Святійший Філарет: «Любіть Україну не на словах, а всім своїм життям»

85 років тому, 23 січня 1929 року, село Благодатне на Донбасі висвітило зірку народження Михайлика — у родині робітника Антона та його дружини Меланії. А згодом у хлопчика була середня школа, як у всіх. А тоді — раптом Духовна семінарія — 1946 року. Згодом московська духовна академія. А 1 січня 1950 року, будучи на ІІ курсі, юнак приймає чернечий постриг з іменем Філарет. 15 січня того ж року його рукопокладено у сан ієродиякона; захист кандидатської, викладання у Московській духовній семінарії, ТроїцеСергієва лавра; викладацька робота у Духовній академії, звання доцента; інспектор Саратовської духовної семінарії, сан ігумена, інспектор Київської духовної семінарії, сан архімандрита; посада ректора Київської духовної семінарії, настоятель подвір’я Православної Церкви в Александрії (ОАР) у 1961—62 рр. Єпископ Лузький, вікарій Ленінградської єпархії, керівництво Ризькою єпархією; 1962 року хіротонія на єпископа, в. о. екзарха Середньої Європи, єпископ Віденський і Австрійський РПЦ, ректор Московської духовної академії; сан архієпископа, призначення архієпископом Київським і Галицьким, Екзархом України, сан митрополита. 22 жовтня 1995 р. на Всеукраїнському Помісному Соборі митрополита Філарета обрали Патріархом Київським і всієї РусиУкраїни. З того часу Владика працює над розбудовою Помісної Православної Церкви в Україні, роблячи чимало для об’єднання православних вірян України в лоні Української Православної Церкви Київського Патріархату.
Розмову зі Святійшим Патріархом Київським і всієї РусиУкраїни веде журналістка і письменниця Галина ДАЦЮК (Радіо Культура).

Галина Дацюк: Слава Ісусу Христу! Ваша Святосте, що Ви відчуваєте, коли сьогодні, 23 січня,  чуєте: Владиці Філарету 85? Як реагуєте на ці цифри?
Святійший Філарет: Думаю про той довгий шлях, який я пройшов. Водночас думаю, що шлях довгий, а Господь допомагав, давав здоров’я, давав силу, напоумлював, що треба робити, а часи були нелегкі. Я працюю в церкві вже при десятому главі держави. Починав у страшні сталінські часи, і тоді загартовувався і мій характер, і мої погляди. Коли мене як ієромонаха викликали у воєнкомат, а то був не воєнкомат, а були офіцери МГБ, і сказали: “Ви повинні нам доповідати тайну сповіді!”, то я їм відповів: “Я не маю права відкривати тайну сповіді!” Тоді один вийняв пістолет, поклав на стіл і сказав: “Бачите?” Кажу: “Бачу!” — “Можемо розстріляти”. — “Можете розстріляти, але я не боюсь, бо для мене, для монаха, не має значення, коли я помру — зараз чи через сто років”.
— Але таким чином гартувати характер, не боятися, треба було глибоко вірити. Обравши пастирське служіння, відмовившись від принад світського життя, чи не розчаровувалися Ви згодом, чи не шкодували, що стали на шлях такої непоступливості, віри? Як переборювали спокуси?
— Це все почалося зі смерті батька. Коли батько загинув на фронті, переді мною постало питання — а я був безбожником, бо школа не вчила вірити, — то є він чи нема? Якщо його нема, то що я люблю — порожнє місце? А чи можна любити неіснуюче? І з любові до батька я дійшов  висновку: якщо є любов, то повинен бути і Батько. А якщо він є, то є вічне життя, а якщо є вічне життя, то є Бог. Тому я повинен служити Богові, а не владі земній. Оце був поштовх, який керує мною з Божою допомогою все життя. Хоч би які були випробування, я повинен служити Богові. Я ще хочу сказати, чому прийняв чернецтво. Чернецтво прийняв на другому курсі, коли переді мною стояв вибір: бути священиком сімейним, чи бути монахом, ченцем. Часи були сталінські. Я пам’ятав 30ті роки. Раз я став на цей шлях, то мене може спіткати доля тих священиків, яких розстрілювали. А сім’я буде мене утримувати, тому вирішив бути свобідним і став на цей шлях. Чернець свобідний, переді мною тільки Бог, перед яким я стою і перед яким відповідаю.
— Ваша Святосте, мені спав на думку лист Тараса Шевченка, який він написав своєму брату Микиті 1839 року. Це було в перший рік поетової волі, коли він так радів, утішався нею: “Так от, бач, живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога — велике щастя бути вольним чоловіком…”. Учора прочитала ці рядочки, доречні до нашої розмови. А Ви вчора відмовилися від нагороди Президента, сказавши, що “в умовах, які сьогодні склалися в Україні, коли загинули люди, а в центрі Києва триває жорстоке протистояння, я прошу не вручати мені нагород. Це моє рішення також підтримали члени Священного Синоду та інші архієреї”. Але разом із тим, Ви маєте державні нагороди — орден Свободи, ордени Ярослава Мудрого всіх ступенів, за багатолітню плідну церковну діяльність та утвердження ідеалів духовності, милосердя і злагоди в суспільстві.. Чи є нагорода, від якої Ви не відмовилися б за жодних умов?
— Усі нагороди, які мені дають і які я приймаю, для мене ніщо! Я як чернець повинен отримувати нагороду від Бога. І славу не людську приймати, а до слави Божої йти. І тому ця нагорода, інші нагороди, всі гроші, всі надбання залишаться тут, на землі, а людина може взяти з собою у вічне життя тільки духовний скарб. А духовний скарб — це те, що в серці: любов, радість, страждання, правда, — оце той скарб, який людина ніколи не втратить. Але може бути скарб добрий, а може бути злий — ненависть, насильство, владолюбство, марнославство. Це теж скарб, але з ним у Царство небесне не пускають.
— Ваша Святосте, якщо підсумувати прожиті Вами 85 літ, то яке, на Ваш погляд, найважливіше багатство, яке зв’язали Ви на землі, що називається Україною, для її люду? Що вважаєте найголовнішою справою життя свого?
— Справою мого життя є служіння Богові, служіння Церкві, служіння нашому народу. Чому я відмовився від усіляких московських посад? Коли Україна стала незалежною, переді мною постало питання: кому я, українець, повинен служити, живу в країні, хліб український їм? Кому я повинен служити, якій церкві? Церкві цього народу чи церкві іншого народу? Нехай церкві іншого народу служать інші. Я їх поважаю. Разом із ними ми переживали всі випробовування сталінського періоду, але тепер Бог дав нам державу. І як громадянин цієї держави, я повинен служити цій церкві й народові. Йду цією дорогою і вважаю її прямою. У чому прямота? Бог дав нам незалежну державу? Бог. То кому я повинен служити — Росії, яка теж має свій народ і свою церкву? Я повинен служити своєму народу, любити свій народ. А коли ти любиш свій народ, то ти полюбиш і інший народ. Росіяни для мене не вороги, бо я з ними жив, з ними страждав. І вони теж служать Богові. Але, до прикладу, коли люди згрішили, поставивши собі золотого тельця, і Господь хотів їх покарати, то Мойсей став молитися Богові і благати: “Господи, викресли мене із життя, а прости народ мій”.
— Настільки він злився зі своїм народом!
— Настільки він любив свій народ. І тому той, хто служить Богові, повинен служити своєму народові. А Ісус Христос плакав, коли зійшов на Гору Елеонську, подивився на Єрусалим, як Бог знаючи, що його буде зруйновано, то плакав за місто, за Єрусалим, за народ, який буде страждати.
— Ваша Святосте, вважаю Вашим духовним подвигом найповніший переклад Біблії українською мовою. Ви увійшли в історію української Церкви як четвертий перекладач Святого Письма українською. Були переклади Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя, Івана Огієнка… Але ця Біблія, видана 2004 року, — найповніша. Чому важливо молитися рідною мовою, слухати й читати Святе письмо рідною мовою?
— Тому що людина повинна розуміти, що вона говорить, щоб усе це доходило до її душі. Бо коли людина читає мовою, яка їй незрозуміла, вона не може щиро молитися, слова ці до душі не доходитимуть. Апостол Павло каже: краще сказати п’ять слів зрозумілою мовою, аніж безліч — незрозумілою. І тому, щоб народ молився, треба, щоб він розумів Богослужіння, розумів тексти святого письма, які читаються в церкві. І тоді ці священні слова, слова Бога доходять до душі. А якщо вони не зрозумілі, то вони до душі не доходять. І тому коли наша Церква стала незалежною, то найперше питання, яке стало переді мною, — це Богослужіння. Богослужіння повинно відправлятися рідною мовою, яка близька і зрозуміла серцю кожного українця.
— І Богом дана!
— І Богом дана. Бо Бог же послав апостолам Духа Святого і дав їм дар мов. Для чого? Щоб вони розуміли тих, із ким говорять. І тому для нас постало питання перекладу всіх богослужбових книг, насамперед Біблії, бо Біблія — це Божественне одкровення.
— З відданістю і натхненням Ви провадите Службу Божу у Володимирському соборі, і тисячі парафіян із радістю приходять на Божественну літургію, аби послухати Ваші проповіді. Відзначення 900ліття Михайлівського Золотоверхого монастиря у липні 2008го зібрало 15 тисяч вірян, і це було неймовірне піднесення. Чи є якась пам’ятна, якась особлива літургія у Вашому житті?
— Божественна літургія одна, і звершується вона щодня. Це значить, що кожного дня лунає молитва церкви до Бога. За літургією підноситься молитва і за владу, і за духовну владу, і за народ, і за страждаючих, і за полонених, тобто, за весь народ і всіляке його життя. І ця молитва йде до Бога. І тому літургія, саме слово, означає дяка Богові — за Його милосердя, за Його любов, за те, що прощає нам наші гріхи. І ми цією літургією приносимо дяку Богові.
— Я зрозуміла, Ваша Святосте, що це ті вічні постулати, які є певними канонами, вони не бувають інші чи різні, чи особливі. Для Вас Божественна літургія — це щоденна потреба на кожен день. Віддаючись тому Божому слову, проханню, Ви щодня молитеся з однаковою силою, енергією, вірою, як і Ваша паства, священнослужителі. Усі ці піснеспіви мають бути на одному духовному рівні. А що Вас сьогодні найбільше засмучує?
— Засмучує те, що коїться не тільки у Києві, а й по Україні. Народ страждає! І ми не лише молимося, ми звертаємося і до влади, і до опозиції, і до народу, що треба обирати шлях примирення і єднання всього народу. Ми бачимо, що ворожі сили хочуть ділити український народ на частини, протиставити народ владі, владу — народу. Розшматувати Україну на частини, щоб потім володіти. І тому це турбує найбільше не тільки мене, а й кожного християнина, кожного українця, кожного громадянина. А що надихає? Що люди готові йти на смерть. За те, щоб Україна була єдиною. Бо український народ єдиний. Мені розповіли, що один наш священик, ідучи на Майдан, попрощався зі своїми дітьми, зі своєю дружиною і пішов! Пішов на смерть, бо там убивають, а він готовий до смерті. І він не один такий. То скажіть, чи можна перемогти цей народ, який уже не боїться нічого? Треба шукати шляхи для примирення, а не для ворожнечі. Священний синод нашої церкви склав молитву, яку читатимуть по всіх храмах України. За примирення, за любов одне до одного, за погашення ворожнечі, особливо щоб відвернути кровопролиття.
— Ваша Святосте, в одному з інтерв’ю Ви сказали, що події ці “почалися не 21 листопада, а значно раніше. Наш сусід, який декларує християнські цінності, дуже не хотів і не хоче бачити Україну незалежною…” Хіба це похристиянськи?
— Це імперіалізм!
— Чи шовінізм, коли вивищується своє понад усім, щоб панувати?
— Імперіалізм, шовінізм — воно все одне. У чому причина того, що відбувається? Причина не в тому, що побили студентів, пролилася кров, гинуть люди.
— Це наслідки.
— Так, це наслідки. А де причина? Вона в тому, що ми довгий час готувалися до Європейського Союзу. Та коли прийшов час підписати угоду про асоціацію, президент не підписав. І тоді студенти перші виступили з мирним протестом, без політиків, без опозиції. Студенти виступили, щоб Україна йшла в Європу. Чому ми хочемо, щоб Україна йшла у Європу? Не тому, що там ухвалюють закони про одностатеві шлюби. Ми це відкидаємо! Але, візьміть, де гроші наші олігархи тримають? Не в російських банках, не в українських, а в європейських, американських. А чому ж ви не тримаєте гроші в українських банках, щоб вони працювали на Україну, а не на ті держави, де вони лежать? Де ви лікуєтеся? Чому їдете лікуватися за кордон, а не в наших лікарнях? Чому ви своїх дітей посилаєте вчитися в Європу? Значить, там краще! Тому ми і йдемо до кращого. Ми знаємо, що там є й погане, і ми це відкидаємо, а прагнемо до кращого. Така причина цього конфлікту. А чому виник цей конфлікт? Хіба наш Президент не хотів до Європи? Хотів і заявляв про це. І весь народ налаштований був. Але цей шлях невигідний Росії, яка й відірвала нас від Європи, від підписання цієї угоди, нав’язала нам свої умови. І народ виступив із протестами. А коли побили людей, то ці протести розповсюдилися на всю Україну і дійшли до такого стану. Тому щоб лікувати цю суспільну хворобу, потрібно знати причину. А вона у відмові підписувати угоду про асоціацію вільної торгівлі. Нам треба йти в Європу. А Росія нехай турбується про свій народ, а не втручається у справи нашої країни.
— Оце похристиянськи. Еразм Роттердамський у “Похвалі глупоті” сказав, що Божа кара для владоможців, які глумляться над власним народом, буде тим більша, чим вищу посаду обіймали. Чи похристиянськи вимагати кари для владних циніків, які зневажають свій народ? Бо ж накипіли гнів, біль, образа, приниження…
— Бог усе бачить, провини всіх і малі, і великі. Але Бог терпить наші беззаконня, кожної людини і влади. Він терпить до часу, чекаючи покаяння, тобто, виправлення. А коли людина показує, що вона не здатна виправитися, тоді Господь присікає миттєво. І ми навіть не знаємо, як це може бути. Згадаймо, як ми отримували незалежність! Боролися.
— І гинули, і вірили, а хтось не вірив.
— І не досягали. А потім в один момент Україна стала незалежною державою. Народ цього хотів, і Господь це дав. Тому й нині страждання народу Бог бачить, нагорода йому буде велика.
— “Церква готових рецептів не дає і компромісів не пропонує, бо вона поза політикою”, сказали Ви. Але щоразу, в тяжкі хвилини випробувань народ звертає погляди до духовних провідників, щоб не розчаруватися, не впасти у паніку та відчай. Де нам сьогодні черпати сили, де брати сили, Ваша Святосте?
— Сила йде від Бога!
— Як нам “підключитися” до тієї Божественної сили?
— Молитися! І на Майдані моляться, і у храмах моляться, і вдома моляться. Тому що благодатна сила непереможна. Чому люди готові йти на смерть? Тому що вони подолали страх. А якою силою вони страх подолали? Отою Божественною силою, що ввійшла, як благодать Духа Святого, як у того священика, що готовий іти на смерть. І це не тільки один священик, це тільки приклад, а таких багато. Тому це є запорукою, що Україна незалежна і буде незалежною, бо наш народ непереможний.
— Ви вчора, коли благословляли на перемовини лідерів опозиції, даючи духовні настанови, казали, що Господь не може не почути молитву народу. “Ідіть і ведіть перемовини не за себе, а за Україну”, напоумлювали Ви.
— Так!
— Ваша Святосте, чи є якась особлива мрія у Вашому житті? Про щось Ви мріяли і Вам Господь багато дав. А якась заповітна ще не здійснилася.
— Моя мрія — побудувати в Україні єдину помісну православну церкву. Оце моя мрія, заради якої я служу Богові й роблю усе, щоб Православ’я в Україні об’єдналося в одну Церкву. Єднає що? Любов. І в сім’ї любов єднає, і людину з Богом любов єднає. І в Святій Трійці між Отцем, Сином і Святим Духом — Любов! І тому нам треба любити одне одного і тоді ми об’єднаємося в одну помісну церкву. А якби у нас була одна Церква — то це велика непереможна сила, яка мала б вплив.
— Це була б консолідація всього суспільства.
— Так, консолідація, і не було б розбрату. Бо ми не тільки закликаємо до любові, а й любимо одне одного. Тому я своїм архієреям, священикам кажу: “Не треба воювати з Єпископатом і духовенством Московського Патріархату, бо вони наші брати. Гріх роз’єднав нас. А любов повинна нас об’єднати”.
— Хочу побажати Вам і мільйонам православних, які ходять до храмів Київського Патріархату, інших конфесій, аби ми всі мали єдину націю, одну церкву, бо спільна наша молитва надзвичайно енергієздатна і Божеспроможна. Серед багатьох Ваших чеснот, які мені імпонують, — щопонеділкові Ваші Християнські діалоги з паствою на Радіо Культура в прямому ефірі. За будьяких обставин, у спеку, мороз Ви приходите, аби розтлумачити Святе Письмо. Чим для Вас є ті передачі щопонеділка? Чому для Вас це важливо?
— Я архієрей. А в обов’язки архієрея входить не тільки богослужіння, священнодія, а й проповіді. Це мій обов’язок! У радянські часи нам дозволяли проповідувати тільки в храмі, поза храмом не можна було. А тепер я вдячний Богові і вдячний Українському радіо, що дають мені можливість звертатися до більшої аудиторії — по всій Україні. І тому я з радістю йду, як на виконання свого обов’язку, бо не маю права не йти, якщо служу Богові і Церкві.
— Тобто, це своєрідний духовний послух.
— Це мій послух, це виконання своїх обов’язків. Іоанн Златоуст каже, “якщо я проповідую, і хоча б одна людина через цю проповідь спаслась, я дякую Богові, що врятував хоча б одну людину”. А якщо слухатимуть мільйони і задумаються над сенсом свого життя, і покаються у своїх гріхах, і не чинитимуть зла, то це велике досягнення. А чому треба пояснювати Священне Писання? Тому що Писання одне, а розуміють його порізному. А порізному Святе Письмо тлумачити не можна. Бо істину можна розуміти тільки такою, якою вона є. А яке розуміння правильне? Те, яке Церква пропонує. Бо апостол Павло каже, що Церква є стовп і утвердження істини. А яка Церква? Святі отці. А чому святі Отці? Бо святі Отці були натхненні Духом святим. А Дух святий не помиляється. І тому треба людям доносити істину в її правильному розумінні.
— Щиро дякуємо, Ваша Святосте. Завдяки Вашій наполегливій праці українською мовою переклали всі богослужбові книги. З Вашого благословення розповсюдили близько мільйона примірників Закону Божого, щоб ця книга зайшла в кожну українську родину. За роки Вашого предстоятельства Українська Православна Церква Київського Патрiархату з 1200 парафій зросла до понад 4 тисяч. Ваше життя, яке Ви сповнюєте щоденною молитвою за Україну, має тривати. Тож сьогодні, дякуючи Вам за духовну настанову, за працю, невтомність, за любов до ближнього і до України, яку маєте, множите і якої навчаєте нас, бажаємо Вам, Ваша Святосте, многая і благая літа! І хочемо попросити найважливішу, на Ваш погляд, настанову нашому народу.
— Закликаю всіх до молитви, бо Господь напоумить кожну людину, що їй робити. Я бажаю, щоб припинилося насилля, щоб не проливалася кров, щоб ми керувалися у своєму житті тільки правдою. Бо неправда — є гріх і карається Богом рано чи пізно. Щоб кожна людина це пам’ятала. Якщо згрішила проти істини — кайся, поки не пізно, бо інакше підеш на суд. Тому бажаю всім благословення, натхнення, милості, любити Україну. Не на словах, а своїм життям.

Центральне правління ВУТ “Просвіта” імені Т. Шевченка, редакція “Слова Просвіти” бажають Святійшому Патріарху Київському і всієї Руси-України Філарету  здоров’я на многії і благії літа, успішного патріаршого служіння во ім’я Боже.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment