У Краматорську тричі створювали товариство «Просвіта»

Як свідчать архівні джерела, товариство “Просвіта” на теренах Краматорська поставало неодноразово: навесні 1918 року, восени 1941 року та у січні 1989 р.
Я хочу “відчинити дверцята” до зовсім не відомої нашій громадськості сторінки з історії виникнення товариства “Просвіта” у Краматорську. У квітні 1918 року німці та гайдамаки увійшли до Краматорська. Була встановлена гетьманська варта, на чолі якої стояв Коваленко. Поширився інтерес до української мови, культури та історії. Носії української культури та історії і всі зацікавлені в її розвитку утворили в Краматорську товариство “Просвіта”, центром якого стало залізничне училище.

Олег МАКСИМЕНКО

За ініціативою “Просвіти” серед молоді створили загін бойскаутів. У них була гарна форма, відбувалися спортивні змагання на футбольному майданчику та в басейні. Ця молодь підтримувала розвиток української культури. Але після втручання німців загін перейменували на загін скаутів, без слова “бой” (можливо, тому, що це англійське слово). У загоні було 25 юнаків.
У листопаді 1918 року більшовики заарештували гетьманську варту на чолі з Коваленком і відправили всіх заарештованих до Костянтинівки, де їх невдовзі розстріляли. Знищили й “Просвіту”.
Через чверть століття після більшовицького погрому товариство “Просвіта” на теренах Краматорська відродилося восени 1941 року, головою обрали Данила Гілляку. Йому було близько 40 років, до війни працював інженером на заводі НКМЗ. “Просвіта” 1941го нараховувала більше 100 осіб.
Штаб “Просвіти” містився на другому поверсі в Палаці культури СКМЗ. У цьому ж Палаці культури розташовувалася й Краматорська районна управа, начальником якої був В. В. Шопен.
При Краматорській районній управі виходила “Краматорська газета”, а раніше видавався “Бюлетень”. Редактором обох видань був В. В. Шопен. Він був і членом “Просвіти”. “Краматорська газета” друкувалася українською мовою.
При товаристві “Просвіта” діяв драматичний гурток. Наприкінці 1941го—на початку 1942 року цей гурток поставив п’єсу Бориса Грінченка “Степовий гість”. Художнім керівником драматичного гуртка був Підгорний. При “Просвіті” працював хор. “Просвіта” мала свою печатку й членські квитки, на яких написані слова І. Франка: “Братерством, щирими трудами Вкраїна воскресне”. При “Просвіті” працювали курси німецької мови, завідувачем яких був Федір Степанович Руденко. Товариство також організовувало лекції з історії України. У “Краматорській газеті” часто друкувалися такі оголошення:
ОГОЛОШЕННЯ
Лекція з історії України відбудеться в неділю, 8 листопада, о 12 годині дня в лекційній залі (будинок райуправи). Вхід вільний.
Товариство “Просвіта”.
Про існування при “Просвіті” курсів німецької мови засвідчує та ж “Краматорська газета”:
ОГОЛОШЕННЯ
При товаристві “Просвіта” існують курси вдосконалення знань з німецької мови. Провадиться додатковий запис слухачів. Заняття проводяться два рази на тиждень.
Навчання платне.
Товариство “Просвіта”.
А 27 грудня 1942 року “Просвіта” підготувала концерт, присвячений Різдвяним святам. Про це свідчить оголошення, надруковане в “Краматорській газеті” за 25 грудня 1942 року:
27 грудня 1942 року о 3 годині дня відбудеться Великий концерт для членів товариства “Просвіта” та їхніх вродин. Вхід за членськими квитками.
Товариство “Просвіта”.
Ю. Музиченко на шпальтах “Краматорської газети” за 13 грудня 1942 року виступив зі статтею “Драма людини, що потрапила до пастки”, де розповідає про останні роки життя професора М. С. Грушевського.
Товариство “Просвіта” співпрацювало з відділом освіти при управі. Ф. С. Руденко, що був референтом “Просвіти”, викладав українську мову в ремісничому училищі СКМЗ від відділу освіти.
У ті часи обговорювалося питання, якою ж повинна бути школа? На шпальтах “Краматорської газети” виступив В. Кириченко зі статтею “Відмінні риси нової школи”. Ось що він пише:
“Якою ж повинна бути наша українська школа? Не може бути жодних сумнівів у тому, що школа мусить бути суто українською, національною школою. Крім того, що все навчання в ній провадитиметься тільки українською мовою, в процесі роботи дітям послідовно й невпинно повинна прищеплюватися любов до всього українського — до українських борців за визволення своєї батьківщини від більшовизму, до української літератури, мистецтва, українського слова й фольклору”.
Навесні 1943 року в Краматорську почала активно діяти група ОУН. Її очолювали НюраЦиганка, вчителька з Дніпродзержинська, і Серафима Петрівна Кутьєва. Оунівське підпілля нагадувало про себе листівками, які з’являлися в театрі, на місцевому ринку, на заводах. Деякі листівки розпочиналися словами: “Смерть Гітлеру! Смерть Сталіну!” У зв’язку з цими подіями “Просвіту” заборонили. Почалися арешти, обшуки. Федора Степановича Руденка заарештували німці 1943 року за підозрою в розповсюдженні оунівської літератури. Його відправили в Донецьк на роботу в шахту на три місяці. Печатку “Просвіти” Ф. С. Руденко заховав.
Із поверненням радянської влади в Краматорськ місцеву “Просвіту” знову ліквідували, а просвітян звинуватили в українському націоналізмі лише за членство в цьому товаристві, вони зазнали жорстоких репресій.
Ось деякі дані з емгебістських архівів про членів краматорської “Просвіти”. Цей матеріал надав історик зі Слов’янська Олександр Добровольський.
Павло Васильович Зінченко, 1897 року народження, уродженець с. Байрак Миргородського району Полтавської області.
Зінченко був заарештований 13 травня 1948 р. Краматорським ГО МГБ і 14 липня 1948 р. Військовим трибуналом військ МВС Сталінської області за ст. 54 1а, 54—10 ч. 2 і 5411 КК УРСР засуджений із 25 років ВТТ. Касаційну скаргу Зінченка залишили без задоволення і вирок у його справі залишився в силі. Помер Зінченко в місцях позбавлення волі 2 червня 1949 р. У середині 50х років XX століття заяву дружини Зінченка про перегляд справи її чоловіка прокуратура Донецької області залишила без задоволення у зв’язку з відсутністю підстав до опротестування вироку.
Поряд з іншими пунктами звинувачення, суд визнав П. В. Зінченка винним і в тому, що він, будучи директором школи № 2 міста Краматорська, у період тимчасової окупації був членом української націоналістичної організації “Просвіта”, проводив роботу з організації та створення “Просвіти”, а також серед товаришів по службі читав антирадянську літературу ОУН.
На попередньому слідстві і в суді П. В. Зінченко засвідчив, що влітку 1942 року за пропозицією помічника коменданта міста Краматорська була створена “Просвіта”, членом якої був і він, і що членом ОУН він не був, і антирадянських листівок не читав.
Як засвідчив П. В. Зінченко, “Просвіту” створили для проведення культурної роботи серед населення. П. В. Зінченко також засвідчив, що в квітні 1943 року німці заарештували його за зв’язок із партизанами і зберігання радянської літератури.
Серафима Петрівна Кутьєва, 1897 року народження. Уродженка Калінінської області. Після Великої Вітчизняної війни мешкала в Горлівці по вул. Ленінградській, 9. Росіянка, громадянка СРСР, безпартійна. Працювала педагогом ремісничого училища № 4 при машинобудівному заводі ім. Кірова, з робітників.
Ось що засвідчила С. П. Кутьєва на допиті в НКВС:
“З числа учасників Організації українських націоналістів, окрім мене, я знаю:
Данила Максимовича Гілляку, 43 роки, українець, уродженець Вінницької області, син розкуркуленого кулака. Батько помер на засланні, а мати повернулася і живе в селі. Освіту має вищу. Інженердослідник. Працював до війни інженером лабораторії заводу ім. Сталіна (НКМЗ) у Краматорську. За німецьких окупантів був головою товариства “Просвіта”. Після ліквідації “Просвіти” завідувач відділу агітації і пропаганди при Краматорській міськуправі. Утік з німцями 4 лютого 1943 р. Де знаходиться в даний час, не відомо, але при втечі мав направлення до Дніпропетровська. Різко шовіністично був налаштований; помоєму, він був основним керівником ОУН по Краматорську, і у нього на квартирі проводилися нелегально збіговиська учасників ОУН.
Петра Михайловича Шинкаря, 47 років, українець, освіта вища, педагоглектор, до війни працював у середній школі та технікумі в місті Слов’янську. При окупантах П. М. Шинкар працював там же (в Слов’янську) завідувачем міського відділу народної освіти. Виходець із селянської середняцької сім’ї. 2 вересня 1943 р. евакуювався разом з німецькими військами у напрямку міста Дніпропетровська, у нього на зберіганні знаходилися листівки націоналістичного змісту.
Павла Васильовича Зінченка, 47 років, українець, освіта вища, педагог середньої школи. До війни працював у Краматорську на педагогічній роботі в селищі Новий Світ. П. В. Зінченко зберігав націоналістичні листівки, заарештовувався німецькими каральними органами як учасник української націоналістичної організації (ОУН). 2 вересня 1943 р. втік з Горлівки в напрямку Дніпропетровська, а сім’я — дружина і двоє дітей — проживають в селищі Новий Світ міста Краматорська. Всіляко вислужувався перед німецькими властями.
Івана Ілліча Сердюка, 54 роки, українець, за освітою юрист. Весь час працював юристом на заводі ім. Сталіна (НКМЗ) у Краматорську. І. І. Сердюк заарештовувався каральними органами в квітні 1943 року і перебував під вартою до 2 вересня 1943 року, звинувачувався як учасник Організації українських націоналістів (ОУН). І. І. Сердюк втік із німцями 2 вересня 1943 р. в напрямку міста Дніпропетровська, дружина проживає в селищі Новий Світ міста Краматорська.
Ольгу Семенівну Бобрицьку, 26 років, українка, освіта середня спеціальна, за окупантів працювала секретарем міської управи Соцмістечка в місті Краматорську. О. С. Бобрицька проживає на Коксобуді в бараці № 75, у неї на квартирі проживала на нелегальному становищі зв’язкова Нюра Верчук. О. С. Бобрицька до ОУН була заагітована Нюрою в квітні 1943 року. О. С. Бобрицька захоплювалася мужніми і рішучими вчинками Нюри Верчук як учасниці ОУН.
Миколу Гандзі, по батькові невідомо, 20 років, українець, освіта середня, із службовців, за окупантів працював заступником бургомістра міста Старий Краматорськ (Старе місто). В організацію був залучений Нюрою. Був членом ОУН і, помоєму, був агентом гестапо, за що користувався різними привілеями, від них отримував хороші обіди, сигари і катався на мотоциклі шефа жандармерії Бориса Осатінца. Проживає разом із матір’ю в Старому Краматорську по вулиці Залізничній, будинок № 12. Мати працювала за окупантів в німецькому шпиталі господинею. У квітні 1943 року був заарештований Краматорською жандармерією як активний член “Просвіти” та за підозрілих обставин був звільнений. Ольга Бобрицька мені говорила, що він працював агентом жандармерії і за його доносом були піддані арешту учасники ОУН.
Ганну (Нюру) Романівну Верчук, 20 років, українка, уродженка Дніпропетровської області, освіта вища педагогічна, працювала вчителькою в одному з сіл Дніпропетровської області. Високого зросту, фігура сутуловата, брюнетка, очі карі, ніс в ніздрях розтягнутий, хода незграбна, ноги кронциркулем. Є активною учасницею ОУН, виконувала обов’язки зв’язківця, займалася вербовкою, поширювала листівки. Нюра Верчук була заарештована гестапо в Слов’янську, але за хабар грошима і горілкою — звільнена. Розмовляла українською, переконана націоналістка. Помоєму, вона виїхала в Галичину, оскільки в районі Донбасу вона себе розконспірувала. Походить з куркулів, два брати репресовані.
Олексія Марченка, він же Остап Іванович, 26 років, українець із Західної України, освіта вища педагогічна. У Донбасі проживав на нелегальному становищі. Був представником центру ОУН. Походить з заможної родини, батько і мати були вислані з Західної України. У Краматорську в середині травня 1943 року був заарештований гестапо, містився в горлівській в’язниці при СД. У в’язниці Марченко Олексій захворів, перебував на лікуванні в горлівській лікарні, звідки за допомогою учасників організації втік, знаходиться невідомо де. Коли сидів у горлівській в’язниці, то хтось з учасників ОУН рази чотири або п’ять приносив йому передачі.
Василя, прізвище та по батькові невідомі, 35 років, українець, середнього зросту, блондин, скроні посивілі. У Краматорську я його бачила всього п’ять разів, був він за спеціальним завданням як представник центру ОУН.
Євгена, прізвище та по батькові не встановлені. Вік приблизно 28 років, українець із Західної України, освіта вища, університетська, з’являвся в Краматорську три рази, причому одягнений був і у форму німецького солдата, і в цивільне; називали його “львовцем”. За заявою Нюри, місцем його перебування було місто Сталіно. У кого він проживав, про це вона мені не говорила”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment