Білий Спас… Межигір’я… Ще вчора він належав можновладцям, а сьогодні сталеві брами невігластва і пихи пали.
Про цей монастир, що був підступно захоплений під урядові дачі можновладців ще у перші часи радянської влади написано чимало.
Згідно з легендою, Межигірський монастир був заснований ще у часи князювання князя Аскольда — першого хрестителя Русі, десь наприкінці IX століття. Саме цей князь, можливо, має безпосередній стосунок і до заснування Вишгорода, першу згадку про нього зустрічаємо у часи князювання княгині Ольги — 946 рік після Р. Х.
Вадим ПЕРЕГУДА,
краєзнавець
Вишгород і Межигір’я — чудотворна перлина серед інших православних столиць сучасної Європи: Мекленбурга (колишній Велеград), сучасна Німеччина, Вішеграда в Угорщині, Вишгорода на Дунаї, Вишеграда у Чехії, давнього Велеграда у Моравії тощо. Цікаво, що всі ці прадавні міста були не тільки столицями різних слов’янських народів, а й колисками зародження і торжества проповіді перших християн. Це духовні столиці різних наших генетичних братів — слов’янських народів Європи. Всі ці назви (Вишгород—Вішеград—Вишиград—Велеград—Білгород—Білград) мають не тільки подібну етимологію (походження), а й історію. Наприклад, вважають, що саме з Померанії, сучасного німецького Мекленбурга (Велеграда), тікаючи від переслідування язичників, прийшов до Києва перший православний князь Аскольд.
Межигір’я припало до душі першому Київському митрополиту Михаїлу, який прибув до князя Володимира з Царгорода. За переказами, грецькі ченці з оточення святителя заснували чи, може, відновили тут Києво-Межигірський монастир, ровесник Києво-Печерської Лаври.
1672 року в Межигір’я відправили козацьку делегацію з пропозицією стати духовним центром для усього Запоріжжя. Після смерті Івана Сірка офіційні стосунки між Січчю і монастирем оформили офіційно. Межигірський монастир довго був духовним центром усієї козацької України.
Під кам’яними плитами межигірського Білого Спаса знайшли останній притулок легендарний полковник Семен Палій, гетьман Самусь та багато інших видатних запорожців. Це був справжній український Пантеон.
Згідно з багатьма свідченнями, саме тут під час Батиєвої навали заховали легендарну бібліотеку Ярослава Мудрого. Можливо, що бібліотека і тепер перебуває під надійним захистом природи: у білих кручах однієї з Дніпровських гір. Ось що повідомляє Надія Даміловська: “У підвалі Межигірського монастиря знайдено рукописні фоліанти. Мій чоловік, професор Микола Олександрович Даміловський, був завідувачем кафедри архітектурних конструкцій Київського художнього інституту, консультував багато новобудов у Києві. Навесні 1934 року його запросили очолити комісію, яка розглядала можливість перебудови споруд Межигірського монастиря для членів уряду України, що переїжджали з Харкова до Києва. Обстежуючи фундамент однієї зі споруд, комісія натрапила на підвальне приміщення, заповнене книгами. Коли деякі фоліанти дістали і передали моєму чоловікові, він побачив, що це були переплетені рукописні книги. Професор запропонував сповістити про них Академію наук. Однак представник будівельної організації категорично заперечив, тому що будівництво було терміновим, і просив про знахідку нікому не розповідати”.
Сьогодні, вперше за всю історію України, територію Межигірського Спаса повернули державі. І хоча тут не збереглися приміщення монастиря, який зруйнували 1934-го, треба визнати, що цю територію ніколи не досліджували археологи. Це СВЯТИНЯ, у землі якої прах ГЕРОЇВ УКРАЇНИ — козаків і духовенства від часів князя Володимира. Відомо, що кожен запорізький козак вважав своїм обов’язком побувати у Межигір’ї, поклонитися Межигірському Спасу, замолити козацькі гріхи.
Сьогодні тільки від волі української громади залежить повернення Святині у власність держави. Не будьте пасивними — проявіть свою громадянську позицію! На сьогодні дуже важливо, щоб територія колишніх урядових дач Постишева—Хрущова—Щербицького—Януковича перейшла до Вишгородського державного заповідника. Щоб ця СВЯТА ЗЕМЛЯ ніколи не ставала власністю невігласів і яничар, а була відкрита для всіх, хто приїздив би сюди помолитися і поклонитися Великому Кобзареві.
