Атлант українського слова

Надія КИР’ЯН

Сюди увійшов переклад “Фауста” Йоганна Вольфганга Ґете, післямова Вадима Скуратівського, додатки: статті Леоніда Первомайського, “Фауст” Ґете в перекладі Миколи Лукаша, Лева Копелева “Фауст” поукраински”, Леоніда Череватенка “Лукашів “ПраФауст”, уривки з довоєнного перекладу твору та примітки до тексту Миколи Лукаша.
“Пропонований 15томник — унікальне зібрання: вперше в одному виданні буде представлено його віршовані й прозові переклади, оригінальна поезія, літературо і мовознавчі статті та дослідження, жартишпигачки, листування тощо. Усе це дає уявлення про внесок Миколи Лукаша в рідну літературу, про його місце в українській культурі ХХ століття”, — розповів видавець Олег Жупанський.
Розпочав захід письменник, лауреат Шевченківської премії, голова Фонду культури Борис Олійник, у приміщенні якого відбулася презентація: “Це щастя, що ми маємо такого митця. Це фігура неординарна і в усій європейській сім’ї народів. Він був зосереджений на небесах духовних. Ми маємо гордитися, що подарували світові таку непересічну особистість”.
Письменник, режисер, голова Національної спілки театральних діячів Лесь Танюк зауважив, що Микола Лукаш був не лише перекладачем, а й творцем мови, містифікатором у хорошому сенсі слова, актором, який грав дуже багато різних прекрасних ролей, людиною, яка мала принципову позицію, від якої не відступала. Це дуже важливо.
Повідомив, що вже виконуються настанови комісії з ушанування пам’яті Миколи Лукаша. Вийшли два томи спогадів про нього, укладені з ініціативи Леоніда Череватенка, готується третій том, з’явилося унікальне видання словника фразеології тощо.
Поет, перекладач Всеволод Ткаченко розповів, що Микола Лукаш перекладав із 20ти мов світу, залишив нам неоціненні вершинні здобутки світової літератури. Микола Лукаш продовжив справу, яку започаткували Іван Франко, Леся Українка, неокласики Микола Зеров, Юрій Клен (Освальд Бургардт), Максим Рильський, Микола Бажан. Завдяки таким постатям ми маємо національну школу художнього перекладу, одну з найсильніших у світі.
Над перекладом “Фауста”, який нині перевиданий, Микола Олексійович працював понад 20 років. Це явище не тільки в українській, а й у світовій літературі. Перекласти “Фауста”, “Декамерона” Дж. Боккаччо, “Пані Боварі” Г. Флобера, “Дон Кіхота” Сервантеса, найкращих поетів світу було під силу тільки людині, яка прийшла в українську літературу свідома свого покликання збагатити нашу мову, утвердити її як одну з найдосконаліших мов світу. Микола Лукаш на високому художньому рівні продовжив унікальну фольклорнобарокову школу, яка починається від Пантелеймона Куліша, мовою якого він захоплювався. Він вважав, що майбутня літературна мова повинна увібрати всі діалекти півночі, півдня, заходу і сходу України, подібно до того, як творилася мова на Запорізькій Січі, куди прибували люди з усіх куточків України і привозили свої діалекти. Микола Олексійович залишив нам фразеологічний словник — це наше багатство.
Всеволод Іванович повідомив, що НСПУ звернулася до комісії з перейменувань вулиць із пропозицією перейменувати вулицю Суворова, де мешкав перекладач, на вулицю Миколи Лукаша.
Старійшина перекладацького гурту професор Ілько Корунець пригадав, що наприкінці 1940х—на початку 1950х років в Україні бракувало фахових перекладачів, особливо з англійської мови. У Москві виходили твори Т. Драйзера, Едгара По, інших письменників, а в Україні — ні. Окрім того, було заборонено видавати зарубіжного автора в перекладі українською, доки цього автора не перекладено в Москві. Тому читачі мусили знайомитися з новинками російською.
У 1950ті роки панував перекладацький суржик, перекладали переважно з російської. І тут 1955 року з’являється Лукашів “Фауст”, і він стає на чолі всього перекладацького загалу. Стало приказкою “перекладати як Лукаш”.
Він став взірцем для всього повоєнного перекладу, підняв український переклад на ту висоту, на якій він ніколи раніше не стояв. Потім з’явився Григорій Кочур, який став на чолі секції перекладачів, створив семінарпрактикум. Почалася практична підготовка перекладачів і внаслідок цього перша хвиля відродження перекладу. З’являється Євген Попович, Анатоль Перепадя та ін.
Автор післямови до презентованої книжки Вадим Скуратівський сказав: “Фауст” Ґете — це пісня пісень Європи. І новоєвропейської традиції, і попередньої середньовічної традиції. Із його перекладом у нелегкий тоталітарний час українське слово опинилося на рівні з усесвітнім словом попри трагічні негаразди української долі”.
Вадим Скуратівський назвав Миколу Лукаша Атлантом українського слова, що підняв його на небачену висоту, навів цікавий приклад, який свідчить про його дивовижний талант до мов. По війні Микола Олексійович, рятуючи життя якогось військовополоненого мадяра (щоб стати його адвокатом), упродовж кількох тижнів вивчив таку незвичну для нас угорську мову (у ній, приміром, слово “кінь” має кілька сотень синонімів). При нагоді він легко переходив на мову співрозмовника, зокрема на діалекти іспанської чи італійської тощо…
Слово про Лукаша сказали лауреат Шевченківської премії Іван Драч, український мовознавець, перекладач, публіцист Віталій Радчук, земляки Миколи Олексійовича з Кролевця, а заслужений артист України Борис Лобода продекламував низку його віршів.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment