Поезія барикад

Дмитро ПАВЛИЧКО: Вірші з Майдану

Снайпер
Лежать у Києві біля собору
Майданівців підкошених валкú.
Ридають матері і руки вгору
Підносять, як налякані віки.

Такого не було ще в Україні,
Щоб зек з єством вождівської пихи
Взяв карабін (бінокль на карабіні)
І, наче злодій, вийшов на дахи.

Його я бачу й світові одкрию:
То — снайпер, то — тітушок президент.
Стріляє він у голову і в шию,
Готує пану Путіну презент.

По черепицях повзає, мов кобра,
Ховається за димарів ослонь.
Накрадені маєтності і дóбра
Рятує пострілами в юну скронь.

Він мстить народові за непокору,
За те, що встав і в рабство не пішов…
Палає в Києві біля собору
По древніх каменях розлита кров.

Стріляє довго. Натомився. Доста.
Упав, немов невинне голуб’я,
І злазить він на землю, мов короста,
Щоб вийти знову на круги своя.

Не спокушайся на переговори,
Із ворогом своїм, народе мій:
Він — труп, але твоє не вбите горе;
Він — труп, але рухливий ще, як змій.

Трутизна ще живе в гадючім тілі,
Та ми встаєм із рук, а не з колін.
Були ми в того пана на прицілі
І чули кулі свист і смерті дзвін.

Ми, лагідні, святі, несамовиті,
Всі помремó, в призначеній порі,
Лиш ті не вмруть, що на Майдані вбиті
У Києві, в столиці на Дніпрі.
22.ІІ.2014.

Голос
Сказав Господь: “Не плач і не ридай,
Бо воскрешу забитих позавчора, —
Але тоді з Москви в твій рідний край
Повернеться диктатора потвора”. —

“Не треба!” — скрикнув я і нишком стих,
І Богові наважився сказати,
Що соромно мені серед живих
Над домовинами братів стояти.
І знову голос був з глибин душі:
“А ти не стій, берися до роботи
Мечі гостри й нагострюй лемеші,
Та не хвали свої плаксиві цноти.

Вдивляйся в нації своєї лик,
У вúзвольну, помиту кров’ю зброю…
Маленький ворог ваш навіки зник,
Великий — затулився машкарою.

Ця знадна тиша — ще не тишина,
Ця перемога — ще не перемога.
Чекає вас традиція страшна —
Війна побіля владного порога.

Ви — нація поетів і вождів,
І стогне ваше серце, вами ж бите,
Та світом час новий заволодів —
Навчітеся самі себе любити!

Накиньте на амбіції оброть,
Не рвіться всі гуртом до пекторалі!”
Я чув цей клич, і все ж таки з печалі
Тихенько плакав, щоб не чув Господь.

24.ІІ.2014

Микола ПЕТРЕНКО

Свіча з Чернечої гори на Майдані

Нехай же серце прагне, просить
Святої правди на землі!..
Тарас Шевченко

О як ми ждем, гуртуючись в ключі
Відболених у пожаданні прощі!..
Наш час — самозапалення свічі,
Наш час — коли вершать молитву мощі.

Наш час — коли спливає кров із ран,
Ясніють стигми, рветься дух до зброї:
Не марно ж ми єднались на Майдан
Шукати правди — правди пресвятої.

I вже — ясний архангел при мечі,
I ми, предвічній вірності підлеглі:
Наш час — самозапалення свічі,
Наш час — коли встають з могил полеглі.

Скипає лють і давній жах пощез,
Ступає з гір Покрова ясносвітла.
О як ми ждем громів з ясних небес,
І щоб душа у кожного розквітла!
Однак же ми не сліпли уночі,
Зійшовшись до Кобзарської могили:
Наш час — самозапалення свічі,
Та так, щоб наші душі заіскрили!

Гартуймо ж їх, гартуймо в молитвах,
В тяжкім труді, твердім правдивім слові:
Уже злітає в небо віщий птах,
Уже серця ясніють для любові.

Це ми, які єднаємось в ключі,
Це ми, які гуртуємось при зброї:
Наш час — самозапалення свічі,
Наш час — для правди, правди пресвятої!

Надія ПАВЛИШЕНА

* * *
Ми вже не ті… Майдан перекував
Нам волю, душі, зболені серця.
Ми здобули ту правду і вогонь,
З якими йдуть до самого кінця!

І кожне слово, сказане в борні,
То меч і суд для тих, хто не збагнув:
Ми ЛЮДИ вже, не бидло, не раби,
Народ, що волю у війні здобув!
21.02.2014

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Comments are closed.