Ярослава МЕЛЬНИЧУК,
Чернівці
Нещодавно у видавництві “Букрек” побачило світ видання Ольги Меленчук “Тарас на букових п’єдесталах: З історії пам’ятників Т. Г. Шевченкові на Чернівеччині”.
Книжка ця постала неочікувано. Так, вона приурочена до славного 200літнього Шевченкового ювілею. Проте її автор — кандидат філологічних наук, викладач кафедри української літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, за фахом — філолог, а не дослідник скульптури.
А втім Ольга Меленчук давно працює у царині шевченкознавства, адже її кандидатська дисертація стосувалася “Шевченкознавчого дискурсу Сергія Єфремова у контексті українського літературознавства”, яку вона успішно захистила 2010 року в Інституті літератури НАНУ.
У мистецтвознавчому дослідженні “Тарас на букових п’єдесталах” зібрано великий пласт шевченкіани — в камені, граніті, бетоні, металі, бронзі, гіпсі, тобто створеної засобами монументального мистецтва.
До речі, його потреба давно вже назріла, адже, як засвідчує “Шевченківська енциклопедія” (К., 2013, Т. 4), вже є дослідження Б. Грабовецького “Скульптурна шевченкіана Прикарпаття” (1989), Л. Перейми “Скульптурна шевченкіана Львівського краю” (2004), Р. Наконечного “Світ його привітав: Пам’ятники Т. Шевченку на Львівщині” (2013) та ін. А найновіше число краєзнавчого і літературномистецького журналу “Снятин” надрукувало розвідку Руслани Кіреєвої “Скульптурна шевченкіана Снятинщини” (2014, № 8 (22).
Ольга Василівна із властивим їй ентузіазмом і неослабним інтересом до постаті Пророка створила історикокраєзнавчий огляд пам’ятників у Чернівецькій області. Структурно свій нарис вона поділила на вісім розділів, у першому — “Біля джерел скульптурної шевченкіани” зацікавлює читача історією появи пам’ятників в Україні й за кордоном. Адже спорудження їх — це вияв глибокої поваги до великого українського поета і художника, визнання його таланту і вагомого внеску у світову культуру.
Наступні розділи розвідки розповідають про пам’ятники у Кіцманському, Заставнівському, Вижницькому, Глибоцькому, Кельменецькому, Хотинському районах області. Визначальний тут кількісний принцип, адже є, на жаль, ще й нині місцевості, де не вшановано Т. Шевченка таким чином. Це Герца, Путила, Сторожинець. Окремо О. Меленчук пише про Чернівці, Новодністровськ, Хотин.
Авторка зібрала великий матеріал, уміло оперує деталями, сама дивується з історичних чи навіть детективних перипетій (як, приміром, було у випадку з новодністровським пам’ятником, який перекочував із села Сопошин Жовківського району на Львівщині і буде повернутий назад), про що повідомляла чернівецька преса.
Ольга Меленчук побудувала свою працю на добрих джерелах, простудіювавши періодику, особливо радянського часу, вивчивши архівні матеріали, фонди відділу охорони пам’яток історії та культури Чернівецького обласного центру з питань культурної спадщини. А тому така актуальна і новаторська з погляду об’єкта дослідження праця повинна мати продовження.
Оскільки це перша спроба, то в ній ще багато непоставлених крапок над “і”. Приміром, сама авторка зізнається, що не вдалося розкрити історію деяких монументів, розшифрувати ініціали, навіть всюди побувати і сфотографувати.
Але Ольга Меленчук готова до співпраці, адже планує продовжити роботу і просить усіх небайдужих відгукуватися з інформацією про місцезнаходження й встановлення монументів, пам’ятних знаків, меморіальних дощок Т. Шевченкові.
До речі, в реалізації задуму авторці дуже допомогло Чернівецьке обласне об’єднання Товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, зокрема його голова Остап Савчук і відповідальний секретар Марія Пелех, які підтримали видання цієї книжки.
Втілення образу Шевченка у живописі, скульптурі, засобами театрального мистецтва — це ознака того, що розвиток української нації, її культури триває. Адже Тарас нині надзвичайно актуальний.
