Кривбас вшановує Кобзаря

Кривий Ріг — місто особливе. Відстань від південної до північної околиць міста перевищує 100 кілометрів. Адже поселення формувалися тут довкола копалень залізної руди, початок видобутку якої пов’язують з ім’ям легендарного Олександра Поля. Тому й розрослося місто гірників. Гірничорудна промисловість залишається містоутворюючою галуззю у Кривому Розі дотепер.
Тут міцні просвітянські традиції. Саме в Кривому Розі наприкінці 80-х років минулого століття одним із перших на теренах Дніпропетровщини постало Товариство української мови, яке очолив викладач місцевого педагогічного інституту Олександр Половина. Тоді працівники місцевої вищої школи стали інтелектуальним стрижнем нашої громадської організації.
Отож символічно, що численні заплановані шевченківські заходи, приурочені до 200-річчя з дня народження Кобзаря, потужно стартували на базі Криворізького національного університету, який віднедавна об’єднав під одним дахом колишні педагогічний і гірничорудний інститути, а також філію Київського національного економічного університету. І тепер тут водночас навчається 21 тисяча студентів.
Як розповів виконувач обо­в’язків ректора університету Микола Ступнік, із нагоди 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка вони запланували низку заходів. І саме за участю голови ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка Павла Мовчана зробили потужний старт. Бо Кривий Ріг справді шанує Кобзаря.
— Мені приємно, що саме в стінах вашого навчального закладу розпочинаються великі відзначення ювілею людини, що перетрансформувала українську націю, — зазначив у своєму слові Павло Мовчан. — Шевченко — це постать, яка задала нам певний біоритм… У кожному національному організмі існують провідники великих божественних ідей. Шевченко таким є. Він — наша національна програма. І коли шукають національну ідею, вона там, у Шевченка. Сьогоднішній алгоритм — це те, що відбувається. Комусь подобається чи не подобається слово “майдан”, але він є, він наявний, він навпрошки поєднаний зі словом Шевченка. Як один зі свідків того, як шевченківське слово було принижене, я разом із групою українських інтелектуалів брав участь у спілкуванні з Президентом України у Форосі. Ми його застерігали, щоб він не підписував мовний закон Колесніченка—Ківалова. І Президент нам пообіцяв цього не робити, а вже через день підписав. Це означало, що не почули голосу не тільки представників інтелігенції, які приїхали до Форосу, щоб сказати: “Не робіть цього, бо це слово Шевченка, а слово Шевченка від Бога”… Відрікатися від того, що ти українець, — це відрікатися від Бога. І відрікатися від рідного слова — це відрікатися від імені Шевченка, що для нас є святим. Дай Боже, щоб ми зрозуміли всю велич цієї постаті.
Сучасність Шевченка — незаперечний факт, адже будучи центральною постаттю української літератури та культури XIX століття, він означив шляхи розвитку свого народу на багато поколінь уперед. Завдяки своєму “поетичному ясновидству” (вислів Олеся Гончара) митець зумів передбачити складні перипетії української історії та зрозумів найтонші риси національного характеру, що впливають на долю народу. За словами відомої дослідниці творчості Шевченка Валерії Смілянської, “Шевченко є явищем української духовності, могутнім джерелом національної самосвідомості, учасником історичного життя народу, порадником, батьком, навіть пророком майбутнього та апостолом правди, символом України. Україна для нього була всім, і він є нині всім для українців. Жоден із поетів нового часу не здатний дорівнятись у цьому до Шевченка, чий заповіт завжди єднатиме людей задля служіння Україні.
Особисто я вбачаю свою місію в тому, щоб вивчати історію, літературу, мову рідного народу, намагатися дійти до глибин націо­нального світосприйняття та в міру своїх можливостей сприяти прогресивному розвиткові своєї країни. Саме так я розумію твір, що є, на думку Євгена Маланюка, “найповнішим ідеологічним синтезом цілої творчості Шевченка, де поет зі свідомістю тієї відповідальності, що її можуть дозволити собі лише генії та пророки, присвятив “і мертвим, і живим, і ненарожденним” українцям, утверджуючи тим історичну тяглість і невмирущість української нації в усі часи”.
1927 року Євген Маланюк писав: “Процес матеріалізації Шевченкової поезії потужньо триває, і тільки коли він закінчиться власною державою, ми можемо сказати, що сучасність доросла до Шевченка. До того часу Шевченко завжди буде силою, що змушуватиме рости”.
Проте і сьогодні, коли на мапі світу є незалежна держава Україна, ми не можемо сказати, що доросли до Шевченка, що він не є сучасним, адже ті соціальні, політичні, філософські, історичні, художні, психологічні, морально-етичні теми, проблеми та ідеї, що звучать у його поезії, і сьогодні злободенні.
Україна — це Шевченко, Шевченко — це Україна. Тому його творчість буде сучасною для всіх поколінь українців, доки житиме наш народ, адже поет виріс із його плоті й крові. Сьогодні в України є можливість виконати всі заповіти Кобзаря, розбудовуючи власну державу відповідно до віковічних традицій українців, враховуючи риси національної ментальності та спираючись на загальнолюдські морально-етичні цінності.
Випускник Московського літературного інституту імені Горького, росіянин за походженням Сергій Чанін останніми роками присвятив себе дослідженню генеалогії Тараса Шевченка. Це вже вилилося в унікальну книгу “Великий рід великої людини”.
— Робота над творчою спадщиною Шевченка ще не завершена, — зазначив Сергій Чанін. — Тому що є низка тем, які бентежать розум і серце… Я вдячний долі, що вдалося внести щось нове до багатющої скарбниці шевченкознавства. Якщо резюмувати все те, що написали мої попередники щодо творчої спадщини Кобзаря, то тут доречно пригадати його ж слова: “Історія мого життя складає частину історії моєї батьківщини”.
У конференції з нагоди відкриття шевченківських днів у Криворізькому національному університеті взяв участь лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Григорій Гусейнов, самобутній письменник, багаторічний незмінний редактор часопису “Кур’єр Кривбасу”. І це також вражає — у місті, яке зазвичай вважають суто промисловим, гірничорудною столицею України, виходить уже понад два десятиліття літературно-публіцистичний журнал “Кур’єр Кривбасу”.
Голова дніпропетровської обласної “Просвіти” Сергій Довгаль у своєму виступі акцентував увагу присутніх на тому, що такий потужний старт шевченківських свят на базі Криворізького національного університету символічний.
— У Кривому Розі шевченківській темі присвячують художні твори, наукові роботи, досліджують генеалогічне дерево Кобзаря і навіть виконують портрети Тараса на склі, — зазначив Сергій Довгаль.
Справжньою родзинкою стала участь у цьому зібранні унікального майстра ручного гравірування на склі в художньому стилі Василя Пилки. Митців, що володіють подібною технікою, небагато. Він присвятив шевченківській темі самобутні роботи.
А в фойє експонувалися виставка творів Тараса Шевченка та сучасних українських письменників, а також фотовиставка “Панорамна Україна” авторства Василя Гелевачука.
Народний хор “Крещендо” виконав пісні на вірші Кобзаря “Реве та стогне Дніпр широкий” та “Думи мої”.
Павло Мовчан вручив подяки кращим пропагандистам українського слова у місті гірників, потім разом із Сергієм Довгалем, Миколою Крамаренком і Сергієм Чаніним провів прес-конференцію у редакції газети “Червоний гірник”. А місцева телекомпанія “Криворіжжя” записала з Павлом Мовчаном 30-хвилинну бесіду на шевченківську тему.

Вл. інф.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment