Микола БУРАЧЕК

Призабутий піонер шевченкознавства — фундатор Української академії мистецтва, заснованої 18 грудня 1917 року.
Повернення України до європейської співдружності народів відбувається у складних умовах її нинішнього політичного та культурного життя. Утвердження західного вектора цивілізаційного поступу ще раз закцентувало увагу вітчизняного суспільства на давній проблемі — відсутності лідерів, здатних адекватно відповідати на виклики нашого обнадійливого, але й вимогливого часу.
Створюваний у цих обставинах новий іконостас — галерея видатних особистостей, чиї життя і діяльність сприяли розвитку й утвердженню у суспільній свідомості державотворчих ідей, останнім часом дедалі відчутніше зазнає впливу консервативних сил, представники яких у тоталітарну добу визначали координати розвитку вітчизняного духовного життя, а нині прагнуть не здавати своїх позицій.
Особливо яскраво виявилася ця тенденція і нині, в часи підготовки до відзначення 200-річчя від народження ідеолога вітчизняного державотворення Тараса Шевченка (проведення робіт із реконструкції і зміни експозицій у Канівському та Київському музеях, видання низки шевченкознавчих досліджень, особливо перших томів нової “Шевченківської енциклопедії” (одна з керівників проекту В. Смілянська). Досить сказати, що в Каневі замість передбачуваного відтворення вигляду будинку музею згідно з проектом видатного архітектора В. Кричевського, реконструкція виконана під керівництвом Л. Скорик — прихильниці псевдомодерного стилю, що викликало гостру критику й несприйняття творчої еліти України. Подібне відбувається й у Київському музеї (директор Д. Стус), де знову “реконструює” згадана Л. Скорик).

Віталій АБЛІЦОВ,
Київ

“…тільки завдяки заходам Олекси Новицького, Василя Касіяна й Миколи Бурачека спадщина Шевченка-художника здобула належну історичну оцінку…”
Це висновок члена-кореспондента Академії наук України (нині НАНУ), відповідального редактора двотомного “Шевченківського словника” (1978)
Є. Кирилюка.
“Серед багатьох сучасних знавців творчості великого художника Тараса Шевченка ім’я Миколи Григоровича Бурачека займає особливе місце. Він один з перших українських… художників і працівників мистецтва взагалі мав можливість докладно ознайомитися з малярством і графікою нашого великого народного поета і художника, — писав у статті “Знавець образотворчої спадщини Шевченка” художник-академік Василь Касіян (“Образотворче мистецтво”, 1941).
Науковий співробітник Інституту літератури НАНУ у довоєнний період, пізніше професор Українського вільного університету (Мюнхен, Німеччина) Ю. Бойко-Блохін у своїх спогадах зауважив: “З патриціїв української культури, з тих, що служили їй вірою і правдою, залишилися в Інституті ще художник-імпресіоніст та знавець Шевченкового малярства Микола Бурачек та бібліограф Павло Іванович Тиховський (“Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. 1926—2001. Сторінки історії”. К., 2003, стор. 491).
Сучасники М. Г. Бурачека
Є. Кирилюк та В. Касіян деталізують події 30-х років минулого століття, коли розпочалося дослідження тоді ще маловідомої широкій громадськості малярської спадщини Т. Г. Шевченка.
“Познайомились ми (з М. Г. Бурачеком. — В. А.) десь на початку 1933 року в Харкові, коли я працював над академічним виданням Шевченка і організацією Галереї картин Шевченка, — згадував Є. Кирилюк (спогади з архіву автора публікації, датовані 1982 роком. — В. А.). — Картинну галерею організовувала молодь і консультація такого прекрасного знавця образотворчої спадщини Шевченка була потрібна на кожному кроці…
Ми так познайомилися ближче й я переконався, як М. Бурачек ідеально знає мистецьку спадщину великого художника… Особливо слід підкреслити роль М. Бурачека й у відновленні слави Шевченка як художника. Річ у тім, що ще до революції дуже тривалий час була недооцінка ролі мистецької спадщини Шевченка. Його вважали епігоном Брюллова… На превеликий жаль, ця недооцінка тривалий час зберігалась і після…”
В. Касіян повністю розділяє думки Є. Кирилюка: “Кожна виявлена робота Шевченка спочатку проходила через руки Миколи Григоровича, який старанно вивчав її, визначаючи за матеріалами попередніх даних і різних зіставлень правдоподібну атрибутацію щодо періодизації творів. Лише після цього їх виставляли для огляду. Цей докладний аналіз робіт Шевченка дозволив Миколі Григоровичу зробити деякі узагальнення. Вони містяться в окремих доповідях популярного й науково-дослідного порядку (наприклад, доповідь в інституті Шевченка про серію сепій “Блудний син”); в окремих статтях, надрукованих в радянській пресі (наприклад, стаття про Шевченка-художника в “Большой советской энциклопедии”, написана Бурачеком, але підписана людиною, що в той час випадково займала пост директора інституту Шевченка); у статті “Великий художник” у журналі “Малярство і скульптура” за 1939 рік, №№ 5 і 6; нарешті, у відомій монографії “Великий народний художник”, випущеній видавництвом “Мистецтво” до ювілейних днів у 1939 році… Скрізь, де була можливість прославити дороге ім’я художника Шевченка, Микола Григорович робив це з властивим йому молодечим запалом і пристрастю…Треба було бачити гордість, з якою Микола Григорович саме в ті часи в харківській галереї картин Шевченка демонстрував творчість великого сина українського народу перед різними закордонними делегаціями, щоб зрозуміти і відчути його палку любов до творчості нашого поета (“Образотворче мистецтво”, 1941, №3, стор. 22).
Отже, М. Бурачек усією своєю діяльністю й творчістю утвердився як піонер шевченкознавства, видатний митець. Разом із тим сьогодні його ім’я призабуте, сучасні дослідники прагнуть відсунути пейзажиста й мистецтвознавця у тінь й поставити на його місце інших, керуючись кон’юнктурними міркуваннями.
Додамо до сказаного, що окреслена тенденція присутня, зокрема, і в нинішній київській Національній академії образо­творчого мистецтва і архітектури, що є наступницею Української академії мистецтва, заснованої 18 грудня 1917 року. Пам’ять про Миколу Бурачека тут теж гідно не вшановується. Разом із тим його роль і місце в історії НАОМА одні з визначальних. Саме М. Бурачеку І. Стешенко — генеральний секретар освіти уряду Української Народної Республіки, доручив виконання обов’язків президента новоутворюваної Академії мистецтва. Пізніше ця посада не прижилася, а ректорами (постійними й тимчасовими) закладу були по черзі Ф. Кричевський й майже всі професори академії, зокрема й М. Бурачек, котрий очолював кафедру пейзажу УАМ. Про справжніх ініціаторів й засновників УАМ свідчить також історичний фотознімок, де вони увічнені разом з Головою Української Центральної Ради М. Грушевським. Проте, наприклад, у передмові спеціального випуску (К., 2008) наукового збірника НАОМА, присвяченого цьому ВНЗ, проректор з наукової роботи Л. Прибєга не згадує М. Бурачека, відбувшись “традиційним” — “та інші”
Шевченкознавство було зав­жди на першому плані у житті і творчості М. Бурачека. “Першим справжнім українським пейзажистом треба назвати великого поета Тараса Григоровича Шевченка, — писав він у статті “Секрети” творчості” (“Образотворче мистецтво”, 1941, № 3). — Ті краєвиди, що дійшли до нас як спадщина художника, виконані пензлем або олівцем, і зараз вражають нас своєю щирістю, глибокою любов’ю і розумінням рідної природи”.
До речі, створюючи атмосферу мовчання навколо імені М. Бурачека, його опоненти ось уже кілька десятиліть поширюють міф про нібито загибель основних картин художника під час Другої світової війни. Так, частина творів справді зникла, але досить тих, що експонуються у столичному Національному художньому музеї, музеях та картинних галереях Донецька, Дніпропетровська, Львова, Ужгорода, Одеси і особливо Харкова (понад 100 картин) та Запоріжжя (75 картин), щоб організовувати хоча б ювілейні виставки творів М. Бурачека.
Щоб надати можливість читачам глибше усвідомити нинішню ситуацію, наведу ще один переконливий приклад.
30 квітня 1939 року в Нью-Йорку відкрилася Міжнародна виставка “Світ майбутнього” на честь 150-річчя обрання Дж. Вашингтона першим Президентом США (тривала до 27 жовтня 1940 року й увійшла до списку унікальних рекордів — подібної за площею, яка була відведена на проведення заходу, не було ні в минулому, ні сьогодні). У масштабній міжнародній події взяли участь 60 держав (20 із них представили свої досягнення у спеціально споруджених павільйонах, а решта скористалась можливістю експонуватися у “Павільйоні націй”.
Так-от, право представляти Україну на цій престижній виставці було надано єдиному з України художнику — Миколі Бурачеку. Твір митця, який можна назвати “Подільським краєвидом” (сільський шлях, поле стиглої пшениці, вдалині — пасма гір, а над усім — прозоре літнє небо…), охочі можуть побачити в експозиції Національного художнього музею.

Сонячні пейзажі випускника Краківської та паризьких мистецьких академій — предмет пильної уваги європейських колекціонерів шедеврів живопису
Народився майбутній художник у повітовому містечку Летичеві Подільської губернії 16 березня 1871 року в родині поштового службовця Григорія Бурачека (батько був художником-аматором і дав синові перші уроки малювання). Пізніше родина переїхала до Кам’янця-Подільського, де Г. Бурачек став поштмейстером.
Першою постаттю зі світу мистецтва, яка вразила юного Миколу Бурачека, був голландський живописець Харменс Ван Рейн Рембрандт (1606—1699).
Здавалось би, повинно виникнути логічне запитання: “Чому саме Рембрандт так вплинув на майбутнього живописця-пейзажиста?”
Річ у тім, що доля М. Бурачека, як це часто буває, значною мірою складалася під впливом близьких йому людей, а також відомих особистостей — діячів вітчизняної культури. Юнак рано став сиротою і потребував постійної підтримки, щоб дати розвинутися його таланту митця. Спогади про батькову копію рембрандтівського “Автопортрета” супроводжували його все життя: “Не знаю, чим саме, але цей портрет великого художника зробив на мене надзвичайно сильне враження — він навіть снився мені, а коли багато років пізніше я побачив оригінал цієї картини у Відні, то зустрівся з ним як з рідним батьком”.
Рембрандт став невідступним супутником М. Бурачека — саме його присутність бачимо у завершальнім полотні художника-шевченкознавця “Реве та стогне Дніпр широкий…” (1941), де гармонія кольорів, досягнута майстерним використанням зелених, синіх, коричневих, жовтих фарб, які символізують повітря, землю, воду, сприймається і як об’єктивна реальність, а ще більше як ознака духовного світла, що перемагає стихію природи.
Після Рембрандта настала черга Тараса Шевченка, якого відкрив кам’янець-подільському гімназисту його вчитель малювання Іван Васьков: “…в гімназії на мене звернув увагу вчитель малювання та “чистописання” Іван Андрійович Васьков, старий добродушний чудак, колишній товариш Т. Г. Шевченка по академії”.
Тут М. Бурачек помиляється: товаришем Т. Шевченка по навчанню у Санкт-Петербурзі був рідний брат І. Васькова.
Ідеться про братів художників, котрі походили з містечка Коропа, що на Чернігівщині: Гаврило Васько (1820–бл.1865) закінчив Санкт-Петербурзьку академію мистецтв (1844). 1847 року Шевченка запросили на посаду вчителя малювання та завідуючого живописним кабінетом Київського університету, але його арешт та обвинувачення в участі у Кирило-Мефодіївському товаристві не дозволили Поетові-Художнику оселитися у Києві. Посаду в університеті обійняв Г. Васько. До історії вітчизняного мистецтва цей художник увійшов як автор серії талановитих портретів сучасників, зокрема, Бориса та Василя з полтавської родини Томари, графів Кирила та Олексія Розумовських. Для музею Василя Тарновського в Чернігові Г. Васько написав серію портретів історичних діячів України.
Старший брат Г. Васька — Іван Васьков (різнописання прізвищ дослідники пояснюють свавіллям імперських чиновників) народився 1814 року, навчався у Київському університеті. Опісля призначався вчителем малювання і чистописання до повітових училищ. 1857 року радою Санкт-Петербурзької академії мистецтв був удостоєний звання вчителя малювання в гімназіях. І. Васьков відомий як художник-портретист. Від 1859 року був призначений вчителем малювання і чистописання у Кам’янець-Подільську чоловічу гімназію, де працював понад чверть століття. Остання згадка про І. Васькова датується 1889 роком.
“Педантичний, сухий, “академічної виучки”, Васьков наполягав, головне, на рисунок і хоча в ті часи навіть до глухих закутків Росії доходили чутки про нові течії в мистецтві, гриміли імена Рєпіна, Крамського, Шишкіна, Куїнджі й ін., мій вчитель, вихований в академічній схоластиці, все-таки наполягав на Рафаеля, антиків, розуміючи їх не як живих творців, а як муміфіковані зразки, — згадував М. Бурачек. — В кожному разі мій перший учитель-чудак (“Ах, дивись, слідок, слідок погано одштрихував! Ну, а це що за грязь!” Коли бувало замість штриховки покладеш тінь плямою: “Ти не художник, а шмаровоз. Геть іди собі”) все-таки поклав певні і тверді підвалини рисунка й пошану до нього. Правда, з цією академічною канонічністю мені приходилося довго боротися, щоб позбутися сухості, але за ту пошану до рисунку, яку ще на світанку моєї художньої діяльності заповів мені старий учитель, я йому вдячний”.
Повторимося, що ще більше колишній учень був вдячний
І. Васькову за те, що він пробудив у душі талановитого юнака немеркнуче бажання пізнати життя і творчість Т. Шевченка.
Але повернемося до біографії художника-шевченкознавця.
Родинне генеалогічне дерево Бурачеків занадто розгалужене: багато у ньому адміралів, генералів, та зауважимо, що більшість технократів Бурачеків або мали літературний хист, або малювали чи захоплювалися музикою… Іншими словами — не були байдужими до літератури та мистецтва. Центральною гілкою родинної генеалогії стала сім’я генерал-лейтенанта Степана Бурачека (1800—1876). Народився він 12 січня у чернігівському поселенні Заїньки Ніжинського повіту (нині — село Заньки за 20 кілометрів від Ніжина). Під впливом далекого родича — відомого мореплавця Ю. Лисянського здобув інженерну освіту й став конструктором військових кораблів.
Цікаві обставини повернення генерала С. Бурачека на батьківщину — в Україну. У краєзнавчому виданні “Сіверські скрижалі” (упорядник поет Л. Горлач, 2011 рік) називаються видатні вихідці із Заньків. Крім С.Бурачека названа ще Марія Адасовська (1860—1934) — видатна актриса, котра обрала собі псевдонім Заньковецька.
Згадуємо цих видатних діячів вітчизняної історії тому, що вони, а також їхні близькі та однодумці, визначально впливали на перебіг подій життя майбутнього художника.
М. Бурачек навчався у Київському університеті імені Святого Володимира, але за участь у політичних протестах був відрахований із числа студентів і засланий до Симбірської губернії.
Повернувшись додому, завдяки рекомендації своєї землячки, відомої актриси М. Савіної, М. Бурачек став актором однієї з провінційних театральних труп. П’ятнадцять років майбутній художник мандрував по Росії, граючи на сцені, оформляючи театральні постановки. Він познайомився з М. Заньковецькою, був партнером відомих тодішніх акторів В. Комісаржевської, П. Орленьова, М. Тарханова, В. Давидова, В. Долматова.
1905 рік став поворотним у житті М. Бурачека. У березні він узяв участь у Першій всеукраїнській виставці “Товариства прихильників української літератури, науки і штуки” (організацію очолювали М. Грушевський, І. Труш, М. Мочульський). Тоді у Львові вперше експонували свої твори митці західної і східної України. На картини М. Бурачека звернув увагу відомий митець
І. Труш, назвавши 34-літнього пейзажиста-аматора “незвичайно талановитим рисовником”.
Доля сприяла М. Бурачекові: цього ж року в Києві він познайомився з професором Краківської академії мистецтв Яном Станіславським (народився на Звенигородщині — батьківщині Т. Шевченка) і той запросив його на навчання до Польщі.
Навчання у Кракові, потім у Парижі…
У французькій столиці митець працює в майстернях А. Матісса, а пізніше — Вільної академії мистецтв П. Рансона. “Я вибрав, — писав М. Бурачек у монографії “Моє життя” (Х., 1937), — своїми вчителями… Коро, барбізонців (Арпін’ї, Діаца) і Моне, Ренуара, Сіслея — з імпресіоністів”.
1912 року М. Бурачек повертається на батьківщину визнаним майстром пейзажного живопису. Він бере активну участь у культурному житті, входить до кола відомих київських митців, виїздить до Швейцарії, Франції, Італії, Австрії, де удосконалює свою майстерність, знайомиться з європейським мистецтвом, зокрема, напрямами розвитку пейзажного живопису.
Цікавився Микола Григорович у ті роки драматургією Т. Шевченка та І. Котляревського. Навіть обдумував, як би він оформляв спектаклі за п’єсами Т. Шевченка.
1917 року здійснилася мрія Тараса Шевченка — у Києві відкрилася Українська академія мистецтва, заснована О. Мурашком, братами В. та Ф. Кричевськими, Г. Нарбутом, М. Жуком, М. Бурачеком.
Громадянська війна, інкорпорація України до складу більшовицької Росії трагічно вплинули на життя київських митців: жорстоко вбили художника Олександра Мурашка, нерозкритою в історії залишилася загадкова смерть Георгія Нарбута…
Хворий М. Бурачек разом із родиною був вимушений залишити Київ і працювати вчителем малювання у сільських школах Уманщини. Разом із дружиною (актрисою) він організовував театральні спектаклі, вів просвітницьку роботу в селах Київщини.
1925 року пейзажиста запросили очолити Харківський художній технікум, згодом переформований у художній інститут. Останні 17 років життя митця минули у столиці Слобожанщини — тут він і помер під час окупації міста нацистами 1942 року.

* * *

Вище ми вели мову про забуття Миколи Бурачека — визнаного пейзажиста, дослідника-шевченкознавця, педагога, театрального діяча. Це незаперечний факт: виставок його картин в Україні не організовують, ювілеїв не відзначають. У Харкові немає жодної меморіальної дошки чи якогось іншого символу вшанування митця рідкісного таланту. У Києві відкриті меморіальні дошки на вшанування засновників Української академії мистецтва, де є барельєф і М. Бурачека.
І все.
Тому й у програмі відзначення 200-річчя Тараса Шевченка піонер вітчизняного шевченкознавства М. Бурачек відсутній.
Парадоксальна ситуація — маємо дефіцит національних лідерів — водночас не дбаємо про пам’ять, гідне вшанування тих, хто сприяв відродженню української Незалежності, хто своєю творчістю утверджував європейськість культури України.

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment