Просвітяни: «Україна в небезпеці!»

Микола ЦИМБАЛЮК

Надія КИР’ЯН

Фото Ганни ОБОРСЬКОЇ

 

Павло МОВЧАН, голова ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка:

— Застосування цинічногрубої військової сили Росії в Криму і на частині материкової України стало продовженням, але іншими засобами, давно веденої Москвою прихованої економічної, інформаційної, дипломатичної, мовної, культурної, політичної війни проти нашої держави. Ми постійно на зв’язку з нашими просвітянськими осередками. Про те, що там відбувалося і відбувається, знаємо не лише зі скупих інформаційних повідомлень, а безпосередньо від українцівпросвітян із Керчі, Сімферополя, Ялти, Севастополя та інших міст і сіл півострова. Крим, який проголосує за приєднання до Росії, буде приречений надовго залишитися залежним і безправним анклавом Росії.

Не забігатимемо наперед із прогнозами, бо сценарій, заздалегідь виписаний Кремлем, може отримати зовсім інший розвиток, навіть за умови найганебнішої фальсифікації так званого референдуму. Однак аналізуючи передумови відкритої військової агресії Росії, мусимо визнати у зв’язку з цим безпорадність і фактично антиукраїнську спрямованість усіх попередніх наших президентів і урядів. Леонід Кучма виступав за те, щоб Київ не дратував Москву. І навіть Ющенко нас переконував, що в Україні кожен може розмовляти мовою (на практиці — ігноруючи державну мову), якою кому заманеться, а щодо єдиної Української Церкви це теж, мовляв, не так важливо для єдності й соборності нашої держави. Усе це призвело до того, що здатність національної держави, яка могла б захистити інтереси своїх громадян, є досить невеликою, а в деяких випадках просто аморфною.

У цій важкій ситуації мені найбільше не хотілося б вдаватися до критики тимчасового уряду країни. На його долю, як і долю всього нашого народу, зокрема громадян Криму, випали важкі часи. Перед існуючою загрозою ми найгостріше потребуємо єдності і “єдиномислія”, як писав Шевченко. І при цьому пам’ятаймо, що втрата Криму — це не просто втрата для української територіальної цілісності. Бо вона тягне за собою кілька проблем, що пов’язані з поверненням України в зону російського впливу. Заволодівши Кримом, Москва диктуватиме свої умови постачання газу, використання приморського шельфу, морського судноплавства тощо. Важлива повітряна магістраль через Крим на Схід для України теж опиниться під контролем Росії або й узагалі буде перекрита. Окупація Криму росіянами стає реальною, а не метафоричною, міною уповільненої дії під Україною. Росія, як показує багата на драматичні сторінки наша історія, використовуватиме проти України все, що тільки зможе. І ні Європа, ні США за нас не воюватимуть, не проливатимуть кров за волю українців, тим більше, що ми не є ні членами Євросоюзу, ні членами НАТО. Навіть фінансовоекономічні санкції США проти Росії більше скидаються на погрози пальчиком Путіну, який загрався у війну, ніж реальні дії: міжнародний капітал інвестував в економіку Росії мільярди й мільярди коштів і нізащо не захоче їх втратити. Це треба усвідомлювати. Як і те, що всі ці міжнародні договори, насамперед гарантії Будапештського меморандуму, як показує дійсність, залишаються на папері і не можуть нічого гарантувати. Єдине, що може зупинити Москву, це жорсткий політичний і відчайдушний збройний опір російському агресору. Тому мусить бути оголошена справді загальна мобілізація, яка стосуватиметься не лише наших Збройних сил чи Національної гвардії. Війна є війна, не приховуймо цю гірку правду перед народом!

Володимир ПРОЦЕНКО, голова Севастопольської “Просвіти”:

— Кілька години тому я приїхав у Київ, евакуювавши із Севастополя своїх дітей. Тут, далеко від Кримського театру воєнноокупаційних дій, людям важко зрозуміти, що насправді там відбувається. Скажу лише про свою родину. Дійшло до того, що мою донькудругокласницю почали бити діти з її школи тільки за те, що вона розмовляє українською. Про те, що в Криму відключені українські телеканали, ви знаєте. На російських і місцевих телеканалах нагнітається наклепницька, профашистська пропаганда, валом іде інформація про українців як бандерівців, фашистів, хоча насправді путінські емісари і окупаційні війська поводяться як неофашисти. Почали зникати наші активісти. Рвуть українські паспорти. Ходять по квартирах, якщо ти українець і не приховуєш цього, відбирають житло і виганяють власника. Нині в Криму можна поплатитися здоров’ям, а то й головою, якщо ти просто розмовляєш українською мовою.

Наприклад, наш кримчанинактивіст Ігор Кирющенко зараз на Майдані, його квартиру зайняли люди з Москви, що приїхали воювати в Україну. Проукраїнські севастопольці провели мітинг, у якому взяли участь до півтори тисячі осіб, ухвалили резолюцію про те, що Крим — невід’ємна частина України. Резолюцію потім надрукували. Після мітингу на нас налетіли проросійські з російськими триколорами і почали бити українців, серед яких було багато жінок, старих, дітей. Міліція стримувала нападників, але марно. Іде справжня, відверта, повномасштабна війна проти українців. Не самих кримчан із українцями, а путінських молодчиків проти українців Криму. Треба все називати своїми іменами.

Дикості окупантів і їхніх приспішників немає меж. На офісі нашої “Просвіти” в Севастополі висів український національний прапор. Російські молодчикиштурмовики його зірвали й порвали. Бандити почуваються на нашій території повністю безкарними, навіть не приховують цього.

Ми розуміємо, що результати референдуму вже визначені Путіним. Українці, татари і всі, хто не поділяє кримської кримінальноавторитарної і такої ж влади зза кордону, проти антиконституційного референдуму. Але мені прикро і боляче усвідомлювати, що вони так і не змогли достукатися до найвищих державних очільників України, які мали б у цій драматичній ситуації для країни і народу діяти швидко й ефективно. Найдорожче — час — вони змарнували.

Георгій ФІЛІПЧУК, доктор педагогічних наук, членкореспондент АПН:

— Одна з причин, які призвели до кримської кризи й окупації півострова Росією, — нехтування українською владою впродовж усіх 23 років незалежності таким важливим чинником, як етнополітика. А вона надзвичайно важлива складова загальної політики держави, гарант її стабільності й соборності. У зв’язку з цим пригадую репліку Ван дер Стула, генерального секретаря Ради Європи. Він зауважив українцям, — не українофобам, а одержимим українською ідеєю і жертовністю заради України і які час від часу презентують українську велику політику в європейських інституціях:

— Ви завжди на європейській і міжнародній арені вболіваєте за національні меншини. Але я ніколи не чув, щоб ви вболівали за українців в Україні.

Що він мав на увазі? Не має дискретності впродовж останніх століть. Недавно в Кракові, буквально напередодні російської агресії я виступав у Ягеллонському університеті. І згадував перед академічною наукою Польщі таку річ, що завжди українці стають не суб’єктом політики, а об’єктом. І навів приклад: ще до початку Першої світової російський цар Микола ІІ мав оголосити війну Європі, якщо буде відкритий український університет для українців у Польщі. Нагадую: це відбувалося 100 років тому. А потім була категорична заборона всієї нечисленної української преси на теренах усіх українських губерній; так само заборонено було будьяке вшанування роковин Тараса Шевченка. Між 1914м і 2014 роком можна провести аналогії.

Я хотів би звернутися до українців. Пам’ятаєте, з яким політичним розмахом у Києві відбувалося пишне вшанування Столипіна, за яке так ратував не один сумнозвісний Табачник. Тоді ніхто не сказав, що саме Столипін 1910 р. як жорстокий сатрап українського народу заборонив усі українські організації, які не працювали на ідею “єдіной і нєдєлімой”. Виходячи з цього, без емоцій обґрунтовуючи свою позицію, як говорили філософи Памфіл Юркевич і Григорій Сковорода: “Лише філософія серця є істинною, бо все решта — в голові, є надумане і невідомо від кого”.

Щодо кримської ситуації — тут досі не казали правди: ні в шустерівських програмах, ні з трибуни ВР. Ми не можемо гідно відповісти на звинувачення у так званій насильницькій українізації. Хоча ситуація тут діаметрально протилежна тій, яку подає Москва і її емісари в Україні. За фактами далеко ходити не треба. Що стосується Криму, то звернімося до перепису населення 2001 р. Там мешкало 576 тис. українців, які визнали рідною українську, і ще 300 тис. наших одноплемінників, які сказали, що їхня мова російська. Отже, насправді етнічних українців там майже 1 млн!

Як ми подбали і захистили інтереси наших братів? У Криму за ці 23 роки зробили лише один крок до задоволення їхнього природного й конституційного права. Тоді в Сімферополі відкрили прекрасну українську гімназію. Нашій інтелігенції разом із кримськими українцями вдалося реалізувати цю унікальну річ. Охочих віддати своїх дітей туди на навчання було багато: це не лише українці, а й татари, росіяни, євреї, вірмени, караїми, греки…

Ось у якому напрямі треба було працювати Міносвіти, щороку відкриваючи подібні школи чи гімназії в Керчі, Джанкої, Феодосії, Судаку, Севастополі… Уявімо собі, що сьогодні ми мали б два покоління українців, вихованих у національному дусі. Нам би сьогодні не треба було сподіватися на зруйновані агентурою Москви Збройні Сили України, на загальну мобілізацію. Бо сила духу — це інший вимір сили, ніж сила зброї. За таких умов громадськодержавний діалог мав би зовсім інший, конструктивний характер.

…Але повернуся до свого виступу в Кракові (нагадаю: це був початок листопада). Закінчуючи виступ, я тоді сказав, що мене дуже турбує ситуація в Бахчисараї, яка нагадала справжню велику війну. Вона мене налякала більше, ніж будьяка війна чи сутички в Сімферополі чи Севастополі. Кілька слів передісторії. У великій школі Бахчисарая відкрився новий клас. Він називався літерно “1У” — 1й клас з українською мовою викладання. Люди мало не взялися за зброю, щоб захистити своїх 8—10літніх дітей, які хотіли і мали право навчатися українською мовою у Бахчисараї.

Коли ми говоримо про проблеми українізації, то я б хотів сказати: легальні 576 тис. українців Криму сьогодні мають деюре 0, 2 % (!) учнів, які мають викладову мову українську. Зазначаючи у Зверненні Центрального правління Товариства “Просвіта”, що “Україна в небезпеці!”, то це не є перебільшенням. Але й мусимо назвати одну жахливу річ: сьогодні в Криму, в ХХІ столітті розпочався нечуваний етноцид українства. Після голодоморів 1921—1922го, 1932—1933 років у Криму Москва знищила сотні тисяч безвинних людейтрударів, насамперед українців. Це при тому, що ще в XVII ст. у Криму, за даними турецького історика, українців було щонайменше 660 тис., татарів 120 тис., із яких 85 тис. становило військо. Чи знають про це сьогодні не лише кримчани, а й українці континентальної України? Щодо Москви, то доводити їм очевидні речі марно.

Але 45 млн українців принаймні мають право знати правду. Не з російських зомбоящиків, а з нашого національного теле і радіоефіру. Насамперед про те, що ж відбувається у Криму. Це поперше. Подруге, ми маємо національну мобілізацію зовсім не ту, про яку постійно розповідає ось уже півмісяця секретар РНБО Парубій. Нам потрібна та мобілізація української нації, за яку виступає “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, де всі, хто може тримати прапор, хто може сказати слово, хто зброю, хто економічно вносить свою лепту не просто заради виживання нації, а для формування того іншовимірного імунітету задля перемоги і національного ствердження. До дня сьогоднішнього ми формували імунітет тільки як вижити, як зберегти себе. Настав час, коли мусимо говорити саме про цю позицію. Потретє, підтримую ідею всенародного збору коштів. Для підтримки Українських Збройних Сил. Але не забуваймо про моральноінтелектуальний капітал — національну освітянську еліту, яка здатна порозумітися з нечисленною російською “елітою”. Приклад показали кілька українських університетів, які безпосередньо звернулися до російських університетів. Будьмо свідомі того, що епідемія агресивної російськошовіністичної зверхності і вседозволеності вразила не всю Росію.

Кирило СТЕЦЕНКО, голова Київського міського об’єднання “Просвіти”:

— У мене є книжка “Информационнопсихологическая и психотропная война”, видана у Мінську 2003 року. Тут Росія публікує всі російські проблеми в постіндустріальній епосі. Ідеологічно проглядається проблема Росії в планетарному змаганні цивілізацій, де вона відчуває, що буде змушена наздоганяти і залежати від США. Це певна національна імперська стратегія — творити світ за власними цінностями, власними підходами, щоб бути світовим лідером, володарем світу. В Оруела в романі “1984” описана та модель, до якої прагне Путін: Євразія, коли Росія займає всю Європу і від ЛаМаншу до Берингової протоки, англосаксонський світ і третя країна — це Китай. Ми зараз бачимо фантастичні потуги Путіна щось зробити у цьому напрямі.

У цій книжці, яку я анонсував, сказано: “Страны, проигравшие информационную войну, проигрывают ее навсегда. Возможные шаги по изменению ситуации, которые сами по себе требуют колоссальных материальных и интелектуальных затрат, будут контролироваться и нейтрализоваться победившей стороной”. У пізніших моментах є цікаві речі, які стосуються культурної війни. Аналіз майбутньої коаліції світу, яка полягає в конкуренції цивілізацій і культур.

Жак Ланг, міністр культури Франції часів де Голля, розмірковує не просто з приводу інформаційної війни, а культурної війни. Програна культурна війна призводить не просто до втрат впливів, а до непозбувного почуття сорому за себе й за свою культуру. Коли ми говоримо про інформаційну війну, то бачимо тільки видиму верхню частину айсберга. І ця безпорадність масмедіа, політиків — одна з проблем, що люди не розуміють, у чому полягає суть інформаційних воєн, їхніх принципів.

Путін — фан і учень російського політолога Алєксандра Дугіна. У підручнику “Основи геополітики” 2000 року Дугін пише таке про Україну: “Самостоятельное существование Украины, особенно в современных границах, может иметь смысл только в качестве санитарного кордона, так как противоположные по геополитической ориентации элементы не дадут этой стране присоединиться ни к восточному, ни к западному блоку. То есть ни к России, Евразии, ни к Центральной Европе. Существование Украины в нынешних границах и в нынешнем статусе суверенного государства тождественно нанесению чудовищного удара по геополитической безопасности России, равнозначно вторжению на ее территорию. Дальнейшее существование унитарной Украины недопустимо…”

Тому дуже дивними видаються висловлювання з приводу того, яку помилку зробили Верховна Рада і революціонери, що скасували закон Ка—Ка і таким чином спровокували “бідних” кримчан російського походження на те, що в них немає іншого виходу, окрім відділятися і просити Путіна захистити їх. Ми розуміємо, що це брехня. Але проблема в тому, що українці дали себе спровокувати, і Турчинов одразу наклав вето. Тобто йдеться про певні факти, але не йдеться про інтерпретацію дій цих фактів. І за цим поверховим шаром певних вчинків та інформації, яку повідомляють у газетах, невидимий шар, який базується на певному світогляді, на цінностях, які закодовані в нашій культурі, на ідеології, якої в нас немає прийнятої, і на психології, і нашої, і іншої. Тобто Україна виявилася надзвичайно наївною саме до сучасної інформаційної війни, яка включає в себе щонайменше 5 рівнів: інформаційний, психологічний, ідеологічний, культурний і світоглядний. І “Просвіті” як інформаційній організації доведеться брати на себе цю функцію, щоб закласти фундамент, іти наперекір твердженню, що країна, яка програла інформаційну війну, програла її назавжди. У нас потужна метафізична і ціннісна база. Ми маємо такого геніального інформаційного воїна і геополітичного гравця української цивілізації, як Тарас Шевченко, який весь “Кобзар” присвятив антиімперській боротьбі проти ідеології Росії. Ми боїмося воювати з друзямиросіянами, бо українцям притаманний дух братерства і любові до всіх народів, та можемо бути абсолютно вільні, рішучі й жорсткі у боротьбі з імперією. Антиімперська війна — війна проти Путіна, його ідеологів. Є ще книжка “Фашизм в Украине”, яку випустили Крючков і Табачник проти Ющенка. Коли читаєш, дивуєшся, наскільки все це збігається з тим, що робив Янукович, особливо протягом останніх місяців. Ці правила менеджменту встановлені в Росії і в Білорусі.

Те, що робить Путін, — форма сучасного фашизму, сучасного імперіалізму. Це світова проблема.

Надзвичайно велика проблема української психології в тому, що українці, захищаючи ситуативні, оперативні й тактичні проблеми, здають свої стратегічні інтереси. Вони готові віддати мову, культуру, аби тільки бути живими. Путін це знає і використовує. Це онтологічний шантаж. Тому українці не повинні виправдовуватись і ніколи не мусять бути в позі самообілювання в очах вовка, бо він усе одно буде їсти.

Треба розгортати несиметричні активні наступальні дії саме в царинах інформації, ідеології, тому що за нами правда. У нас є сила правди, на відміну від росіян, у яких правда сили. І правда завжди перемагає.

Арсен ЗІНЧЕНКО, доктор філософських наук:

— Зараз працюю над документами ХVІІІ століття. Це післямазепинська доба. Дуже багато паралелей із нинішнім часом. Уся пропаганда Петра І, антиукраїнська, антимазепинська, була побудована на нахабній тотальній брехні. Цю брехню ми спостерігаємо і в наступних століттях аж донині. Є часові модифікації. Поширювачами цієї тотальної брехні були протопопи Филимоновичі, Лазарі Барановичі, Інокентії Гізелі та ін. Православна Церква не виступала духовним провідником українського народу аж до ХХ століття.

У часи Хмельницького митрополит зустрічав Радзівіла, який учинив погром Києва. І тільки в ХХ столітті з’являється власне Українська Православна Церква. 19 березня виповнилося 150 років із дня народження ідеолога українського православного церковного руху убієнного Василя Липківського. Треба обов’язково включитися у відзначення цієї дати.

Нам необхідно відмовлятися від брехні. Ми самі не усвідомлювали, що брали участь у цій брехні. Хто розробив концепцію Російської імперії? Безбородько. І турецькі фронти, і заходи проти Швеції — це все Безбородько. Серед українців були запроданці, це простежується з ХVІІІ століття. Старшина служила (“не встанемо з колін”, як писав Гоголь) і ревно чекала, доки Єкатерина, за формулою Шевченка, “дасть дулю”.

Ганнуся Герман, Мірошниченко — хто вони? Має бути зроблено акцент: розрив із поганими українськими традиціями.

Хіба Грушевський, Винниченко займалися армією? А де у нас нині армія? 23 роки так званої незалежності, якої не було. Хто поставив російський Чорноморський флот у Криму? Наш президент Кравчук. І за його президентства зник у невідомому напрямку наш цивільний торговий флот. У Кучми хто був головою адміністрації президента? Табачник і Медведчук. Хіба вони створювали українську СБУ, українське військо? Спочатку був Кучма, потім прийшов Янукович. Тому нам треба провести ґрунтовне перезавантаження.

Ми стояли в черзі, коли іванофранківці привозили вистави Марії Матіос “Нація”, “Солодка Даруся”. А які актуальні теми, сучасні суспільні проблеми порушує наш академічний театр ім. Івана Франка чи будьякий український театр у Києві? Тому не дивуймося, що ми в такому стані.

Я неодноразово звертався до різних політичних партій. Ніхто не займається нинішнім селянством. У незалежній Україні успішно впроваджувався принцип Троцького: “ножиці цін”. Він діє донині. Селянство віддали на відкуп комуністам. Тому треба ґрунтовно переглянути, осучаснити нашу роботу, спираючись на молодь.

Заяву Центрального Правління “Просвіти” я підтримую.

Іван ЮЩУК, професор:

— Скасування закону “Про засади державної мовної політики” — це не причина, а тільки зачіпка. Відразу було заявлено, що ми повертаємося до радянського мовного закону, де не було жодних утисків російської мови, і ухвалимо новий закон про мови. Україна і за царизму, і в Радянському Союзі була колонією: і силові структури, і призначення керівників — усе було в руках у метрополії. З України для метрополії викачували все, що могли.

А Янукович готував Україну до скасування незалежності. Він розвалював армію, ставив на чолі силових структур не українців і навіть не громадян України. Коли Януковичу це не вдалося, Путін розлютився, що його план зірвався. Нам треба чинити так, як казав Шевченко: “А на москалів не вважайте — у нас народ і слово, і в них народ і слово”. І нам треба вже раз і назавжди порвати з отим братерством, бо ніякого братерства немає і не було, є інтереси. Це повинен зрозуміти наш народ. Треба донести правдиву інформацію, а на сході і півдні інформація була повністю заблокована — не лише за Януковича, а й за Ющенка. Я був і в Одесі, і в Херсоні — там нічого українського не було: ні телебачення, ні газет. “Просвіті” треба думати насамперед про те, щоб поширити правдиву інформацію на схід і південь.

Люди вже починають потроху прозрівати. Але ні жменька тих, що тут зібралися, ні навіть наш уряд без опертя на народ нічого зробити не може.

Щоб нас не лякали націоналізмом, слід пояснювати, що націоналізм — це патріотизм.

Ярема ГОЯН, письменник:

— Ми проводимо це екстрене засідання у непростий час, обговорюємо Звернення “Просвіти” у прямому ефірі, посилаємо до людей, шукаємо оптимістичного виходу з непростої ситуації. В нашій історії були помилки, але сьогодні треба показати, що в країні є влада. Приїхав наш просвітянин, журналіст Володимир Проценко з найгарячішої точки — з Криму, привіз своїх дітей, щоб їх зберегти, і вертається до боротьби.

Коли розвалювався Радянський Союз, голосували за українську незалежність 92 % мешканців. Яка була українська сила! У Криму голосували також. Коли сотні тисяч стояли на Майдані — це була сила. Ми бачимо сьогодні героїчну поведінку наших офіцерів у Криму — і вони сила! Наш прем’єр нині зустрічається з президентом Америки — це дуже знаково. Уся Європа стоїть за Україну. Сьогодні Україна піднялася. Хоч у Криму відбудеться псевдореферендум під дулами автоматів, його світ не визнає. Ми переможемо.

Зоя ГОЛОТА, голова Солом’янського районного у м. Києві об’єднання “Просвіти”:

— Сьогодення оголює багато проблем, у яких ми пробуксовуємо. Ми — це все наше суспільство. Я щойно була на Шевченківському заході у київському будівельному університеті. Наша молодь нас випереджає з багатьох питань. Вони все прекрасно розуміють. Вони кажуть: “А чому ми виправдовуємося, що відмінили закон Ка—Ка? Хіба забули, як його ухвалювали? Його ухвалили незаконно, без обговорення, з порушенням регламенту тощо”. Вони запитують: “Як нам позбутися Чорноморської бази в Криму?” Вони замислюються над глобальними проблемами.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment