Вадим МИЦИК
ХХ століття для українського народу, особливо коли до влади в Російській імперії дорвалася сатанинська більшовицька сила, стало суцільно згубним. Світлоносний і працьовитий народ російські шовіністи разом із комуністами стали під корінь винищувати. Україною прокотилися три страшні війни: Перша світова (1914—1918), війна Росії проти України (1918—1920), Друга світова (1939—1945); три голодомори — 1921—1923, 1932—1933, 1946—1947; постійні репресії від 1917го. Народ можна гнобити, нищити, але вбити ні його, ні живого Духу не можна, бо він — творіння Боже. Цю незнищимість наш поет і пророк Тарас Шевченко ствердив у поемі “Кавказ”. Хижак його забиває “що день божий”, але не в його силі те зробити:
Розбиває, та не вип’є
Живущої крові —
Воно знову оживає
І сміється знову.
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
Російська імперія — чи то царська, чи то комуністична, чи то путінська — не випускає зі своїх лабет Україну і стає нам на заваді створити власну державу. Тільки проголосили 1918 року Україну самостійною, як Ленін із Москви послав свою “красную гвардію” її знищити. Як тільки своєю волею на Майданах український народ духовно випростався, президент Росії Путін пішов агресією на Україну, загарбав Крим, почав зазіхати на східні й південні наші землі. Витягли з імперського багажу назву Новоросія і давай нею козиряти, що ці українські території “ісконно русскіє”. Хоч насправді з 1784 року це була губернія царська, в яку входили переважно землі Півдня України. Весь великий і багатий край наш імперські ідеологи принизливо називали Малоросією. За імперським принципом Путіна “землі Малой Росії” потрібно також “добровільно присоєдініть”. Ніколи етнічних ні територій, ні назви Новоросія, ні Малоросія не існувало, а була єдина Україна, як писав письменник Іван НечуйЛевицький, від Волги й до Дунаю. Згадаймо, що в прадавні часи Волга мала назву Ра на честь бога Сонця, а слів із цим сонячним коренем в українській мові дуже багато. Ми з повним правом можемо говорити про українські етнічні землі в складі Росії — Білгородщину, Курщину, Воронежщину, Подоння, Кубань, Ставропільщину. Навіть окремі райони Саратовської області колись були українськими. Нині Стародубський район Брянської області свого часу був однойменним полком козацької України. З початку 1930 років у них позакривали українські школи, газети. Нині люди там не мають змоги не тільки вчитися рідною мовою, а й розмовляти нею. Створені сучасні українські громади російська влада позакривала. Сталося так, як писав Тарас Шевченко у поемі “Невольник” (1859):
Ляхи були, усе взяли,
Кров повипивали!..
А москалі і світ божий
В путо закували.
Те, що робилося за президента Януковича, називають внутрішньою окупацією. Він зі своєю клікою грабували добро українського народу, вкладаючи його в іноземні банки. Позагарбувані землі, ліси, води. Русифікація українців пішла настільки нестримно, що складається враження, ніби між президентами України й Росії було з цього приводу укладено угоду якнайшвидше перетворити українців на росіян. Парадоксально, але, як показав Майдан, навіть російськомовні люди є по духу українцями. На культуру, освіту, охорону здоров’я, як на базові галузі для фізичного й духовного розвитку народу, не вистачало грошей. Армію скоротили й позбавили боєготовності настільки, що загарбникам залишалося б тільки проїхатися танками і бронетранспортерами по території й оголосити про її “добровільне входження” у склад країнизагарбника.
Та Бог є над українським народом. Жага боротьби за волю і кращу долю знову прокинулася в нас. По містах і селах люди вийшли на свої споконвічні Майдани. Повстали мирно й непохитно. Заявили про потребу народовладдя, про своє право, правду, справедливість, працю як невід’ємні моральні основи життя. Від цього жити чесно і заможно. Стали очищати землю від злодійської влади та корупції, від комуністичної скверни, від лицемірства й принижень.
Братва Януковича ледь не вдавилася награбованим. Коли їхні палаци, маєтки, перенасичені цінностями, телеканали показали на весь світ, стало зрозуміло, куди витрачали народні гроші. Від народного гніву “державники” кинулися навтьоки. Яка ганьба: президент першим утік із держави! Тепер ізза російського зарубіжжя готує провокації проти України. Злодія втеча ніколи не врятує. Про невідворотність покари ще 150 років тому писав Тарас Шевченко:
…Не втечете
І не сховаєтесь; всюди
Вас найде правдамста; а люде
Підстережуть вас на тоте ж,
Уловлять і судить не будуть.
В кайдани туго окують,
В село на зрище приведуть,
І на хресті отім без ката
І без царя вас, біснуватих,
Розпнуть, розірвуть,
рознесуть,
І вашей кровію, собаки,
Собак напоять…
У Москві “подельники” перелякалися і взялися за іншу скверну — інформаційний терор. Путінська пропаганда стала обливати помиями повстання українців. В ідеологів російського імперіалізму ніколи не бракувало ярликів на українських патріотів. Особливо діставалося національним вождям. Гетьман Іван Мазепа повстав проти імперії царя Петра І, який “розпинав нашу Україну” (за Т. Шевченком). Голова уряду й головний отаман війська Української Народної Республіки Симон Петлюра очолював боротьбу за незалежну державу у 1918—1920 роках. Лідера національного руху Степана Бандеру німецькі загарбники ув’язнили в концтабір Саксенхаузен (1941—1944), але він наводив жах і на московських правителівгнобителів, доки вони його не вбили. На початку ХХ століття борців за самостійну Україну великоросійські шовіністи обзивали “мазепинцями”. Після розгрому Москвою Української Народної Республіки всім патріотам чіпляли ярлики “петлюрівців”. Після Другої світової війни комуністичний режим таврує патріотів “бандерівцями”, приспішниками фашистів.
Ось і тепер у ці дні нашої мирної революції путінські ідеологи Великоросії із спецхранів повитягали енкаведистські ярлики й заходилися безсоромно розпускати їх по всіх ефірах, що українці це — фашисти, нацисти (чого серед нас ніколи не було, а під час війни 1941—1945 рр. наш народ від німецького нацизму потерпів чи не найбільше), бандерівці, а ще неофашисти, ультранаціоналісти… Нема нічого нового, тільки стара пісня російських імпершовіністів. Таким всесвітнім брехунам Тарас Шевченко відповів ще 17 грудня 1845 року:
Брешеш, людоморе!
За святую правдуволю
Розбойник не стане,
Не розкує закований
У ваші кайдани
Народ темний…
Не розіб’є живе серце
За свою країну.
Волею народу, а особливо його молодої порослі Україна почала підніматися на висоти Духу і відродження, змітаючи антиукраїнські сили. Українська демократія стала загрозою для російської імперії. Росія постійно загарбувала території інших держав. За кілька століть свого існування вона перемолола в собі землі і душі 108 народів і народностей, нібито рятуючи їх від завоювання іншими державами. Цей лицемірний підхід зостався і нині, тільки слова звучать трохи інакше. Тепер путінський імперіалізм налаштований “захищати” російськомовне населення в Україні, надавати йому допомогу. У більшості українських міст люди преспокійно розмовляють російською мовою. То що, під цей лицемірний постулат треба загарбати всю нашу державу? Можна й не всю, а по шматках, як ось приклад із Кримом. Провели переворот у кримському парламенті, а потім він звернувся по допомогу до Росії. Ті надіслали свої військові формування без опізнавальних знаків. Нібито вони є кримським ополченням. Не загарбницьке військо імперії, а такі собі “зєльониє чєловєчкі”. Імперська саранча. Сфальшували результати референдуму і Крим “мирно” відірвали від України. Тепер уже Путін визнав, що то були частини російської армії.
Подібними заходами стали діяти і в східних областях: Донецьку, Луганську, Харкові. Російські кадрові та місцеві провокатори захоплюють будівлі органів влади, організовують антиукраїнські мітинги, щоб приєднатися до Росії. А на кордоні стоять російські війська, готові надати “мірную помощ насєлєнію”. І хоч за президента Януковича українські Збройні сили, Службу безпеки, міліцію очолювали проросійські міністри й формування не були у повній бойовій готовності, хоч партії регіоналів і комуністів ведуть проросійську пропаганду, але не вийшло так, як спланували імперіалісти. Сила українського народу твердо заявила про себе і країни світу підтримали цілісність Української держави. Важко переборювати це російське лихоліття, але українці вистоять, захистять і державу, і себе, свою честь і волю.
Росії не допоможе ніяка агресія. Ми маємо таку силу, яку не впокорить жодна зброя світу — наша щира любов до України. Плекаймо її благородством своєї душі. Завдяки цьому ми живемо з правіків на рідній землі і завжди будемо у своїм краї сущі.
