На Самбірській землі

На початку 60х рр. ХІХ ст. на молодих галицьких інтелігентів великий вплив мав Шевченків “Кобзар”, тож вони твердо стали на народницькі позиції і між ними та старшим поколінням почала чітко вимальовуватися прірва. Гімназійна молодь уже з 1863 року організовувалася у так звані “громади” (Львів, Самбір, Тернопіль, Перемишль (1863 р.), Дрогобич, Перемишль — богослови (1864 р.), Станіславів (1865 р.), які й стали зав’язком “народовецької партії”. Маючи за плечима таке опертя, з ініціативи о. Степана Качали (посла Галицького сейму з 1861 року), львівська передова молодь 1868 року приступила до створення першого українського товариства, що мало стати осередком усіх свідомих українців Галичини. Перші загальні збори відбулися 8 грудня за участю 64х львів’ян та о. Заячківського з провінції, на яких затвердили Статут утвореного товариства “Просвіта” (написаний Наталем Вахнянином, Корнилом Сушкевичем та Олександром Борковським), обрали голову (першого з них) та визначили мету, суть якої полягала в тому, щоб добиватися “пізнання і просвіти народу, створити таку атмосферу, щоб селянин шукав відради не в чарці, а в громадській праці, чи, за словами Костя Левицького: “Для нашого національного відродження мусимо черпати силу з мас сільського й міського люду”.
Богдан ВИХАНСЬКИЙ

Щоб наблизитися до народу, Товариство 1875 року добивається права на створення його філій на місцях (уже того року першу таку філію створили в Бортниках поблизу Ходорова). У Самборі її створили 3 вересня 1891 року, головою філії обрали суддю окружного суду Лева Рошкевича, заступником — о. Миколу Боберського (с. Ваньовичі), секретарем — адвоката Данила Стахуру, членами повітової філії: Йосипа Карановича, Івана Михаса, Івана Бережницького та Романа Сосновського. Саме Данило Стахура був душею просвітянської роботи в повіті, а його найближчими помічниками були: Тиміш Ревакович (начальник суду в Підбужі) Василь Сілецький (префект шляхетської громади с. Сілець), Іван Михас (війт), Володимир Хлопецький (пан із Бережниці), священики — Микола Гуркевич (с. Вербівка), Іван Леонтович (с. Урож), Іван Мельник (с. Береги), Володимир Слюзар (професор гімназії в Самборі), Михайло Скорик (управитель школи в с. Лука, дідусь нашого славного композитора Мирослава Скорика), Яків Гординський (вчитель с. Сілець), др Вікентій Хлопецький (адвокат у Самборі) й інші. Найголовніше завдання філій — створення читалень у селах, містечках і координація їхньої діяльності. Тож уже 1892 року за другого голови філії о. Миколи Боберського створено читальні в селах Кульчиці, Бережниця та Черхава. За третього голови (Володимира Слюзара) вперше в Самборі філія “Просвіти” організувала святочну академію на честь чергових роковин із дня народження Тараса Шевченка, на якій співав запрошений із Перемишля хор “Боян”. За четвертого голови (суддя Степан Танчаківський) та п’ятого (Теодор Біленький, професор учительської семінарії) засновано читальні в селах Татари (о. Несторович), Бабина (о. Плешкевич), Городище, Лаврів і місті Старий Самбір. За них активно працювали в філії вчителі Яків Городиський (с. Білина Велика), Гілярій Охнич (с. Береги), Григорій Гординський (с. Гординя), Франц Сілецький (с. Радловичі) та інші. Шостим головою став о. Дмитро Гординський (друг письменника Андрія Чайковського, дідусь славнозвісного вченого, поета і художника Святослава Гординського). Тоді нарешті відкрили читальню у Самборі (5 березня 1889 року), членизасновники якої: Філарет Гладилович, комісар Скарбової дирекції, о. Франц Рабій, о. Михайло Ортинський, професори Тадей Будзинський, Теодор Біленький, працівники Скарбової Дирекції Клим Топольський, Микола Голубінка, Володимир Німців, Степан Дороцький та інші.
Належно філія запрацювала аж 1903 року, коли її очолив адвокат Данило Старуха. Він окреслив своє завдання так: “Не 12 читалень, а весь повіт!”. І слова дотримав: уже за перший рік його роботи кількість читалень збільшилася в повіті до 46! Саме за нього читальні відкрили в усіх селах нашої околиці: у Білині Малій, Гордині (дві читальні) (1903 р.), Корналовичах (1904 р.), Луці (1905 р.). Про останню Д. Старуха записав таке: “Читальнею щиро будуть займатися Михайло і Йосиф Білинські. Заповідається хороший розвиток, бо нема анальфабетів. Шляхта дуже амбітна — пішла наперекір своєму парохові, котрий у Луці Рустикальній заложив читальню ім. М. Качковського. Буде міститься в домі Броніслава Білинського задаром. 12.03.1905 р.”
І не помилився, скажемо ми, бо крім гарного хору, театрального гуртка, повітового осередку “Сільський Господар”, каси СтефчикаРайффайзена тощо, читальня організувала в цьому центральному селі, де був навіть повітовий суд, нотаріат і аптека, дуже діяльний осередок Українського Педагогічного Товариства (1912 р.), який 1919 року організує тут приватну сільську гімназію класичного типу, що діятиме 4 роки і підготує не один десяток гімназистів, які згодом стануть кваліфікованими фахівцями.
Того ж року засновано читальню і в моєму селі (нині селище) Дубляни, де дві третини мешканців — поляки. Дозвіл на відкриття Намісництво видало 26.05.1905 року, членамизасновниками її стали: Тимофій Кульчицький де Васькович, учитель школи Кульчиць Рустикальних і дяк Теодор Хомишак, решта — сільські господарі: Дмитро Бурко, Дмитро Бережницький, Василь Баґан, Микола (мій дідусь), Петро і Теодор Виханські, Дмитро Дупляк, Василь Дмитрик, Теодор Ковальчук, Дмитро Лужецький та інші. На руки дра Стахури Львівська Централя надіслала безкоштовно для читальні в Дублянах 72 примірники книжок на суму 24 крони 31 сотиків. Серед них: “Що таке панщина” І. Франка, “П’янство — нещастє народу”, “Коротка історія Руси” тощо. Бібліотеку одержано 28.09.1905 р., завідував нею мій дідусь Микола.
За Д. Стахури вперше до Самбора прибув І. Франко, де прочитав лекцію про епоху Відродення (1903 р.), через десять літ приїхав удруге, щоб прочитати свою поему “Мойсей”. За нього ж при читальнях стали масово відкривати кооперативні крамниці від “Народної Торгівлі”. Організував він і кілька промисловогосподарських віч, зокрема, “Про грунти в Самбірщині і їх направу” та “Про задаткові каси та господарські спілки” тощо. Щоб відірвати місцеву шляху від польських впливів, філія посприяла активним просвітянам (П. Погорецькому, Д. Гординському і ін..) заснувати в Самборі 1907 року “Товариство руської шляхти в Галичині”, яке стало проводити масові віча і залучати своїх ви знавців до активної громадської роботи. Та чи не найбільший обсяг роботи філії Товариства припав на 1914 рік, коли вся українська громада Галичини урочисто відзначала 1990ліття з дня народження нашого Титана Тараса Шевченка. Святкування тривало майже рік (поки не прийшли російські війська). Та найзнаменнішою подією стало відкриття меморіальної таблиці на честь цієї історичної події в центрі Самбора на фасаді повітового відділення “Народної Торгівлі”. Посвячення перетворилося на грандіозну демонстрацію українства, якої в історії міста досі ще не було. А ось сама таблиця мала в центрі барельєф поета і напис: “1814—1914. Вставайте, кайдани порвіте! В 100літні роковини ТАРАСОВИ ШЕВЧЕНКОВИ. Українці Самбірської землі”.
14 вересня 1914 року в Самбір вступили російські царські війська, завданням яких було створити умови для повного винищення українства, тож поряд з іншими українськими організаціями зазнало гонінь і Товариство “Просвіта”. Його заборонили, понищили читальні й філії, видавництва, бібліотеки і навіть архіви, тому сьогодні маємо дані про роботу в австрійські часи лише невеликої кількості наших читалень. Були інтерновані і вислані в Росію провідні просвітянські діячі. У Симбірськ заслали з Самбора Д. Стахуру і Т. Біленького. Не краще стало і в перші роки польської окупації нашого краю після поразки Визвольних Змагань. Так, якщо 1914 р. в Галичині було 2879 читалень, то 1923 року лише 882. Серед них були і кілька наших: 1921 р. були поновлені читальні в селах Бабина, Береги, Гординя, Кульчиці, Корналовичі та ще кілька, 1922—23 рр. в Блажові, Білині Великій і Малій та інших, поновлено читальню і в Самборі. Восьмим головою філії був о. Володимир Петрик (1923—25 рр.), а останнім (дев’ятий) — адвокат Іван Рогуцький.
Хоч 1933 року в повіті було вже 67 читалень (14 з яких мали власні домівки), а в них 5 283 члени, 7 533 книг у книгозбірнях і передплачували 127 часописів, та напрям роботи філії значно змінився. Щоправда, як і раніше відзначали національні свята (тепер додались ще Крути, Маківка, Базар), роковини наших великих постатей, Свята “Просвіти” з виступами хорів, декламаціями, театральними виставами, сільські фестини, свята обжинків… Та тепер робота просвітян стала набирати значно глибшого змісту: в кожному селі насипали і освячували могили Борцям за волю України, які польська влада намагалася знищити, а ініціаторів кинути у в’язницю (було інспіровано в повіті навіть судовий процес священиків”могильників”). 1932 року почалася акція “Відродження”, завданням якої було відучувати наших людей від алкоголю, а спрямована вона була проти ворожої нам Польської держави, щоб підірвати її фінансовий стан (лише вона мала монополію на торгівлю алкоголем) тощо. Створивши у місті кооператив “Шовк”, просвітяни почали пропагувати ідею вирощування шовкопрядів серед мешканців повіту. Ця ідея набула значного розмаху.
Один із визначних просвітян Самбора адвокат Володимир Гуркевич подав ідею про заснування в місті музею “Бойківщина”, адже південна частина повіту прилягає до Карпат, де живе одна з гілок українських горян — бойків, які значно різняться від своїх сусідів і способом життя, і духовною та матеріальною культурою. Його однодумцями стали просвітяни: лікар В. Кобільник, професори гімназії та семінарій І. Филипчак, Т. Біленький, М. Скорик та інші, уже 12.06.1928 року вони отримали дозвіл Львівського воєводства на створення музею. Данило Стахура, який у часи ЗУНР був бургомістром Самбора, а тепер змушений був проживати у Закарпатті, дозволив їм безкоштовно протягом 10 років зайняти під музей чотири кімнати свого будинку. Перші експонати подарував музеєві сам Володимир Гуркевич, а вже 1938 року в ньому було їх 18 574! Серед них — речі з власноруч зроблених археологічних розкопок, збірка рукописів зі стародавнього села Ступниця, наконечники трьох списів вандалів із рунічними написами, тисячі подарованих старовинних книг, портрети видатних бойків тощо. Ініціатори видавали науковий журнал “Літопис Бойківщини”.
Ось як працювала на той час одна з кращих читалень невеличкого села Загір’я, де головою був Юрко Пастернак. Організував він її 1910 року і керував аж до ІІ Світової війни. Просвітяни організували в селі ще в австрійські часи кооператив “Молоко”, який у міжвоєнні роки єдиний у повіті виробляв масло. Активно діяли осередок “Сільського Господаря” за профілем бджолярства і садівництва, кредитна каса. Дахівкарський кооператив виробляв три види дахівки, а згодом — бетонні кільця для криниць, містків тощо. Мали хор, драмгурток, духовий оркестр. Саме оркестр дав змогу заробити кошти, які вклали в будівництво чудової мурованої церкви. Зведення церкви приурочене до 80іччя скасування панщини.
У середні 1930х рр. у філію та в читальні Товариства починають проникати соціалістичні й навіть прокомуністичні ідеї, ті, що їх визнають, починають змінювати напрям роботи з національнопросвітницького на соціальний. Голова філії Іван Рогуцький був соціалістомрадикалом, тож цьому активно сприяв. Тому Централя товариства своїм рішенням від 23.06.1937 року Самбірську повітову філію закрила. Просвітяни замість неї створили Колегію мужів довіря, яка до самої війни продовжувала кермувати просвітянською роботою. Колегію очолив суддя Іван Козбур, членами її стали: професор семінарії Іван Филипчак, о. Плешкевич, директор філії “Маслосоюзу” Осип Бережницький, студент Ярослав Гошка, Михайло Хомин та Іван КульчицькийГут. До роботи залучили фанатиків просвітянства — братів Володбимира й Осипа Пришляків, які упродовж півтора року з Самбора на велосипедах добиралися до 45 читалень і проводили там значну роботу. Серед інших прдовжували працювати і читальня в Дублянах, надав їй приміщення і керував нею Михайло Проць, один із найповажніших господарів села, дідусь нашої славної поетеси Любові Проць. І так було аж до приходу “визволителів” 22 вересня 1939 року.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment