«Різдвяна ніч» — перша національна опера

Мистецька спадщина Миколи Лисенка величезна. У цій безцінній національній спадщині особливе місце посідають його опери, яких він написав одинадцять, не враховуючи ще двадцять одну драматичну виставу, до яких композитор написав музику, співпрацюючи з колективами корифеїв українського театру.
Найвідомішу свою оперу, народномузичну драму “Тарас Бульба” Лисенко так і не побачив на сцені, незважаючи на пропозицію Петра Ілліча Чайковського посприяти її постановці в одному з московських театрів. До “Наталки Полтавки” він написав розгорнутий фортепіанний супровід та вступ. Решту великих опер, зокрема феєрію “Утоплена”, оперусатиру “Енеїда” композитор оркестрував сам. Широко відомі українському глядачеві його три перші українські дитячі опери “КозаДереза”, “ПанКоцький”, “Зима і весна”. Але чи не найпопулярнішою була і залишається його перша українська опера — “Різдвяна ніч”, якій минулого місяця виповнилося 140 років з часу її прем’єри.
Про історію написання і постановки “Різдвяної ночі” говоримо з завідувачкою музею М. В. Лисенка Роксаною СКОРУЛЬСЬКОЮ.

— Пані Роксано, як відомо, результатом неймовірно диких утисків російським царизмом будьяких проявів українського життя (спочатку Емським указом 1863го, а через два роки вжито ще жорстокіших обмежень Валуєвським циркуляром) була заборона не лише на видання книг, газет, постановок театральних вистав українською мовою, а й переклади текстів українською з російської чи будьякої європейської мови. Як же Микола Лисенко добився від петербурзьких церберів дозволу на постановку “Різдвяної ночі”?
— Микола Віталійович Лисенко, закінчивши Лейпцизьку консерваторію й отримавши блискучу європейську професійну освіту, 1871 року остаточно оселяється в Києві. Він починає концертувати, а незабаром виникає мистецький аматорський гурток ЛіндфорсаЛисенкаСтарицьких. Першою їхньою спільною роботою була оперета “Чорноморці”. Поставлена вона була вперше у садочку Ліндфорсів (розташовувався у колишньому (нині зруйнованому — Кор.) будинку на вул. Б. Хмельницького навпроти нинішньої Національної опери України). Там, до речі, був перший український садочок і мешкала родина Ліндфорсів.
Після величезного “домашнього” успіху “Чорноморців” гурток узявся за “Різдвяну ніч”. І перша вистава “Різдвяної ночі” як оперетки в 2х діях ішла 1873 року знову у приміщенні Ліндфорсів. Перше лібрето, подане до цензури, підписане Олександром Ліндфорсом. Офіційно він був шведом. Тож це мало справити на театральну цензуру в Петербурзі враження, що рукопис — не малоросійський, а шведський варіант. І ця невеличка хитрість тоді спрацювала. Із цього приводу М. Лисенко у листі від 7 березня 1873 р. до Г. Залюбовського писав, що “недавно отримана від Головного управління у справах друку його (тобто М. Старицького) оперета “Різдвяна ніч”, написана для сцени по Гоголю (“Ніч перед Різдвом”). Музика до неї моя. Як дасть Бог Великодня діждемо, то й на кону великого театру Київ її побачить”.
— Але ж це був ще не той варіант опери, який потім здобув таку популярність?
— Успіх перших “домашніх” вистав “Різдвяної ночі” окрилив авторів і підштовхнув їх до наступного кроку.
Софія Русова (Ліндфорс) згадувала, що переробити твір взявся Старицький. За короткий час лібрето було написано, але робота М. Лисенка над партитурою посувалася вкрай повільно — композитор був обтяжений численними приватними уроками і виданням збірників народних пісень. Траплялося, що у Миколи Віталійовича відбирали чоботи, щоб він залишався дома і зміг попрацювати над новою оперою. Але за літо він свою музичну частину роботи таки зробив. До режисерства на допомогу Старицькому запросили Павла Чубинського. “З двома режисерами, — писала Софія Русова, — звісно, добра вистава була забезпечена, але скільки виникало тут конфліктів, гумористичних подій між обома режисерами і артистами: один вимагає, щоб Оксана в нестямі, побачивши Вакулу, стояла на скрині — і покірно весела завше Ольга Олександрівна легенько скакала на стіл, що мав бути замість скрині; другий режисер, навпаки, вважав це неможливим ефектом і ховав красуню в гущу хористів; один додавав Солосі занадто ґрівуазности, другий давав їй якусь поважну витриманість. Але усі ці конфлікти, суперечки не впливали на загальний захоплений настрій, а лише додавали жвавости…”.
— Нарешті, на початку 1874 року київська театральна публіка довідалася про те, що 25 січня в Київському міському театрі відбудеться прем’єра “Різдвяної ночі” — “малоруської опери в 4х діях. Текст по Гоголю М. П. Старицького, музика М. В. Лисенка. У декораціях, костюмах і взагалі в обстановці буде дотримана етнографічна точність. Сума, яка залишиться після покриття витрат на постановку, піде на користь голодуючих самарців”…
— Саме так і зазначалося в тогочасних афішах. “Етнографічну точність” допоміг відтворити Федір Вовк, який зробив ескізи інтер’єрів світлиць Солохи і Вакули. Василь Тарновський надав із власної багатої колекції української старовини усе необхідне не лише хатнє начиння (посуд, рогачікочергучаплійку, килими), а й запорозьке вбрання, зброю, сідло, ковальський інструмент, картини Мамая тощо для декорування сцен опери. Виконані ескізи Вовка (дуже точні копії) до опери відвідувачі нині можуть побачити в нашій музейній експозиції.
— Хто виконував головні ролі?
— Оксану грала Ольга Олександрівна О’КоннорЛисенкова. Учасниця вистави письменниця Олена Пчілка згадувала, що саме таку полтавську дівчину“чарівниченьку” уявляв собі Гоголь, малюючи постать Оксани в “Ночі перед Різдвом”: “Надзвичайна краса, чарівний погляд карих очей, зальотний усміх, знадливість усього поводіння химерної вродливиці! Власне такою вродливицею була Ольга Олександрівна, така принада була в кожному її рухові! Здавалося, що за таку Оксану сердешний Вакула дійсно міг “і чортові душу віддати”!
Станіслав Іванович Габель, поляк родом з України, випускник Паризької консерваторії, basso cantante, якого віднайшов сам Лисенко, дав високохудожній тип останнього запорожця. Це був ідеальний Пацюк і з музичного, і зі сценічного боку. Хоч усі артисти добре виконували свої ролі, але найбільше відзначилися художньою грою, крім Габеля, Липська (Солоха), Матвіїв (дяк), студент Новицький (Чуб), Олександр Русов (Вакула) та колективна особа — хор.
Великий хор, якому Микола Віталійович у “Різдвяній ночі” відвів одне з головних місць, був справді як один актор! Та ж Олена Пчілка писала, що “величні співи колядкові, особливо “Ой ходивбродив місяць по небі”, розмаїтні хорові співи інші, то жваві, мов хвилі, то смутні, захоплювали увагу слухачів міцно!”…
— Яке враження справила українська опера на глядачів, зокрема на рецензентів?
— Успіх “Різдвяна ніч” мала величезний, вона перевершила всі сподівання. Публіка з захопленням вітала і сам твір, і його виконання, і артистів. Упродовж кількох днів, відколи вперше на великій сцені було зіграно “Різдвяну ніч”, оперу давали ще тричі. Київ був переповнений аріями й хоровими співами з “Різдвяної ночі”, хоч Різдво минуло давно, — була масниця й незабаром мав настати великий піст.
Досить схвально відгукнулася офіційна критика на цю визначну подію в культурному житті не лише Києва, а й усієї царської Росії. Зрозуміло, що на той час українськомовної преси з відомих причин не було. Рецензії з’явилися в російських виданнях. Наприклад, “СанктПетербургские ведомости” опублікували велику статтю “Малорусская опера в Киеве”. У ній, зокрема, зазначалося: “…не только прибавилось новое музыкальное произведение к числу тех, которыми начинает богатеть русское искусство, но, что гораздо важнее последствиями, выступает на свет новый тип в этом искусстве…”.
— Як склалася подальша доля опери “Різдвяна ніч”?
— У захваті від “Різдвяної ночі” були не лише тонкі шанувальники прекрасного сценічного мистецтва, київський бомонд, а й пересічні театрали. Але подальша доля її не склалася. Остаточну редакцію “Різдвяної ночі” поставили в Харкові на професійній сцені 1883 року з великим успіхом, але знову — 3—4 рази.
Ще одну постановку здійснили у Києві 1904го з нагоди ювілею Лисенка. Щоправда, ставили її українські музичнодраматичні трупи, з якими (навіть зі Старицьким) Лисенко сварився через недостатній професійний рівень музичного виконання.
По його смерті відбулося кілька постановок, останньою з яких була ефектна вистава Львівської опери з нагоди 150річчя композитора 1992 року.

Розмову вів
Микола ЦИМБАЛЮК

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment