Ніжинськими слідами генія…

Директор Благодійного фонду “Ніжен”, заступник голови Ніжинського міського об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” Микола Шкурко про те, що він є членом організаційного комітету з підготовки та відзначення заходів з нагоди 200-ліття від дня народження Т. Г. Шевченка дізнався, переглядаючи в листопаді сайт міської ради. Розпорядження про це за № 92 секретар міської ради Олег Кірсанов підписав 17 червня 2013 року. З 18 членів оргкомітету 10 чиновників. Решта — керівники культурних і освітніх закладів. У цьому документі затверджено й план заходів про підготовку та відзначення ювілею. 12 основних пунктів передбачають проведення масових концертів, спортивних змагань, виставок, виховних годин і тематичних вечорів, які в одному підпункті називаються “круглими столами”, в іншому — виїзними лекторіями, диспутами чи тематичними екскурсіями.
Цього списку, очевидно, достатньо для чиновницького звіту перед вищим начальством, але мало для ніжинців, які простір цього міста сприймають не в географічному вимірі, а як поняття власної долі, і відчуття його духовного середовища у них неймовірно сильне. Присутність тут Тараса Шевченка, у викупі якого з кріпацтва брали участь випускники Ніжинської гімназії вищих наук князя Безбородька, відображена не тільки в спогадах сучасників, а й у його прозових творах. Їх активно досліджував один із перших біографів Кобзаря уродженець с. Переходівка вихованець Ніжинського повітового училища Олександр Кониський. Епістолярну спадщину Тараса Шевченка досліджував відомий шевченкознавець директор Ніжинського юридичного ліцею Михайло Чалий. Внесок у шевченкознавство і створення Національного музею Тараса Шевченка в Києві зробив ніжинець Михайло Новицький. Наукову розвідку “Тарас Шевченко і Чернігівщина” залишив нам доцент Ніжинського держуніверситету імені Миколи Гоголя Георгій Неділько. Її електронний варіант уже підготував Гоголезнавчий центр університету. Він буде опублікований у науковопопулярному часописі “Наш український дім” для вчителів України та діаспори, який видає Центр гуманітарної співпраці з українською діаспорою. Історичний відділ Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського досліджує ніжинські шляхи Тараса Шевченка, які планує видати окремим путівником. Розроблена і відповідна тематична екскурсія.
Чи знають про це автори Плану заходів?
Не тільки я звернула увагу на пункт 10: “Провести ремонтні та реставраційні роботи з благоустрою і впорядкування об’єктів, пов’язаних з ім’ям Т. Г. Шевченка протягом 2013—2014 років”. Очевидно, такими вони вважають територію біля пам’ятника Кобзарю в парку культури й відпочинку його імені й майданчик біля СпасоПреображенської церкви на вулиці Московській, де відспівували тіло Тараса Шевченка при перевезенні з Петербурга в Канів, куди в пункті 1.2 заплановано театралізовано покласти квіти.
Назву ще одне пам’ятне місце, яке має бути позначене не лише в газеті. На вулиці Гоголя, там, де тепер стоїть пам’ятник Юрію Лисянському, височіла будівля Дворянського зібрання. Про перебування тут Тараса Шевченка 1846 року написав Олександр Кониський.
“Коли Шевченко і Чужбинський (останній до того ж і годованець Ніжинського ліцею) приїхали в Ніжин, дак про їх приїзд зараз залунала чутка по місту, і двері нашої квартири, — розповідає Чужбинський, — не зачинялися пайпаче від студентів: між ними тоді ще був відомий потім перекладник творів Шекспіра, Шіллера, Гете й Шевченка — Микола Гербель.
В четвер на масниці у ніжинському клубі (казино) був баль. Тарас і Чужбинський пішли на баль. Один із старшини клубної, побачивши, що у Шевченка на голові шапочка, і не відаючи, хто він такий, чию голову вкриває та шапочка, не хотів пустити його на баль. Але ж суворому старшині з’ясували, що шапочка вкриває голову генія України, і в якому убранні не був Шевченко, він, зайшовши до клубу, робить останньому честь і шанобу”.
У цьому ж приміщенні, як сповіщає музейна афіша, в п’ятницю 24 лютого 1912 року Ніжинським українським драматичним гуртком буде поставлена “Наймичка”, драма в п’яти діях КарпенкаКарого, з участю Марії Костянтинівни Заньковецької — майбутньої першої народної артистки України, чий 160літній ювілей теж припадає на 2014 рік. Рецензенти її творчості відзначали, що вона на сцені виразила біль української нації так само геніально як Шевченко у слові. І це дає нам право написати ці видатні українські імена на одному пам’ятному знаку у скверику Лисянського.
І видання, і реставрація, і встановлення пам’ятних знаків потребують коштів, відсутність яких у міському бюджеті чиновники останніми роками використовують як відмовку від роботи. Тому народний депутат України Руслан Марцінків, закріплений за територіальним виборчим округом Чернігівщини від фракції Всеукраїнського об’єднання “Свобода”, 6 вересня 2013 року звернувся з депутатським запитом до прем’єрміністра України Миколи Азарова. Він просить включити СпасоПреображенську церкву до плану державного замовлення з реставрації пам’яток архітектури на 2014 рік та взяти під особистий контроль відбудову храму в Ніжині.
Вважаю доречним нагадати про ще одну ніжинську історію, пов’язану з іменем Тараса.
Тіло Шевченка з Петербурга в Україну перевозили через Ніжин 17 травня 1861 року. Зустріч була особливо врочиста. Біля застави на Московській вулиці зібралися представники Ніжинської інтелігенції: ремісники з розгорнутими корогвами та цеховими знаками, студенти ліцею та гімназисти. Колісницю з труною великого поета провезли Московською вулицею в огорожу Преображенської церкви. Після панахиди, яку відправили на церковному майдані ніжинські священики, прикріпили до віка труни вінки й квіти. Церковна Процесія проводжала труну через усе місто Київською вулицею, яка з 1917 року носить ім’я Тараса Шевченка. 1991 року на пам’ять про цю сумну подію біля СпасоПреображенського храму встановлено меморіальний знак. А в парку відпочинку імені Тараса Шевченка — пам’ятник великому українцю скульптора Олександра Скобликова. Це було зроблено з ініціативи громадськості, а саме Товариства української мови імені      Т. Г. Шевченка, яке тоді в Ніжині очолював Микола Шкурко. Його підтримала міська рада і особисто голова виконкому Анатолій Романенко. Трудові колективи перераховували одноденний заробіток на спорудження пам’ятника, а організатором робіт виступили саме чиновники.
А чи мають сьогодні працівники виконкому кошторис на виконання запланованих робіт?
Змушені ставити такі запитання через газету, тому що нічого не знаємо про діяльність цього оргкомітету. Насторожує і не здійснений 240літній ювілей Юрія Лисянського. Понад рік тому нам наобіцяли грандіозну реставрацію скверу біля пам’ятника, а все завершилося нетеатралізованим покладанням квітів і виступом колишнього музейного науковця, а тепер директора бібліотеки Гоголевого вишу, просвітянина Олександра Морозова про життєвий шлях видатного мореплавця.
Зважаючи на таку ситуацію, 28 листопада 2013 року Микола Шкурко звернувся до секретаря міської ради Олега Кірсанова з пропозицією скликати засідання оргкомітету і розглянути питання про включення до його складу представників Української Православної Церкви Київського Патріархату й бізнессередовища Ніжина. А ще порушити клопотання перед Чернігівською обласною державною адміністрацією про включення до регіонального плану заходів фінансування ремонтних і реставраційних робіт об’єкту — СпасоПреображенської церкви і майданчика біля неї.
Геній ходив нашими вулицями. Непросто ступати в його сліди, але ж треба. Якщо ми справді вважаємо себе українцями…