Високоповажний Голово Верховної Ради України, народні депутати!

Звертається до Вас пересічний українець. Учора зранку, 23 лютого 2014 року, уважно стежив за роботою Верховної Ради. Увечері, як завжди, пішов на Майдан.
Зайве писати про те, який невимовний біль у серці кожного українця. Майдан потопає у квітах і мерехтить тисячами свічок, немов зігріває душі героїв, які ще там, на Майдані, на барикадах, які ще не піднялися до небес! Я ніколи не бачив у своєму житті, аби стільки чоловіків не соромились своїх сліз, бо це не фізична слабкість, ні, для назви цього стану людської душі не можна підшукати слів у жодній мові світу.
звернутися до Вас спонукав не цей біль, бо так сприймає неймовірну трагедію України кожна нормальна людина. Мене, як і багатьох українців, вразив цинізм деяких відеозвернень колишніх і нинішніх політиків і “керманичів” держави. Поділяю мудре застереження депутата Віктора Пинзеника, що нині немає переможців і переможених. Нині на мапі світу стоїть доля України, за яку віддали свої життя наші Герої, адже ця небесна сотня зупинила потворне зло, ім’я якому Янукович, почесний голова партії регіонів, та його звиродніле оточення. У перші дні роботи ВР після нечуваної трагедії всім нам видалося, що депутати так званої більшості, та й не лише вони, нарешті збагнули, до якої економічної, політичної, а найстрашніше — гуманітарної — катастрофи вони привели Україну! Хочу сказати всім Вам, шановні депутати, що на кожному із Вас лежить відповідальність за те, що на Майдані розстріляно цвіт української нації, яка довірила Вам владу. пам’ятайте, що у Ваші душі все життя дивитимуться материнські й батьківські очі, сповнені сліз, що у Вашу душу все життя заглядатимуть сирітські очі, які запитуватимуть: “Хто вбив мого тата?”.
мене, як і багатьох інших громадян, із якими спілкувався у неділю на Майдані, до глибини душі обурило й вразило те, як знову негідно поводяться ті депутати (про що свідчить і недільне засідання Верховної Ради, 23.02.2014 року), які знову затівають дрібні чвари у Верховній Раді, прагнуть знову, кажучи їхньою рідною мовою, вести “петушиные бои”, бо, мабуть, давно вже не демонстрували народові України свої голі торси та дурну силу. Сьогодні Ви маєте проявляти спокій, рішучість, тверезість думки, виваженість і відповідальність за кожне мовлене слово! Ви маєте затямити, що кулі, які так званий “батько нації”, а насправді збоченець і бандит Янукович так щедро роздав українцям, не тільки смертельно вразили серця наших дітей, братів, батьків! Ні, знайте, що кожна куля пройшла і через наші душі, через наші серця, які закам’яніли від горя, і кожен із нас, якщо Ви й надалі будете чубитися, а не працювати на благо України, застукає цими кам’яними серцями, пам’яттю про полеглих Героїв, але вже не світлою, у зажирілочерстві серця окремих депутатів.
Кожен із Вас повинен приходити й проходити на роботу до Верховної Ради через вулицю Інститутську, а не вискакувати з комфортабельних шляховиків, бо там, на вулиці Героїв Небесної Сотні (саме таку назву повинна мати ця вулиця), ще свіжі отвори від куль, там ще парує безневинно пролита у мирний час людська кров. Ви не маєте права на політичні емоції та чвари!
Так само не маєте права зіходити на сцену Майдану, а тим більше у Дні жалоби, й порушувати елементарні людські й християнські етичні норми. Мене, як і багатьох, обурило те, що один із депутатів у неділю ввечері надривав душу, перетворивши свій виступ на якусь безглузду істерику, розповідаючи, на яких барикадах він був і що він там робив… Адже ті наші хлопці, що залишилися живими і які насправді тримали оборону Майдану, не лізуть на сцену, вони й раніше не кричали “кулю в лоб”, вони відважно й чесно боролися, і чесно загинули, на жаль! Я не хочу й не маю морального права оцінювати заслуги того чи того депутата перед Майданом, лише скажу, що щасливий, бо належу до великої, гордої, мудрої і нескореної української нації. Нас усіх у ці дні, коли на плечі України впала така страшна біда, таке безмірне горе, коли у кожній родині оплакують невинно убієнних, абсолютно не цікавить ваш особистий політичний рейтинг чи рейтинг певної партії. Отямтесь, не для цього Ви у ВР збираєтесь, адже Майдан засвідчив — безкарність минула.
Отож я звертаюся до Вас і упевнений, що мене підтримає всеукраїнський Майдан, аби надалі Ви працювали так, як у перші дні після трагічних подій, про що мудро говорив Віктор Пинзеник. Аби й надалі тримати такий темп роботи Верховної Ради, пропоную:
1. Поруч із настінним Державним прапором України у залі Верховної Ради мають бути портрети усіх убієнних з їхніми іменами та прізвищами! Нехай вони щосекунди дивляться у політично зачахлі та зачерствілі душі й нагадують кожному, чого він там перебуває.
2. на столі кожного депутата має постійно лежати, а не лише до 25 травня, дати переобрання Президента України, текст вірша Оксани МаксимишинКорабель про загиблих на Майдані.
3. Упродовж наступного тижня розробити Положення та затвердити звання “Герой Майдану України” як найвищої державної нагороди та присвоїти його всім загиблим.
4. відповідно до християнських і просто людських цінностей хоч би упродовж сорока днів не вдаватися до емоційнополітичної тріскотні зі сцени Майдану та трибуни Верховної Ради.
Пам’ятайте! Діяльність депутатів — явище тимчасове, а Україна — вічна, як і вічна пам’ять про тих, хто “тіло й душу поклав за її свободу”. Хоча маніакальний Янукович твердо вірив у свою невмирущість і вічність на посаді Президента! Та бачимо, що він, як ниций боягуз і злодюга, назавжди кане в політичне та людське небуття, і це, сподіваюсь, зрозумів кожен із колишніх його вірних соратників і друзів, у кого ще вчора з’являлися дрижаки в колінах при його появі. пам’ятайте про це!
Пам’ятаймо, що на Майдані ще не змито людську кров, там ще душі убієнних, які віддали своє фізичне життя за те, аби ми будували, нарешті, достойну їхньої світлої пам’яті державу, горде імення якій — УКРАЇНА.
Слава Україні! Слава Героям Майдану!

ПЕРЕСІЧНий украЇнець,
Київ, 23.02.2014 року

Аби ніхто не сумнівався у “замовності” мого звернення, називаю своє прізвище та ім’я, яке не вважаю за потрібне озвучувати, оскільки не переслідую якісь корисливі плани, просто неймовірно болить душа, ні, вона волає і кричить, що ми так чинимо, коли ще рани живі…

Сидір КІРАЛЬ,
доктор філологічних наук, професор, академік Академії наук вищої освіти України

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment