Кажуть, де світло, там святість творення, там джерело натхнення, радості, щирості і віри. Таку щирість і віру повсякчас несе наш буковинський світоч — заслужений журналіст України, письменник, публіцист, великий просвітянин, багаторічний член правління Чернівецького обласного товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, лауреат численних літературних і мистецьких премій Володимир Михайловський, котрий не минає жодного зібрання, приуроченого відродженню українських імен, українського духу, української свідомості. Справжній носій інтелігентності, культури, національної гідності, яку утверджує багатством українського Слова. Яскраве тому свідчення — нова книжка письменника “Мелодія білого смутку” — історична правда буковинської душі.
Світлана МАСЛОВСЬКА,
голова Заставнівського районного товариства “Просвіта”, Чернівецька обл.
“Крайня мітка людської безнадії — занапащена цікавість до Життя”… Шкода, що це не філософія, а реальність. Над цією фразою розмірковую після того, як перегорнула останню сторінку “Мелодії білого смутку”.
Я плакала, читаючи книжку. Із вдячності за філософію життя, за героїв повістей і оповідань, а ще через те, що схибила перед пам’яттю своїх рідних, діда і бабці, тата і його чотирьох братів і сестри, котрих також тряс совєтський товарняк 14 діб і “шкварив” сибірський мороз 10 довгих років на засланні. Видання спонукає до роздумів. Палке слово автора вчить сприймати біль, водночас б’є на сполох, та у його творах переважає віра. Віра у Бога та Людину.
Кожна попередня книжка Михайловського висвічується мудрістю, де і наука спілкування, і краса рідного слова здатні розворушити навіть збайдужілу душу. “Мелодія білого смутку” значно емоційніша, де людські долі зіткані з жовтогарячого та чорного кольорів життя: із радості материнства та мук вдівства, милосердя і самопожертв, зради і любові… Виднокіл письменника у новій книжці значно ширший… Додалися тривоги й болі України, які не дають спокою… Автор — воістину син України, співець її героїв, звичайних сільських людей, які згадували свою молодість, відкривалися автору, спілкуючись із ним, не здогадувалися, що своєю справжністю та самобутністю рятували Україну в непримиренний післявоєнний період.
Сумні закони життя. Тут історична правда тих, хто творив її, і тих, хто поруч із нами, яка не лише заповнює “провали” радянської доби, а й допомагає зрозуміти, хто ми, сучасники, чиїх дідів онуки, чиїх батьків діти.
У кожному творі вирує, пульсує, сліпучо сяє неозорий світ родинних стосунків. Та більше — природна, непідробна чистота взаємин і “татова філософія” та мамина ласка… Таке враження, що кожен твір автор писав саме тоді, коли конче потрібне було спілкування з рідною людиною. Такими є його земляки. Перед долею багатьох з них — безпорадно опускаєш руки, бо не зарадити героям, які прийшли в “Мелодію…” із реального життя. Але одна річ закласти у твір цікаву думку, збудувати сюжет, а зовсім інша — проникнути в душу, тримати в напрузі…
Чотириста три сторінки людських сповідей, освітлених прислів’ями та приказками, неповторним буковинським колоритом діалекту, афоризмами автора, які пульсують із самої глибини його душі, аби не урвався наш шлях, аби не розіп’яли нашу любов, аби ми залишалися такими, як є: з молитвою, пам’яттю, вірою, з родиною та рідною землею, калиною та солов’ями, а ще — мелодією жаги до життя.
