Тоненькі павутини віршів Оксани Шалак Шалак О. Молитва про сад: Поезії. — К.: Задруга, 2012. — 72 с.

Володимир БУЗЕЙЧУК

Нова, п’ята за ліком поетична збірка Оксани Шалак дає змогу ще раз переконатися у глибині й талановитості поетеси.
Книжка видана наприкінці минулого року в київському видавництві “Задруга” й увібрала в себе найновіші поезії. Окремий розділ, до якого увійшли переклади віршів відомих білоруських поетів Лариси Геніюш, Сергія Панізника й Михася Скобли, відкриває читачам до певної міри нову грань таланту Оксани Шалак — як перекладача.
Природа, людина, життя і міфи — все взаємопов’язано в Оксаниних віршах. Природні життєві цикли прямо впливають на самопочуття і світовідчуття людини — маленької частинки навколишнього світу; весна, пробудження природи змушують і людей пробудитися. Теплі весняні дні й емоції через розквіт переходять у жарке літо:
Базарює літо в Києві —
Продає черешні й дощ.
Природно-гармонійно через літо поетичні ремінісценції переходять до осені, де
Тиша осінніх дворів,
Радість останніх жоржин…
але разом з цим відчувається й печаль, бо
…обриваю тоненьку павутину
Останнього вірша…
Так може сказати людина дуже мудра, співчутлива й добра. І — тоненькі павутини віршів бринять у повітрі зі світлим сумом.
Із тим же легким і світлим сумом промовляє поетеса до представників свого покоління, які встигли багато чого в житті зробити, пережити, побудувати й зруйнувати, набути й втратити. Того покоління, яке вже знає, що в житті важливе. Авторка відчуває і розуміє:
Все зміниться. Все стане іншим.
Іржаві трави вздовж доріг.
Перейде у слова і вірші
І дощ, і сніг…
І є глибоке розуміння того, що найцінніше у житті — люди, справжні, а не удавані друзі.
Чимало віршів у збірці присвячено рідним людям: мамі, бабуні, чоловікові, доньці. Це ті, хто тримає, підтримує, надає сенсу життю, наповнює його змістом. Як на мене, ці люди — якраз і є той сад, про який складає свою молитву поетеса. Це ж так органічно:
У старому саду
Ми залишимося деревами —
Сплетемося кронами,
Корінням зростемося…
Цей сад — прихисток серед світу, де руйнують будинки, видають посібники з самогубства, де час тихо, але невпинно тече, витікає, і лиш по-справжньому близькі люди будуть поряд за будь-яких обставин.
Тож назва книжки — “Молитва про сад” — достеменно відбиває прагнення зберегти й захистити рідний світ, свій сад, своїх близьких від світу навколишнього — часто чужого й ворожого. Вслухайтеся у ці слова, сповнені турботи про найрідніших:
Золота кульбабка —
Доня моя на стежці.
Срібна кульбабка —
Мама моя під хатою.
Вітре, не дмухай!
Дорога додому, до свого саду, рідко буває рівна й легка, але ж на тому її боці — Мама. Вона думає про свою дитину, вона чекає її додому.
Оксана Шалак родом із Вінниччини, і чари Поділля, цього осердя й уособлення України, виразно проявляються у її поезіях. Кожне слово, кожне речення пройняте українським духом, виказує генетичну пам’ять — українську з діда-прадіда. Вона, ця пам’ять предків, дає привід пишатися, як-от у вірші “Ця земля пахне так само!”, співчувати (“Подільська співачка”), а деколи — і болить (“Сон із 33-го”, “Немов за товщею води…”).
Поезії Оксани Шалак пронизані особливим символізмом, який треба не лише розуміти, а й відчувати, їхня семантика перебуває на яскраво-емоційному рівні, котрий сприймається не розумом, а серцем. Такому сприйняттю дуже сприяє вишукана мова. Витончені й глибокі рими, цікава гра словами й ритмами у білих віршах свідчать про високу поетичну майстерність, як водночас і про вибагливість у виборі образів і мовних засобів. Авторка шукає нових способів поетичного самовираження, прагне уникати затертих тропів, банальних рим.
Глибоко особисте в творах Оксани Шалак тісно переплітається із загальнолюдським, зрозумілим для багатьох із нас. Її творчість — актуальна, духовна, до неї тягнешся, сприймаєш її душею, вона не залишає байдужим.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment