Дмитро ПАВЛИЧКО
«Переведіть мене через Майдан!»
Я — чоловік з Майдану, ти — з “Бульвару”,
Ти — з президентом, я, звичайно, — ні.
Я виріс із землі, ти — з тротуару,
Та щось єднало нас в юнацькі дні.
Що то було? Я не спімну нічого,
Але твоє щемливе співчуття
До себе, як до жебрака сліпого,
Запам’яталося на все життя.
В мені живе рядок твойого твору,
Як золотої правди щирий гран, —
То просьба духу, що не має зору:
“Переведіть мене через майдан!”.
А нині ти Майдан свого народу
Безтямним натовпом ганебно звеш.
Чи ж ти осліп, чи владі навдогоду
За долари незрячого вдаєш?
Вдавай, але прийди, тебе я стріну,
Немов сліпцеві покажу Майдан;
Побачиш ти повсталу Україну,
Не тлум, а легіони громадян.
Побачиш ти свободи й правди нáдих,
Ти Бога вздриш у клекітній юрбі,
І вірменин, що вмер на барикадах,
Шевченка там читатиме тобі.
Дивитись будеш зблизька і здалека,
Дізнаєшся, що твій народ — не тьма,
Що на Майдані є бібліотека,
Але твоїх книжок у ній нема.
15.ІІ.2014
Афганці
Вночі за барикади, на Майдан,
Заходять на свої пости афганці.
Який це час? Який меридіан?
Добро чи зло звитяжним буде вранці?
Ці хлопці окупантами були
У Месрабаді та Джалалабаді,
Наїлися кривавої золи,
Слугуючи кремлівській хижій владі.
Ті юнаки долали біль і страх,
Та душ не одягнули в ожеледи;
Там Україну в програних боях
Навчили їх любити моджахеди.
Навчила їх чужа земля і кров,
Імперії залізом не здобута,
Звільняти Україну від заков,
Зривати із кровí своєї пута.
Вони совітами в Кабул зайшли,
І танки їх ревли гучніше грому…
Програли танки, а перемогли
Ті, що вкраїнцями прийшли додому.
Тепер вони — божественні майстри,
Що небезпеку чують за горою, —
Не сплять, стоять на варті дітвори,
Котра бере завчасно в руки зброю.
Я чую — йдуть афганці на Майдан,
Я знаю — йдуть вони на поклик Бога,
І Він веде їх, наче ветеран
Війни, де сталась їхня перемога.
17.ІІ.2014
