Чи можлива в Україні велика коаліція?

Анатоль КАМІНСЬКИЙ,
професор, громадський діяч, голова Політичної Ради Середовища УГВР

У Маніфесті ВО “Майдан”, що його 29 грудня 2013 року оголосив Олександр Турчинов перед багатотисячним зібранням на київському майдані Незалежності, серед іншого, сказано, що одним із завдань “Майдану” на найближчий час є початок реальних, а не імітаційних переговорів між владою і “Майданом”. Для цього Рада ВО “Майдану” сформує повноважну делегацію, яка матиме мандат на ведення переговорів із владою.
Того ж дня Блог Олексія Гараня опублікував пропозицію Олександра Сушка, експерта з євроінтеграції, члена Ради і її програмної комісії, в якій мовиться “про початок реальних, а не імітаційних переговорів між владою та Майданом з метою формування пакету рішень, які були б спроможні зняти гостроту політичної кризи і створити підвалини для подальшої нормалізації в країні”.
Не вдаючись в аналіз цілого Маніфесту, звернемо увагу на те, що поки що серед різних цілей, завдань і механізмів для їхнього здійснення, немає згадки про концепт евентуальної великої урядової коаліції.
Очевидно, що це не випадково. Велика коаліція як цивілізована компромісна розв’язка вимагає певного рівня політичної культури, що її в нормальних умовах мають партнери. У ситуаціях, коли в країні маємо такий чи інший двоподіл головних політичних сил і невелику різницю між ними у виборах, велика коаліція є потрібною і корисною, як було нещодавно в Німеччині. Не забуваймо, що серцевиною політичної культури є не диктатура більшості чи меншості, а гарантія політичних і соціальних прав і електоральної більшості, і меншості.
Щодо Партії регіонів важко говорити взагалі про будьяку культуру. Партія регіонів виразно “зарепрезетувала” себе як мафіознобандитське олігархічне твориво, яке безоглядно, через закріплення вже створеного ним репресійнотерористичного режиму прямує до встановлення тоталітарної диктатури. У своєму засліпленні жадобою збагачення і жорстокій “беспредєльній” ароганції, базованій на розбухлих поліцейськовійськових силах і службах, ця влада нехтує навіть багатотисячними демонстраціями на площах столиці та багатьох міст і містечок України.
Тож чи доцільно сідати з таким “партнером” до столу переговорів і чого треба сподіватися від нього? Однак говорити треба.
Немає часу чекати на зміну теперішнього політичного менталітету олігархату. Переговори треба вести з реальним партнером, таким, яким він є. Ба більше, й самі переговори якраз і треба теж вести з прицілом змінити цей менталітет, який у політичному житті постійно застосовує та практикує тільки насилля, обман, фальсифікації, підкуп, шантаж, вбивства та всі інші “доблесні” засоби і методи зі старого більшовицького арсеналу. Точніше, йдеться власне про те, щоб примусити його носіїв не вживати цих методів і практик.
Інна Богословська, яка вийшла з фракції Партії регіонів і з самої партії, заявила, що, на її думку, у фракції є щонайменше 60 осіб, які не погоджуються з політикою Януковича. Але вони не пішли її слідами, бо бояться… Та їхній страх  не вічний.
А сам процес мирної революції буває затяжним і завершення його триває нерідко довше, ніж хотілося б сподіватися.
Слід постійно пам’ятати, що за Януковичем і його командою стоїть Москва. І доки Кремль диригуватиме Партією регіонів, компромісу годі чекати.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment