 січня невідомі облили пам’ятник Леніну чорною фарбою.
Демонтажі пам’ятників Леніну годилося б давно провести на державному рівні. Адже це безглуздя, що на 23му році незалежності в Україні ще бовваніє від однієї до двох із половиною тисяч ідолів Леніну. Найбільше їх збереглося на сході, півдні та в центральній частині країни. Чи не час уже їх позбутися?
Комуністи категорично проти, бо, мовляв, на їхній сторожі стоїть закон “Про охорону культурної спадщини”. Минулого року, посилаючись саме на нього, Приморський районний суд Одеси задовольнив позов червоних до міськвиконкому і скасував його рішення про перенесення 10метрового монумента Ілліча з Куликового поля в парк Ленінського комсомолу, де розміщено своєрідний пантеон кам’яних ідолів тоталітарної доби. Оскільки вердикт суду ніхто не оскаржив, він вступив у силу, і комуністи збираються реставрувати й повернути пам’ятник у центр міста. Водночас майже повсюдно, де при владі регіонали, місцеві органи влади під тиском своїх поплічників з КПУ взяли пам’ятники Леніну під охорону.
Націоналісти й представники опозиційних партій одностайно наполягають на демонтажі всіх пам’ятників діячам колишнього СРСР. А ось позафракційний депутат Верховної Ради Віктор Балога дотримується більш поміркованої точки зору. “Поперше, слід заборонити спорудження нових пам’ятників ульяновимсталіним як ворогам не лише українців, а й усього світу. Подруге, ухвалити виважене рішення щодо пам’ятників, які являють якусь там незрозумілу “архітектурну цінність”. Їх залишити для історії, а все інше — демонтувати. Водночас треба запровадити жорстоку карну відповідальність за зруйнування пам’ятних знаків, незалежно від того, кому вони присвячені. Тому що виходить так — коли хтось руйнує пам’ятник на Сході, то винна “Свобода” і націоналістам шиють кримінал. А коли на Заході знищують пам’ятники борцям за Україну — крайніх немає”. Коли ж газетярі поцікавилися думкою Віктора Балоги щодо знесення пам’ятника Леніну в Києві, він відповів: “Це лише квіточки… Народ радикалізується. Президенту потрібно дослухатися до свого народу, до ініціативи групи “Першого грудня”, моральних авторитетів нації, припинити ігнорувати реалії й грати в мовчанку”.
Реалією сьогодення є і “леніноповал”, адже це теж своєрідне волевиявлення українського народу. Патріоти вважають, що лише перетворившись на купу каміння, колишній вождь остаточно втрачає свою владу над підданими та поступово зникає з їхньої пам’яті. Руйнуючи ідолів Леніна, вони керуються законом про демонтування пам’яток тоталітарному, комуністичного режиму, схваленим за президентства Віктора Ющенка. Хоч цей закон ніхто не відміняв, але сьогодні його ніхто й не застосовує. Тож і доводиться борцям із пам’ятниками маневрувати. Так керівник аналітичної служби ВО “Свобода” Юрій Левченко радить своїм однопартійцям звернути увагу на ті пам’ятники радянського періоду, що не потрапили до держреєстру, а отже, немає підстав і для притягнення до відповідальності за їхнє руйнування.
Пам’ятники Іллічу та інші артефакти комуністичного періоду — то своєрідний і досить цінний матеріал для виставок і музеїв просто неба, різноманітних історичних інсталяцій. Колекціонери вже давно полюють за такими експонатами. Так харківський підприємець Володимир Лінивий виставив пам’ятники радянським вождям у дворі своєї майстерні. Він пропонує державі підійти до питання професійно. Відправити на звалище реальний мотлох, а історичні пам’ятники, художню цінність яких повинні підтвердити експерти, зберегти.
Та мабуть найпривабливішим місцем для шанувальників екзотики комуністичної доби є етносело ФрамушикаНова на Одещині, яке створила на землях колишнього військового полігону родина підприємця Олександра Паларієва. Там є не лише обжиті українські, німецькі, молдавські, гагаузькі, російські, болгарські, єврейські садиби, типовий будинок радянського колгоспника, церкви, майстерні, корчма, вівцеферма, пасіка, фазанарій, а ще й цілий парк скульптур вождів світової революції. На одній із галявин можна бачити своєрідний “серпастомолоткастий” Стоунхендж, де навколо Ілліча в повний зріст по колу стоять його бюсти. Розташований за 200 кілометрів від Одеси, цей “Парк радянського періоду” став надзвичайно привабливим об’єктом для зарубіжних і вітчизняних туристів.
Тим, хто звинуватить мене в заохоченні масового “леніноповалу”, хочу сказати, що мені особисто імпонує те ставлення до пам’ятників Іллічу, яке демонструють наші колекціонери. А ось тих безбарвних, штампованих ідолів у центрах міст і сіл мені не шкода.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment