Чорносотенці початку ХХІ століття проти опозиціонерів

Петро БРИЦЬКИЙ,
м. Чернівці

Революція 1905—1907 рр. у Російській імперії зіграла роль каталізатора у формуванні політичних партій, груп, громадських організацій і національнодемократичних рухів. Особливістю політичного процесу в Україні було те, що водночас із появою українських політичних партій тут були створені і діяли філіали загальноросійських партій різного напряму: від ліворадикальних, демократичних до монархічних. Окремі з них активно виступали за збереження монархії і “єдиної, неподільної” Російської імперії. Їхню діяльність широко підтримували урядові особи, навіть високого рангу.
Варто зазначити, що навіть представники ліворадикальних партій, які виступали за повалення монархії, проповідуючи “єдність боротьби пролетаріату”, фактично теж захищали збереження Російської держави в існуючих кордонах.
Ця обставина надзвичайно ускладнювала діяльність українських партій, громадських організацій і перешкоджала українському національнодемократичному рухові загалом.
У цій короткій статті автор звертає увагу на діяльність в Україні філіалів найбільш реакційних монархічних і ультранаціоналістичних російських партій. Вони увійшли в історію під збірною назвою “чорносотенці”. Лідером серед них був “Союз русского народа”, створений у Петербурзі в листопаді 1905 р. Його очолювали лікар О. Дубровін, бессарабський поміщик В. Пуришкевич та ін. Чорносотенські партії виступали за збереження необмеженого самодержавства, “Росії єдиної і неподільної”, за надання “русской народности, собирательнице земли русской” пріоритетне значення в правах і державному житті, а безліч інородців, які проживають у їхній вітчизні, щоби “вважали за честь і за благо належати до складу Російської імперії і не вважали обтяжливою свою залежність”. Українців і білорусів не визнавали окремими народами. Російська мова проголошувалася панівною в усій Російській імперії для всіх народів, які в ній проживають.
Для цього чорносотенці боролися не тільки проти революціонерів і національнодемократичних рухів, а й проти ліберальнопоступових. Із цією метою вони влаштовували масові виступи, так звані “патріотичні маніфестації”, створювали бойові дружини монархістів, які співпрацювали з таємною поліцією і користувалися підтримкою з боку уряду. Чорні сотні переслідували революціонерів (включно до вбивства), лідерів національних рухів, влаштовували єврейські погроми та різні провокаційні акції.
У період першої буржуазнодемократичної революції в Росії чорносотенці розгорнули активну діяльність зі створення своїх філіалів на всій території Російської імперії і стали найчисленнішою партією (410 тисяч членів). Особлива увага приділялася Україні. Боячись національновизвольного руху, який привів би до “сепаратизму”, вони створили філіали своїх партій у всіх губерніях України, в яких проводили свою діяльність майже 45 % їхнього чисельного складу — 183500 членів. Особливий вплив чорносотенці мали на населення Волинської губернії. Тут їхньою опорою була Почаївська Лавра на чолі з архімандритом Іліодором. Російська Православна Церква в Почаєві не тільки пропагувала монархічні ідеї, а й здійснювала велику практичну роботу з русифікації населення й друкування у церковній друкарні великої кількості листівок, прокламацій, звернень до населення. У Почаївському філіалі чорносотенського союзу в 1906—1907 рр. було створено 1155 сільських підвідділів. Загалом у Волинській губернії діяло 108000 членів чорносотенських партій. У Почаївській Лаврі видавалися газети “Волынская земля”, “Почаевские известия” і “Почаевский листок”.
Великодержавна шовіністична пропаганда ідеології монархізму і русифікаторська діяльність “Союза русского народа” та інших чорносотенських партій не могла не позначитися на свідомості волинян і всього українського народу.
В Україні чорносотенські організації були досить розгалужені. Вони створювалися переважно зі зросійщених верств духовенства, купців, ремісників, відсталих селянських низів, люмпенізованих елементів міста.
Крім “Союза русского народа”, в Україні діяли й інші монархічні чорносотенські організації — “Русское собрание” з філіалами в Харкові, Києві, Одесі; в Одесі — “Союз русских людей”, який мав 10 відділів на півдні України; “Российский (Белый) Двуглавый Орел”; в Києві — “Клуб русских националистов”, “Двуглавый Орел”, “Союз русских патриотических организаций”. Низку філіалів мала “Монархическая партия”, “Всероссийский национальный Союз”, “Объединенный русский народ”, “Союз активной борьбы с революцией и крамолой” та ін.
Наприкінці 1907 р. від “Союза русского народа” відкололася група на чолі з В. Пуришкевичем і оформилася в “Союз Михаила Архангела”, а 1910 р. в Одесі виникла ще одна організація чорносотенців — “Южный Монархический Союз”.
Усі ці організації мали значну періодичну пресу. Крім вищезазначених, видавалися “Русская правда”, “Киевлянин”, “Самодержавие”, “За царя и родину”, “Глас народа”, “Подольский голос”, “Черная сотня” і низка інших.
Існує чимало свідчень того, що діяльність чорносотенних організацій підтримував царський уряд. Так, в Одесі вони мали підтримку з боку губернатора М. Толмачова, командувача військ округу О. Каульбарса та інших. Підтримка була також на найвищому рівні — голови уряду П. Столипіна. У березні 1909 р. в листі до градоначальника Одеси він зазначив історичну роль “Союза русских людей” у справі придушення революційного руху в 1905—1907 роках і просив його зберегти доброзичливе ставлення до цієї організації, подальше існування якої аж ніяк не можна вважати зайвим”. І це після вбивства чорносотенцями революціонера М. Баумана, членів ЦК Партії народної свободи (конституційних демократів) М. Герценштейна, Г. Іоллоса та ін. і здійснення жорстокого єврейського погрому в Одесі, де було вбито близько 1000 євреїв. Мабуть, за це урочисто вшановували пам’ять П. Столипіна експрем’єр уряду України М. Азаров, міністр освіти та науки Д. Табачник і секретар РНБО А. Клюєв.
Минуло століття. Здавалося б, злочинна діяльність чорносотенців залишилася в далекому минулому. Але ні! Знайшлися новоявлені діячі у правлячій Партії регіонів і в уряді України, які захотіли відродити традиції чорносотенних партій Російської імперії та їхніх злочинних бойовиків. Окремі громадяни України російського походження і русифіковані “свої” малороси з націоналшовіністичною ідеологією після проголошення незалежності України почали створювати націоналістичні партії і групи, які навіть за назвою наближені до чорносотенних партій Російської імперії початку ХХ століття. Це такі, як партія “Русский блок”, партія “Родіна”, “Політична партія”, “Русское единство”, партія “Союз”, “Політична партія “Отчизна”, “Політична партія України”, “Русь единая”, “Руська єдність”, партія “РусскоУкраинский Союз”.
Лідери цих партій замість спрямовувати сили суспільства на всебічний розвиток держави, в якій проживають, розпалюють ворожнечу серед громадян України. Перевершила їх усіх Партія регіонів. Боячись відповідальності за використання внутрішніх військ і особливо загонів спецпризначення “Беркут”, “Грифон”, “Сокол” проти мирних демонстрантів, лідери партії разом із владними структурами не могли придумати нічого розумного, а організували чисельні загони бандитських громил чорносотенського типу. Відмінність лише та, що на початку ХХ ст. їх створили реакційні партії для боротьби з революційним і національним рухом, а тепер, на початку ХХІ ст., правляча Партія регіонів створила їх для боротьби з опозиціонерами і працівниками ЗМІ — журналістами.
У новітній словник української мови ці злочинні загони громил увійшли під презирливою назвою “тітушки”. Вони здійснюють масове побиття демонстрантів, журналістів, вистежують, викрадають, калічать і вбивають активістів Євромайдану, розбивають і підпалюють їхні автомобілі.
Відмінність полягає також і в тому, що на початку ХХ ст. в Російській імперії урядовці сприяли й допомагали чорносотенським бойовикам приховано, нелегально. Тепер же органи влади легально формують численні групи бойовиків із деградованих елементів, покидьків суспільства. А міліція стала охоронцем не громадян, а навпаки — злочинних громил. Її співробітники не тільки не спиняють злочинних бойовиків, які калічать громадян, а ще й беруть їх під захист на випадок невдачі, такі ситуації неодноразово висвітлювали телеканали. Більше того, у Харкові старший офіцерпідполковник міліції піднімає ніж, який випав із рук злочинця, і повертає його бандиту. Це побачив увесь світ. Він є свідченням ганебного рівня беззаконня і безкарності в Україні на сучасному етапі при владі правлячої Партії регіонів на чолі з президентом В. Януковичем.
Правителі сучасної України, починаючи з президента В. Януковича, експрем’єра М. Азарова і “нижестоящих”, досі не усвідомили, що на Євромайдані протестують не “наркомани”, “алкаші” та “бомжі”, як про це повідомляють окремі ЗМІ Росії і їх дублюють “русскоязычные” малороси. Це небувалий за роки незалежності масовий рух, започаткований студентами та іншими верствами молоді, які народилися вже за часів незалежності України. Їхні акції підтримали різні соціальні й вікові верстви громадян України.
Вищі чиновники держави не зрозуміли, що це не просто протести проти президента та уряду. Боротьба йде на новому високому протестному рівні за зміну всієї системи політичного, економічного й соціального режиму. Протестувальники виступили проти тупого, дикунського і садистського свавілля владних структур, жорстокого терору, абсолютного беззаконня, знущального й ганебного правосуддя, аморальності значної частини державних чиновників і депутатів Верховної Ради, суцільної корупції в державних органах (починаючи з оточення президента), яка переросла в симбіоз владних структур із кримінальними угрупованнями.
Аналізуючи дії протестувальників Євромайдану, можемо зробити висновок, що в Україні вже сформувалася політична нація і громадянське суспільство.
Нове покоління хоче жити в незалежній, демократичній державі, в якій би панувало верховенство права, місцеве самоврядування, справедливий суд на основі закону, де правоохоронні органи справді охороняли б громадян України, а не тероризували і катували їх.
Фактично йде боротьба між високою духовністю, чистою совістю, мораллю, справедливістю, загальнолюдськими цінностями і тупим егоїзмом, свавіллям, зажерливістю, пихатістю.
Є надія, що з появою такого покоління Україна буде розвиватися прогресивним шляхом і вийде із занепаду, до якого її привели вожді Партії регіонів та їхні союзники комуністи.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment