Анатоль КАМІНСЬКИЙ,
професор, громадський діяч, голова Політичної Ради Середовища УГВР
У Маніфесті ВО “Майдан”, що його 29 грудня 2013 року оголосив Олександр Турчинов перед багатотисячним зібранням на київському майдані Незалежності, серед іншого, сказано, що одним із завдань “Майдану” на найближчий час є початок реальних, а не імітаційних переговорів між владою і “Майданом”. Для цього Рада ВО “Майдану” сформує повноважну делегацію, яка матиме мандат на ведення переговорів із владою.
Того ж дня Блог Олексія Гараня опублікував пропозицію Олександра Сушка, експерта з євроінтеграції, члена Ради і її програмної комісії, в якій мовиться “про початок реальних, а не імітаційних переговорів між владою та Майданом з метою формування пакету рішень, які були б спроможні зняти гостроту політичної кризи і створити підвалини для подальшої нормалізації в країні”.
Не вдаючись в аналіз цілого Маніфесту, звернемо увагу на те, що поки що серед різних цілей, завдань і механізмів для їхнього здійснення, немає згадки про концепт евентуальної великої урядової коаліції.
Очевидно, що це не випадково. Велика коаліція як цивілізована компромісна розв’язка вимагає певного рівня політичної культури, що її в нормальних умовах мають партнери. У ситуаціях, коли в країні маємо такий чи інший двоподіл головних політичних сил і невелику різницю між ними у виборах, велика коаліція є потрібною і корисною, як було нещодавно в Німеччині. Не забуваймо, що серцевиною політичної культури є не диктатура більшості чи меншості, а гарантія політичних і соціальних прав і електоральної більшості, і меншості.
Щодо Партії регіонів важко говорити взагалі про будьяку культуру. Партія регіонів виразно “зарепрезетувала” себе як мафіознобандитське олігархічне твориво, яке безоглядно, через закріплення вже створеного ним репресійнотерористичного режиму прямує до встановлення тоталітарної диктатури. У своєму засліпленні жадобою збагачення і жорстокій “беспредєльній” ароганції, базованій на розбухлих поліцейськовійськових силах і службах, ця влада нехтує навіть багатотисячними демонстраціями на площах столиці та багатьох міст і містечок України.
Тож чи доцільно сідати з таким “партнером” до столу переговорів і чого треба сподіватися від нього? Однак говорити треба.
Немає часу чекати на зміну теперішнього політичного менталітету олігархату. Переговори треба вести з реальним партнером, таким, яким він є. Ба більше, й самі переговори якраз і треба теж вести з прицілом змінити цей менталітет, який у політичному житті постійно застосовує та практикує тільки насилля, обман, фальсифікації, підкуп, шантаж, вбивства та всі інші “доблесні” засоби і методи зі старого більшовицького арсеналу. Точніше, йдеться власне про те, щоб примусити його носіїв не вживати цих методів і практик.
Інна Богословська, яка вийшла з фракції Партії регіонів і з самої партії, заявила, що, на її думку, у фракції є щонайменше 60 осіб, які не погоджуються з політикою Януковича. Але вони не пішли її слідами, бо бояться… Та їхній страх не вічний.
А сам процес мирної революції буває затяжним і завершення його триває нерідко довше, ніж хотілося б сподіватися.
Слід постійно пам’ятати, що за Януковичем і його командою стоїть Москва. І доки Кремль диригуватиме Партією регіонів, компромісу годі чекати.
