Крути на Грушевського

kyiv_26-01-2014_37
фото Сергія Марченка

Любов ГОЛОТА

На Аскольдовій могилі
поховали їх
тридцять мучнів-українців,
славних, молодих.
На Аскольдовій могилі
український цвіт.
По кривавій по дорозі
нам іти у світ…
Павло Тичина

Порівняння нинішніх січневих подій в Україні з січнем 1918 року справа невдячна: надто багато аналогій, час їх не стер і не спростував. Від класичної максими “Dulce et decorum est pro patria mori” (солодко вмерти за батьківщину), яку промовив до полеглих під Крутами юнаків голова Центральної Ради професор Михайло Грушевський, до смертей Сергія Нігояна і Михайла Жизневського на київській вулиці Грушевського нинішнього 22 січня у день Соборності і Свободи — 96 років. Отримавши вогнепальні смертельні рани і помираючи майже миттєвою смертю, ці юнаки 20-ти і 26-ти років не встигли навіть вимовити рідними — вір­менською і білоруською — слова прощання чи бодай “мамо”… Але залишилося безліч свідків, які чули: в епіцентр протистояння хлопці вирушали з наміром стояти до кінця.
Від спогадів Бориса Монкевича — “Всіх полонених замордовано звірячим способом: вони були з розбитими головами, повибиваними зубами, повиколюваними очима. Кілька трупів не вдалося розпізнати, так вони були понівечені” (Монкевич Б. Бій під Крутами // Поступ. — 1929. — № 2. — С. 59—65) — до свідчень брата замордованого бандитами львів’янина Юрія Вербицького: Юрія викрали з лікарні, потрощили ребра, ноги, понівечили лице і залишили помирати в лісі під Борисполем — пекло. Звірства вимірюються пеклом. Кандидат фізико-математичних наук, альпініст, провідний інженер відділу сейсмічності Карпатського регіону Інституту фізики НАНУ — прямий нащадок національно-активної громади Західної України, яка завжди свято оберігала пам’ять про крутян-галичан. Хай царствує!..
Це — не всі і не останні смерті. Імен усіх забитих і викрадених, катованих і заарештованих українське суспільство ще не знає. Але воно добре знає, скільки поранених журналістів заплатило за свободу слова і достовірність інформації своїм здоров’ям, скільки активістів втратило очі, стали інвалідами… Суспільство бачило, як орудують кийками “беркути” — від грудневого погрому студентства на Євромайдані до сьогоднішніх чорних днів. Чи не “батьківське” піклування Азарова про тих, хто розправляється з власним народом за обіцяні квартири та щедрі виплати за “стояння в протистоянні” зрушило на спротив українців по всій державі — всупереч драконівським жандармським законам та ігноруванню Віктором Януковичем вимог протестувальників. Годі уявити цього “гаранта Конституції”, який, здається, звик опиратися лише на проросійські Крим і Донбас, на переговорах із самими протестувальниками. Він сподівається, що пролита кров активістів назавжди виб’є з української душі потяг до свободи людини і громадянина. Розглядаючи власний народ лише як “електоральний планктон”, Янукович і його влада сподівалися, що українці ніколи не скористаються своїм правом на повстання: “Янукович не є гарантом захисту суверенітету України й забезпечення конституційних прав, як передбачено Конституцією, і становить загрозу національній безпеці та конституційному ладові держави. Про це, зокрема, свідчать і укладення ним у лютому 2010 року сумнозвісних Харківських угод, і відмова від підписання в листопаді 2013-го Угоди про асоціацію з ЄС усупереч Закону України “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”. Президент Янукович систематично освячує своїм розчерком численні “закони”, які ухвалює контрольована ним парламентська більшість усупереч Конституції України та Закону “Про Регламент Верховної Ради”. Апофеозом такої антидержавної і антиконституційної діяльності є підписання 16 січня “законів про диктатуру”, спрямованих на порушення фундаментальних прав і свобод громадян” (Володимир Василенко, правознавець-міжнародник, “Український тиждень” № 4, 2014 р.).
…Сьогодні, 28 січня, коли редакція готує до виходу в світ чергове число тижневика “Слово Просвіти”, Верховна Рада на сесії, скликаній в аварійному режимі, ухвалює рішення про скасування “законів про диктатуру”, дев’ять із них вже скасовані. Микола Азаров подав заяву про свою відставку, Янукович її прийняв. В середу ВР обговорюватиме розпуск Майдану. Не впевнена, що всі його учасники на це погодяться.
Втім, глибока суспільна криза цим не вичерпається. Буква закону не гарантує душевної рівноваги народу, що перебуває в потрясінні, суть якого в наші дні викричав молодий польський журналіст до групи беркутівців: “Ти ж українець! Кого ж ти б’єш?” Суть цього потрясіння читаємо і в спогадах Івана Шарого “Січовики під Крутами” (Репортаж учасника бою два місяці після битви під Крутами): “…Хай же земля буде пером Вам, славні герої народні! Ви все, що могли, віднесли на вівтар своєї Батьківщини — віддали їй найдорожче, що є в світі — молоде різнобарвне своє життя…
Ви вмерли славною смертю! Але на тлі цього всього, якою мерзотою одгонить від злочинної утечі негідних філерів, душогубців, отого штабу, якому вручена була доля стількох невинних душ і який їх так легковажно, так провокаційно продав.
Та його йому буде. Його жде достойна кара. Колись встане на ноги Україна, і життя нашого народу увійде в рівну колію, тоді не буде таких рокових помилок, як трапилося оце під Крутами, де оборону краю приручилось людям — п’янчужкам, учорашнім українцям, які зуміли примазатися до українців тільки в останній час, інтереси ж їх були дуже далеко від оборони краю”.
Ну хіба не про “тітушок” і їхніх організаторів і покровителів це сказано? Хіба не здригається душа, коли дивишся на цих молодиків із бітами, які, наче хорти, кидаються на своїх земляків-протестувальників, готові їх мордувати до смерті? Злагодженість їхніх дій, покровительство від міліції і влади свідчать, що ці загони сформовані не вчора. Уперше засвітилися люди в спортивних штанях на президентських і парламентських виборах як учасники “каруселєй”. Після перемоги Януковича з’явились у Києві, розписалися на парканах: “Усьо будєт Донбас”, стали постійними пасажирами комфортабельних і не дуже автобусів, які підганяли до столиці на противагу кожному мітингові опозиції. В січневі дні 2014 року вони — незамінні й незмінні бандформування влади в Харкові, Одесі, Запоріжжі, Дніпропетровську, Луганську, Донецьку… Це громадські організації? Хто вони? Як звуться? За що живуть? Вчаться чи працюють, їх утримують державним чи приватним коштом? Очевидно, що їхні імена треба розсекретити, а про будь-яку амністію чи прощення й мови не мусить бути, оскільки їхні дії — це завжди заздалегідь організований напад.
Нещодавно колишній міністр внутрішніх справ Луценко на одному з телеканалів зі знанням справи розповідав про діяльність “Беркута”, “Грифона”, інших державою створених загонів для боротьби з організованою злочинністю, збереження правопорядку, охорони демократичних свобод та інших державних цінностей і наводив такі приклади морального розкладу самої ідеї цих утворень, від яких у мирних обивателів волосся ставало дуба: люди, які діють під присягою на вірність Україні, фактично цю державу руйнують. Про патріотизм не йдеться: у всіх нас перед очима катування майданівця, козака Гаврилюка, ми чули про те, як проганяли крізь стрій іншого юнака з Чернівців, гамселячи його кийками й примушуючи співати Гімн України… Чи подбала законодавча влада про закони, які чітко визначають повноваження, права і заборони в діяльності подібних “синів Азарова й Захарченка?” Невже владцям, у яких справді є сини, й на думку не спадає, що їм так само пекли б та боліли знущання віроломців? Невже гадають, що, надійно сховані за високими парканами своїх маєтків та за кордоном, їхні діти убезпечені від будь-якого болю й мук? Про муки совісті не йдеться: влада не відчуває їх давно. Тож годі сподіватися, що ті, хто вийшов на майдани, не маючи за душею нічого, крім відчаю, згодяться на відступне, що знову вкладеться в обіцянку стабільності та втрату чиновницьких портфелів. Люди знають, чого хочуть: іншої влади й іншої держави, іншого правового простору для свого волевиявлення.
Розкол, розрив, розпад України, поділ по Дніпру — ці “лякали” витають у повітрі так само, як і настійно повторювані твердження про те, що український народ не має спільної ідентичності, що західняки й східняки кардинально відмінні, що в українців різні мова й Бог…
По тому, як Росія активно долучилася до метання цих ідеологічних світло-шумових гранат у наш інформаційний простір, маємо зрозуміти, кому особливо до вподоби ідея про дві України. Щось мені підказує, що не лише російські сльозоточиві гази й гранати передано на озброєння “беркутівцям”. До болю знайомі методи боротьби з чеченцями проглядають крізь загадковість викрадень людей і снайперських влучань із невідомої зброї…
“О спорт, ти мир!” — Олімпіада в Сочі, яка зовсім скоро покличе до мирних змагань, відкладає пряме російське втручання в українські події, але не заважає російським емісарам бути присутніми в Україні. Будь-яка країна вже давно б заборонила транслювання таких відверто ворожих до українців телеканалів, як “РТР Планета” чи “Россия 24”, у телевисиланнях якої присутній прямий заклик до розриву України. Ось, скажімо, 26 січня ведучий спеціальної щовечірньої лінійної програми “Украина” Соловйов інакше як “вялотекущей бандеровщиной” 22 роки Незалежності нашої держави не називав, а всіх майданівців — “бандеровскими недобитками”. Йому підтакували відомі “українознавці в штатском” Максим Шевченко, Ніколай Усков та Олег Бондаренко, а також залучені перекинчики Олесь Бузина та Вадим Колесніченко. На десерт глядачам ведучий припас сумнозвісного редактора газети “Завтра” Проханова, який не лише поділився своїми враженнями від відвідин київського Майдану, а й запропонував план об’єднання “русскоязычных городов Украины, где много интеллектуалов” для протистояння Майдану і революції. Визначаючи майданівців як харизматичних людей і навіть порівнявши їх із розпеченою плазмою, цей балакучий пузань не втримався — збрехнув, що на Майдані в нього пропали гроші, правда, суму не назвав. Очевидно, то був протертий мідний п’ятак, на який Росія, наче на блешню, намагається піймати українських легковірів на черговий проект: скажімо, в одній із програм Соловйова було запропоновано й наполягалося на доцільності нового штурму українських мізків російськомовних регіо­нів “социальным проектом левой ориентации”. Очевидно, проект вже працює — комуністи не голосували проти жандармських законів.
Всі погрози, приниження, політичні наліпки російських політтехнологів супроводжуються поливанням сиропом: “наші улюблені українські брати, наша спільна дніпрова купіль” і т. ін. Шкода, що об’єктиви необ’єктивних російських камер не зафіксували напис, який залишив майданівець із Севастополя біля Будинку профспілок: “Я за братство, но не за российское рабство”. Але Проханов та інші українофоби, прес-екскурсанти ніяких закликів не читають і не помічають…
Мова Майдану — українська, але було б помилкою стверджувати, що російська тут лунає зрідка. На Майдані мова — засіб спілкування і єднання, а не відчуженості й ворожнечі. Сумська, луганська, волинська, галицька, подільська говірки складають пречудовий букет української державної в її повноті і сили. Всі ми чули, як герой Сергій Нігоян, вірменин із Дніпропетровщини (Солонянський р-н), читав Шевченка: “Борітеся — поборете, Вам Бог помагає” — так звук “г” вимовляють тільки на Придніпров’ї, козаки з дніпровських порогів пізнають по мові і приймуть Сергія за свого, а кавказькі сині гори пошлють йому своє благословення…
Крути на Грушевського не впадуть і не розійдуться — ні сьогодні, ні завтра. Не доведи, Боже, порівнювати їх із Термопілами чи вдаватися до будь-якого пафосу: Правий сектор заявляє, що стоятиме до кінця. Афганці вимагають відставки Януковича. Майдан їх підтримує…
…За взяття Києва Муравйов роздав своїй армії по 100 руб. П’яні матроси розстрілювали і роздягали своїх жертв. Грабіжники, які згодом повернулися в Росію, світились від блиску награбованих прикрас.
Юнаки під Крутами мали по десять патронів на брата, але клали своє життя за Україну. Напис на крутянському пам’ятнику “Душу й тіло ми положим за нашу свободу” — і присяга, й чин, який здійснено 96 років тому.
Ось чому, коли активісти Майдану співають державний гімн, я молюся, аби “український цвіт” уже не йшов у світ “по кривавій по дорозі…” 2014-го українське юнацтво має перемогти.
Слава Героям!

Любов ГОЛОТА

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment