«Вічно живого» спровадили у небуття

img_7682Вадим МИЦИК,
почесний краєзнавець України, м. Звенигородка Черкаської області,
фото автора

У дні революційної гідності почалося очищення України від чужого, наносного, злочинного. Відбувалося це не за якимись рішеннями, а за народною волею. Хоч ще раніше був Указ Президента про очищення України від символів злочинної комуністичної системи, але влада його ніби й недобачала. Наведу два приклади, як це було на Черкащині.
У Тальному депутати на сесії міської ради ще 25 жовтня 1996 року ухвалили рішення про демонтаж пам’ятників Леніну. А їх на 16671 мешканця у місті було аж чотири. Комуністи запротестували і рішення не виконали. Те саме повторилося у травні 1997-го, у жовтні 2008 років. Тоді тальнівці взялися самостійно рішення виконати. Із 6 на 7 листопада 2008 року скинули пам’ятник біля податкової інспекції, а на постаменті написали “Кат нації” — вірні ленінці його й досі не стерли. 25 лютого 2009-го у центрі міста, а через два дні біля цукрозаводу з такою силою їх поскидали, що залізобетонні мумії порозліталися на шмаття. То була відплата за репресії, за понівечені людські долі, за цькування і приниження. Коли міський голова О. Біленко через газету почав називати людей “вандалами і злочинцями”, то біля постаменту на центральній площі з’явився великий напис: “Рішення міськради виконано!”
Депутати міськради у Звенигородці також неодноразово ставили питання про демонтаж пам’ятника в центрі міста, але до рішення не доходило. То це “питання не на часі”, то комуністи відстоювали свого “вічно живого”. А коли вже мали ухвалити рішення, знайшовся якийсь штрейкбрехер і почав доводити, що пам’ятник має історичну цінність і стоїть на обліку в Міністерстві культури. Не допомогли навіть аргументи, що цей “витвір” принижує Звенигородку й історичну пам’ять. Адже він стоїть на проспекті імені генія українського народу Тараса Шевченка. 1918 року саме Ленін послав на Київ червоногвардійців із жандармським підполковником Муравйовим і потопив у крові Українську Народну Республіку. Його розбили не регулярні війська, а сотні Звенигородського коша Вільного Козацтва на станції Бобринській (нині імені Шевченка).
Нарешті Революція гідності справу зрушила. Сесія міськради 31 січня 2014 року на пропозицію депутата Андрія Неумитого ухвалила рішення №39-11/VІ “Про демонтаж пам’ятника В. І. Леніну та передачу його на відповідальне зберігання”. До півтисячі звенигородців 22 лютого 2014 року зійшлися на майдан перед мерією, аби очистити місто від комуністичного спадку. Під’їхала техніка: кран, автомашина, підіймач. Голова міськради Олександр Саєнко зачитав рішення: “Враховуючи неодноразові акти осквернення цього пам’ятника, з метою запобігання актам вандалізму, керуючись статтею 25 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, міська рада вирішила: Демонтувати пам’ятник В. І. Леніну, який розташований перед будівлею міської ради (м. Звенигородка, пр. Шевченка, 63) та передати його на відповідальне збереження до музею ГО “Всеукраїнський військово-патріотичний центр — музей “Шампань”. Балансова вартість 62 тисячі гривень”.
Багатоголосою ганьбою вкривали люди залізобетонного “вічно живого” під час демонтування. Міський голова сказав: “Я проти будь-якого руйнування. Прийшов час, і ми цей пам’ятник зняли законно”. Директор музею “Шампань” Олег Бойко на запитання, що він буде з ним робити, не без гумору відповів: “Поставлю у лісі, щоб лякав дичину”. Активісти на постаменті відразу закріпили національне та майданівське знамена, сподіваючись, що по очищеній дорозі український рух буде надійним.
Від редакції. Перша хвиля повалення пам’ятників Леніну прокотилася в Західній Україні у 1990—1991 роках. Тоді ж пам’ятник Леніну був демонтований у Києві на площі Жовтневої Революції — сучасному Майдані Незалежності. Друга хвиля пройшла 2009 року, коли Віктор Ющенко підписав указ “Про додаткові заходи щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні”, одним із положень якого було демонтувати пам’ятники особам, причетним до організації Голодомору. Проте у більшості міст і сіл України місцева влада не виконала положення цього Указу.
Початок “ленінопаду” в його масовості покладений зносом пам’ятника Леніну в Києві на перетині вулиці Хрещатик та бульвару Тараса Шевченка. Подія відбулася 8 грудня 2013 року близько 18:00. Відтоді до 20 лютого було повалено 18 пам’ятників.
Люди почали руйнувати пам’ятники “ідолу” Радянського Союзу з особливим натхненням після повідомлень про смерті активістів Майдану в Києві. Діючи в такий спосіб, протестувальники позбавляють свої населені пункти символу тоталітаризму і відкривають шлях до оновленої України. З 21 лютого вже повалено понад 200 пам’ятників Леніну та кілька пам’ятників іншим комуністичним вождям, зокрема й монумент С. М. Кірову в Кіровограді.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment