Таємна зброя України

Наталя ДЗЮБЕНКО-МЕЙС

Серед багатьох спогадів оцей найлюбіший.
На початку нашого співжиття приходить додому сердитий Джім і починає докопуватися: “Шевченко… Шевченко… У всіх на вустах один Шевченко. Я не розумію. Я знаю напам’ять чимало з Шекспіра, але ж не цитую його по тисячу разів на день. — “Ти перебільшуєш”. — “А ти не помічаєш, що жодна розмова з тутешніми українцями не обходиться, аби хтось не згадав чи не процитував Шевченка”. — “А хіба з українськими емігрантами не так?” — “Не настільки, щоб це було для мене проблемою”.
Я починаю гарячково мимрити про значення Шевченка для України, для кожного українця, Джім саркастично мене перебиває: та чув я всі ці промови, я все це знаю, поясни полюдськи. Я починаю зосереджено міркувати: ну звісно, у лексичному просторі Києва Шевченка таки чимало: університет, проспект, площа, пам’ятник, товариство “Просвіта” і т. ін. Але ж про Шевченка я особисто взагалі з ним не розмовляла. І тут же згадую, скільки разів у розмові вкидаю: “І ви наші і все наше”. “І ми не ми, і я не я”. “А братія мовчить собі, витріщивши очі”. “А розумне ваше слово брехнею підбите…” А в подруги Тетянки взагалі вся розмова Шевченком перецвічена, не кажучи про друзівпоетів. Моя мама, процитувавши Шевченка, проказавши: “Той мурує, той руйнує, той неситим оком…”, не може зупинитися, аби не доказати строфу, а то й увесь вірш до кінця. Але Джім, виговорившись, уже заспокоївся, сідає до своєї праці, і продовження цієї розмови не було.
Десь аж за місяць, прийшовши з якоїсь конференції, Джім кидається до книг і висмикнувши якогось “Кобзаря”, а він їх привіз чимало зі Штатів, тицяє мені в руки і наказує: “Читай!”
Вечір перейшов у глибоку ніч, американський професор слухав, думав, перепитував, коли йому було щось незрозуміле, обговорював, знову слухав. Щовечора я обкладалася довідниками, енциклопедіями, книгами на той випадок, коли одразу не зможу відповісти на якесь запитання. З наших обговорень особливо запам’яталась його реакція на закінчення поеми “Марія”: “Українська Матір Божа померла у 33му. Твій Шевченко передбачив”.
Мужі воспрянули святиє.
По всьому світу розійшлись,
І іменем твойого сина,
Твоєї скорбної дитини,
Любов і правду рознесли
По всьому світу.
Ти ж під тином,
Сумуючи, у бур’яні
Умерла з голоду.
Так минуло кілька місяців, поки Джім не закрив “Кобзаря” і поклав його до своєї професорської торби:
— Я зрозумів. “Кобзар” — це таємна зброя України. Після такої книги Україна була приречена на незалежність.
— Чому таємна? Є тисячі перекладів різними мовами.
— Та її сили і потуги іноземці не збагнуть.
— Ти ж зрозумів?
— Та я вже майже українець.
Після цих специфічних студій Джеймс Мейс справді почав вважати себе українцем, бо нарівні з іншими міг послуговуватися афористикою “Кобзаря”, а ще він збагнув підземний гуркіт українського слова і її давньої історії.
Я навела цей приклад, щоб пояснити читачам “Слова Просвіти”, що Джеймс Мейс не був стороннім спостерігачем політичних і соціальних процесів, які розгорталися на його очах в Україні. Його ідея “свічки у вікні” почала брунькуватися, коли він слухав про три свічечки “Наймички”, які вона принесла з довгого паломництва до Києва як свою гірку спокуту, і з свічки самого Тараса Шевченка на його автопортреті, який так любив розглядати мій чоловік. Джеймс направду страхався, аби пошанування жертв Голодомору не перейшло у скальковані з недавнього минулого ритуальні мітинги, просякнуті лицемірством.
Звичайно, Джеймс Мейс насамперед дослідник українського Голодомору 1932—33 рр., пам’ятаємо його як директора Комісії Президента і Конгресу США з вивчення Великого Голоду в Україні. Матеріали цієї Комісії видані в чотирьох томах, його книга “Ваші мертві вибрали мене” присвячені насамперед цій апокаліптичній трагедії українського народу. Та ще Джеймс окрім своєї потужної журналістської і дослідницької праці був в Україні викладачем історії у Могилянці. Отож добре знав про проблеми, які він розглядає у цій статті. Вона навіть після 10 років, що минули з часу його відльоту в небеса України, залишається гостро актуальною.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment