Генерал революції Іван КАТЕРИНЧУК: «Міліція має служити народу»

Генерал Іван Катеринчук за попередньої влади був начальником обласної міліції Чернігівщини. Після приходу нинішньої влади, не вагаючись, подав у відставку. У Єврореволюції став на бік народу, опозиції. Нині він член виконкому обласної Народної ради.

Наприкінці січня, в дні гарячого протистояння Майдану і влади генерал робив усе, щоб не допустити кривавих сценаріїв. І його слово було авторитетним для всіх: і для Майдану, і для міліції. Ну, а про місцевих так званих “тітушок” і говорити зайве: на Народному вічі в центрі Чернігова хлопці з Самооборони Майдану швидко і спокійно вгамували кількох “буйних”.
Зустрітися з Іваном Петровичем непросто: у члена виконкому Народної ради час розписаний похвилинно. У цьому графіку і 12годинні нічні чергування на обласному Євромайдані при 26. Ми зустрілися в затишному Культурномистецькому центрі “Інтермеццо”. Обговорювали глобальні теми: суспільнополітичне життя в державі, її владні структури, зокрема, правоохоронні органи. Окреслили дуже серйозні проблеми, а головне — шляхи їхнього вирішення. Співрозмовникові, а він ще й кандидат юридичних наук, доцент філії столичної академії в Чернігові, є що сказати про це.
— Іване Петровичу, почнімо з “міліцейського досьє” на Вас. Ось інформація на сайті Спілки генералів органів внутрішніх справ України: “Іван Катеринчук. Народився 4 травня 1961 року в селі Старі Кути Косівського району ІваноФранківської області, в багатодітній сім’ї колгоспників. Трудову діяльність розпочав 1976 року робітником Кутського лісокомбінату з одночасним навчанням у середній вечірній школі. З травня 1979 року до жовтня 1981 року проходив строкову службу в Збройних Силах СРСР”. Скажіть, як сільський хлопець із простої родини став генералом?
— Я справді з бідної селянської родини, в якій лише наприкінці року чекали якоїсь платні за трудодні. Тож змалку знаю, що таке селянська праця. А якби не пройшов армійську службу, не пішов би в органи внутрішніх справ. Тут здобув спершу середню спеціальну освіту, потім вищу — закінчив Академію внутрішніх справ у Києві. Служив в органах у Криму, ІваноФранківській, Полтавській, Дніпропетровській областях. 2003 року Василь Олександрович Куліда, тоді начальник УМВС у Чернігівській області, запросив мене сюди. Ми з ним познайомилися 1996 року в Будапешті, де разом закінчували Європейську академію ФБР. Уже понад 10 років я в Чернігові. Був заступником, першим заступником, а у 2008—2009 роках — начальником УМВС області.
— Ви були серед перших, хто разом із родиною Юрія Луценка зустрічав його з Макошинської колонії на Чернігівщині.
— Я був начальником обласної міліції при міністрові Ю. Луценкові, і бачив, що Юрій Віталійович хоче реформувати цю систему на благо людей. Йому цього не дали зробити свого часу Ющенко, позиція тодішнього Генерального прокурора України, інші обставини. Але я бачив намагання міністра зробити так, щоб міліція стала ближчою до народу, і підтримував його. Був глибоко обурений, коли його притягнули до кримінальної відповідальності. Я кілька разів був на суді над Луценком, підтримував зв’язки з його родиною, братом Сергієм. Тож вважав, що маю бути там у момент виходу Юрія Віталійовича на волю.
— Як саме потрібно реформувати українську міліцію?
— Нагадаю відому формулу, що революційна ситуація — це коли низи не можуть жити постарому, а верхи не хочуть. Низи не можуть жити так, як нині є. Низи, тобто народ, прагнуть долучитися до європейських цінностей. Влада також проголошувала це. Але в останній момент відмовилася від цього курсу. Почався Майдан. І замість того, щоб вийти до людей, поспілкуватися з ними, влада жорстоко розганяє студентів у ніч на 30 листопада, заявивши, що там були провокатори. Це брехня. Я 29 листопада був на Майдані, бачив, хто там був. І ось під ранок людей на Майдані жорстоко розганяють за допомогою правоохоронних органів. Як народ мав реагувати? Притому досі ніхто перед людьми не вибачився, нікого за це не покарано. Потім були нові атаки на Майдан, вулиця Грушевського.
— І скрізь влада використовує правоохоронні органи.
— Ці органи й досі побудовані за радянським зразком. Поки що намагання реформ результату не дали. Та влада й не хоче реформ, бо ці органи — щоб нікого не образити з чесних працівників — сторож режиму. Сьогодні в Київ стягнуто величезні сили міліції. Що вони роблять? Не захищають народ, а охороняють владу від народу.
Жорстоке поводження з людьми. Мені кажуть: а що ж міліція має робити, коли в них жбурляють “коктейлі Молотова”? Я ніколи не підтримував радикалів, але не можу зараз засуджувати, бо їх довели до такого стану.
Є чіткі інструкції застосування спецзасобів. Світлошумову гранату не повинні кидати ближче, ніж за 2 метри до людей. Гумовими кулями або такими, які їх замінюють, повинні стріляти зі спеціального пристрою з відстані не ближче 40 метрів до людей. І стріляти можна лише по нижніх кінцівках, навіть нижче коліна. А прицільна стрільба взагалі не повинна вестися. Водомети, згідно з конвенцією з прав людини, не можна застосовувати при температурі нижче +4 градуси. Те, що міліція розказує, нібито на Грушевського водометами гасили пожежу, це брехня. Я професіонал і бачив, як саме вони “гасили пожежу”.
У якому правовому полі перебувають люди і міліція? Люди висловлюють свою волю, коли влада їх не чує, коли починає вважати їх бидлом. І люди не можуть реагувати поіншому. Міліція ж працює в правовому полі і не повинна виходити за його межі, не має права бити людей, а силу має застосовувати лише до злочинців.
Чому влада до сьогодні нікого не притягла до відповідальності за побиття людей? Обмежуються цапамивідбувайлами: Попов, Сівкович, Коряк… Згідно із законом про міліцію, вона підпорядкована безпосередньо міністру внутрішніх справ. Звичайно ж, і такі спецпідрозділи, як “Беркут”, який узагалі називається — резерв міністра внутрішніх справ. І тільки міністр має право віддати команду тому ж Коряку на застосування “Беркута”.
— Тобто Коряк, на той момент начальник міліції столиці, не міг сам дати наказ “Беркуту” розганяти Майдан?
— Звичайно. І то все розмови про Попова, Сівковича, Коряка… Лише міністр дає наказ, а за його відсутності — заступник міністра. Я більш ніж переконаний, що наказ Коряку віддав міністр Захарченко.
У міліції я прослужив 28 років, від сержанта до генерала, і мені боляче, що сьогодні з неї зробили якусь жандармську команду.
— Якими ж мають бути правоохоронні органи в демократичній, правовій державі?
— Неможливо реформувати міліцію без реформ усіх інших правоохоронних органів, бо це взаємопов’язано. У нас цих органів багато і часто вони дублюють функції один одного.
Реформи неможливі без оновлення законодавчої бази. Потрібні закони, які б унеможливили використання міліції й інших органів у тому, в чому їх зараз використовують.
Ще одна проблема: приходить чергова нова влада, і одразу ж змінюють керівництво міліції на місцях, в областях. Генпрокуратура якось намагається захистити своїх працівників. У закон про прокуратуру внесли положення, що прокурорські працівники підписують контракт на 5 років, і там є вичерпний перелік причин, з яких їх можна звільнити. Ми повинні узаконити ці питання по всіх спеціальних службах. А поки що керівники міліцейських підрозділів є заручниками системи. Хоча вони б теж мали укладати контракт із державою.
Продовжу щодо реформ в органах. Ось, реформують прокуратуру. Але вона й досі може “влазити”, куди завгодно. А прокуратурі треба залишити лише контроль за законністю під час розслідування кримінальних справ і проведенні оперативнорозшукової діяльності. І ще — підтримку державного звинувачення в судах. Це все. Слідство у прокуратури треба забрати, бо не може контролювати сам себе той, хто веде розслідування. Служба безпеки України має займатися винятково питаннями зовнішньої безпеки. Давно необхідно створити єдину слідчу структуру держави не при Генпрокуратурі, не при міліції, а єдину вертикаль, як і МВС.
— Болюча нині тема — спецпідрозділи, “Беркут” та інші, їх чимало.
— У нас досі нема закону про спецпідрозділи. І потрібна окрема вертикаль, нехай це називається, наприклад, Департамент силових операцій.
Міліцію варто розділити на державну та муніципальну. В загальнодержавній мають бути підрозділи карного розшуку, боротьби з організованою злочинністю, наркотиками, торгівлею людьми. Тобто, це кримінальна міліція. А муніципальна повинна бути на місцях і підпорядковуватися місцевій владі.
— У якої зараз просто немає коштів на її утримання.
— Тому й повинно бути кардинально інше формування бюджету — знизу вгору, як це є в багатьох європейських країнах. На місці, в міській раді, видніше, скільки правоохоронців тут потрібно. І керівника муніципальної міліції повинен призначати не особисто міський голова, а виконком, ще краще — сесія міськради.
Ще одна пропозиція — створення спеціального державного органу, що боротиметься з корупцією у вищих ешелонах влади. І він повинен підпорядковуватися не президенту, а парламенту. У нас кілька служб займаються розвідкою. Для чого це дублювання?
— Серед нинішніх пропозицій Юрія Луценка є й тотальне очищення міліції, своєрідна люстрація. Звільнення всіх і повторне взяття на службу лише найдостойніших, решту — замінити. Кардинальний захід?
— Міліцію потрібно люструвати. Але якщо не створити нового законодавства, буде все те саме.
— Чи відчуває себе людина захищеною державою в особі її правоохоронних органів? Запитання риторичне. Особливо якщо дійти до “низів”: у селах люди, особливо старі, — це просто беззахисні жертви злодіїв, грабіжників.
— А чому дивуватися? Згідно з нормою, дільничний інспектор має обслуговувати на селі не більш як 3 тисячі мешканців. У нас же один дільничний на 5—6 сіл… І жалюгідне матеріальнотехнічне забезпечення. Адже фінансування йде згори, і до низів не доходить нічого. Тому тим більше треба говорити про створення місцевої муніципальної міліції з належним фінансуванням.
— Ще одна тема нашої розмови — корупція, корумповане суспільство. Правоохоронні органи — частина цього суспільства, але дуже сумно, що корумповані саме структури, які покликані стояти на сторожі закону і справедливості. Ви з цим зіткнулися особисто, з цією “вертикаллю поборів”, коли пішли у відставку генералом у 49 років.
— Через кілька місяців після відставки до мене звернулися певні люди з пропозицією попрацювати на відповідальній посаді — керівника обласного державного підприємства, в одній державній системі. Але, кажуть, слід поїхати на співбесіду у столицю в наш главк. Там мене заводять до якогось десятого помічника керівника главку. І той каже, що треба буде платити “професійні внески”: за те, що мене візьмуть на посаду, я маю заплатити 50 тисяч доларів. І щомісяця теж вносити дуже велику суму. Звідки цей “тариф”? Мені кажуть: ця установа заробила за рік 12 мільйонів гривень, видаючи ліцензії підприємцям. Ось у главку й порахували, що таку ж суму можна “добути” додатково, тому я маю возити з цього данину. Я сказав чиновнику: якби я не був такою толерантною людиною, то набив би вам пику просто тут. Він навіть не злякався, просто посміхнувся.
— Знаю, Вам пропонували повернутися і в органи внутрішніх справ.
— Пропонували. Якщо я заплачу “внесок” — 500—600 тисяч доларів за призначення на посаду начальника обласної міліції якогось з регіонів.
Я на це відповів: “Я не платив Луценкові за те, що став начальником обласного УМВС, не возив йому гроші. І ніколи не обкладав “даниною” своїх підлеглих чи бізнесменів”. А тут — “внесок” і щомісячна “данина”,  аби утриматися на посаді. Сьогодні таке по всій Україні.
Чому існує цей узаконений рекет? Бо ця гілка влади максимально централізована. Я не сумніваюсь у професіоналізмі своїх колег із Луганська, Донецька, Харкова. Але чому саме їх розставили по всій Україні? Я непогано знаю історію: окупаційна влада, загарбавши якусь країну, негайно ставила на місцях своїх намісників. У мене таке враження, що окупаційна влада скрізь розставляє тих, хто ладний продати все, зокрема й Батьківщину.

Спілкувався
Петро АНТОНЕНКО

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment