Маланюк — Шевченко ХХ століття?

Така думка звучала у виступах цьогорічних лауреатів обласної премії імені Євгена Маланюка, вручення якої відбулося у Кіровограді. Її вручають у день народження поета, котрого на десятиліття відлучили від рідної землі, власного народу, який на чужині творив свою контраверсійну, сповнену вимогливою любов’ю до України поезію та філософсько-публіцистичні статті.

Світлана ОРЕЛ,
Кіровоград

— Маланюка і Шевченка порівнювати некоректно, — стверджував у своїй промові лауреат у номінації “Поезія” (за збірку перекладів “Єдиним сном, єдиним болем…”) Олександр Архангельський, — це різні стилі, різні епохи, різне сприйняття дійсності.
Розповідаючи про свою роботу над перекладами віршів Маланюка російською мовою, цьогорічний лауреат, російськомовний поет, не міг стримати емоцій: “Я перехворів Маланюком, буквально внутрішньо став ним”.
Як Шевченко висловив свого часу народний біль своїми творами, що стали націєтворчим чинником, так і Маланюк висловив розпач і гнів українцяпатріота, який не здобувся на власну державу і мусив залишатися на чужині чи то фізичній, чи інтелектуальній. Царизм хотів, але не зміг заретушувати, приховати слово Шевченка від народу, а СРСР зміг тотально ізолювати Маланюка від українського розуму й серця.
Про це детально, на прикладі власного тернистого шляху осягнення Маланюка говорив лауреат премії його імені у номінації “Проза” Анатолій Загравенко. Він, що народився ледь не на сусідній вулиці від батьківської хати поета, найперше чув про нього як про ворога (відомий вірш Сосюри). І найперше знайомився не з його творами, а з кадебістськими підозрами на найменшу можливість чути правду про того, кого вважали одним із найбільших ворогів СРСР.
Чи могла за таких умов визріти та народна когорта, яка б здобула справжню незалежність нашої Вітчизни? Звісно, ні. І лише через два десятки років ми вийшли на ті майдани, де, хочеться сподіватися, вона має бути здобута. Для цієї молоді, яка формуватиме і політичний, і економічний дискурс нової України — книжка цьогорічного лауреата в номінації “Літературознавство і публіцистика” Сергія Михиди “Психопоетика українського модерну”.
У поезії Маланюка — безліч ключів до українського державотворення. На жаль, звучить вона нечасто навіть на таких урочистостях, як вручення премії його імені.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment