Юрій ЩЕРБАК,
Надзвичайний і Повноважний Посол,
письменник
Майже тринадцять років тому відійшов у вічність Петро Яцик — великий українець Канади. Людина, про “дивацтва” якої ходили легенди: мав відвагу бути самим собою і казати у вічі своїм землякам речі жорсткі, часом неприємні — особливо для прохачів грошей, які крутилися навколо мільйонера і зваблювали його всілякими дріб’язковими проектами.
П. Яцик мав тверду стратегію — витрачати гроші, тяжко зароблені в будівельному бізнесі, на визначальні, спрямовані в майбутнє проекти: на освіту та науку, причому науку історичну, яка звільняє українців від комплексу меншовартості, науку, яка формує національну свідомість молодих поколінь, що будують власну державність.
Серед найсміливіших ідей П. Яцика — заснування Міжнародного дитячого конкурсу знавців української мови.
Перший, урочистий фінал конкурсу відбувся у травні 2001 року. Пам’ятаю скептичні, а часом і ворожі голоси щодо конкурсу, який відбувався коштом канадського мільйонера: не годиться, мовляв, любов до рідної мови “розмінювати” на іноземні гроші — гроші немалі; навіщо “капіталізувати” дитячу свідомість, виплачуючи переможцям значні, як на можливості дітей, суми.
Ці “пуристи” й охоронці моралі не хотіли зрозуміти, що будьякі сучасні конкурси школярів — чи з комп’ютерних вправ, чи з географії або математики — мають призову складову, як у спорті.
Утім, П. Яцик, чудово розуміючи, що такі конкурси повинна забезпечувати Українська держава та українські меценати, а не громадянин Канади, запропонував поступове зменшення своїх внесків і перехід до суто національних вимірів мовного змагання.
Проблеми з конкурсом після смерті П. Яцика дипломатично і тактовно розв’язав письменник М. Слабошпицький, виконавчий директор Ліги українських меценатів, заслуги якого в цій сфері важко переоцінити.
Дитячий конкурс знавців української мови став невід’ємним і дуже важливим елементом побудови української нації, ефективним засобом відродження рідної мови.
Як тут не згадати слова Петра Яцика: “Найважливіша цінність одиниці і держави — це сила, яку дають освіта, гроші і армія, бо світ любить красу, але рахується тільки з силою”.
Згадую променисті очі дітей — учасників конкурсу знавців української мови, їхні чисті голоси — і думаю про безсмертя рідного слова, про відроджувану духовну силу України.
