Стежками, що сходив Тарас

Микола ЦИМБАЛЮК

Фото Ганни ОБОРСЬКОЇ

 

…та вставайте!

Свою ходу розпочали журналісти з Тарасової, колись Чернечої гори. Гідом зголосився бути відомий канівський краєзнавець та історик, один із найґрунтовніших дослідників життя і творчості Тараса Шевченка, просвітянин, голова правління Фонду Михайло Єфремович Іщенко. Поклавши квіти до могили Кобзаря, вклонившись його генію, учасники відвідали ще одне пам’ятне місце — скромний пам’ятний знак на місці самоспалення Олекси Гірника. Людини, яка на знак протесту проти глуму тодішньої московської влади над Україною і українцями вчинила самоспалення… А далі наш шлях проліг за кілька кілометрів від могили Кобзаря до того села, селяни якого боготворили Тараса, а М. Ф. Біляшівський пізніше записав стільки справжніх історій, бувальщин і легенд про нього.

 

Пекарі

Із цього села, на околиці якого встановлено пам’ятну стелу про неодноразове перебування у ньому Тараса Шевченка, зокрема останнє, 1859го, і розпочинав він наближатися до омріяного власного обійстя. Через два роки по тому вже в Петербурзі, ще не полишаючи надії, Тарас Григорович напише:

А я так мало, небагато

Благав у Бога — тільки хату,

Одну хатиночку в гаю,

Та дві тополі коло неї…

Я тільки хаточку в тім раю

Благав, і досі ще благаю,

Щоб хоч умерти на Дніпрі

Хоч на малесенькій горі.

Тоді було майже все домовлено з поміщиком Парчевським, якому належали навколишні села й ґрунти навколо Княжої гори. Тут, як засвідчував літопис (а з часом численні історичні й археологічні джерела це неспростовно підтвердили), стояв славнозвісний град Родень — друге, якщо не перше за своїм значенням місто часів Київської Русі. Саме тут впадала в Дніпро не менш славнозвісна річка Рось, яка дала назву (чи навпаки) одному з наймогутніших слов’янських племен. Тож знав напевно Шевченко і про це, коли обирав місцину на мальовничих Придніпровських горах для своєї майбутньої хати. Окремі вершини гір — шпилів, як кажуть тутешні люди, сягають досить пристойної висоти. Гори, порізані глибокими кручамиярами то стрімко обриваються в Дніпро, то трохи відступають від нього, утворюючи різноплощинні тераси. На одній із них, що лежить біля підніжжя Великого Городища, і зупинив свій вибір Шевченко. Це засвідчив пекарівський 80літній дід Опанас Дяченко академіку М. Ф. Біляшівському, який опублікував цей факт у журналі “Киевская старина”. Тепер на тому місці розташовується метеорологічна станція Канівського біосферного заповідника Київського національного університету ім. Т. Шевченка.

 

Хата

Заступник голови правління Фонду Максим Рильський розшукав проект і план хати, виконаний рукою Тараса Шевченка. Він зробив їх у серпні 1860 року. Ксерокопії двох акварелей — фасаду і бокового фасаду і власне плану — Максим Рильський показав журналістам. У чомусь це типова, хоч і простора селянська хата, але хрещата в своїй основі. Ширші і довші рамена хати утворюють її причілки, менші — присінок і ґанок, які є нібито зовнішнім продовженням сіней, що розділяють внутрішній простір навпіл. Примітним є те, що в одному крилі поет мріяв облаштувати так звану робочу кімнату, широке вікно якої мало виходити на північний схід. Звідси відкривалася величнозахоплива перспектива на могутній Дніпро і безкраю рівнину Лівобережжя — колишню Гетьманщину. А там, навпрошки, рукою подати до Прохорівки, над якою здіймається Михайлова гора: тут розкинувся маєток Михайла Максимовича, першого ректора Київського університету, одного із найбільших українських інтелектуалів і найближчого друга поета.

 

Прохорівка

Але не так швидко й легко довелося туди дістатися нашій групі журналістів. Дорога петляла лісом. Автобус  хоч і пристосований до наших непростих доріг, весь час здригався він попадання у численні вибоїни, калюжі, пробуксовував у піску, але вперто ліз вперед і вгору…

Колись розкішний маєток Максимовичів, що славився своїм чудовим старовинним парком, за совєтських часів перетворили на санаторій Укрпрофздравниці. У своєму маєтку Максимович прожив тридцять років. Це було улюблене місце паломництва української інтелігенції. Сюди приїздили класик російської літератури українець Микола Гоголь і велет української і світової музичної культури Микола Лисенко, етнограф, економіст, педагог Тадей Рильський і видатний російський природознавець, геолог і вченийґрунтознавець Володимир Докучаєв, публіцист, історик, літературознавець, громадський діяч Михайло Драгоманов і, звичайно ж, наш геній — Тарас Шевченко. Але бували тут і такі, як Михайло Погодін, автор антинаукової теорії про російські етнічні корені українського населення Подніпров’я. Останній намагався переконати Михайла Максимовича, чиї дослідження чітко доводили “небратність” росіян українцям.

Тарас Шевченко глибоко шанував і побратньому любив господаря маєтку і його дружину. Він товаришував із подружжям Максимовичів упродовж багатьох років, з ним він познайомився ще 1845 року в Києві. Поет листувався з Михайлом Олександровичем і його дружиною Марією Василівною. Збереглося дев’ять листів поета до них і стільки ж Максимовича. Не збереглися, на жаль, лиш ті будинки, в яких нуртував високий український культурний дух її господарів і їхніх гостей. Останній будинок, у якому жив і працював Шевченко, зруйновано було вже у недавні, совєтські часи.

Але рідна природа на відміну від людей виявилася милосерднішою до нашої національної пам’яті: ще стоїть у парку майже 700літній, як стверджують фахівці, розлогий дуб, під яким любив відпочивати й працювати рідкий і бажаний гість на Михайловій горі — Тарас Шевченко. Звідси він милувався краєвидами канівських гір, широчінню дніпровських заплав і смарагдовою зеленню луків. Саме тут поет закінчив поему “Марія” і написав прекрасні портрети гостинних і милих господарів.

 

Мої думи аж до тебе!..

Якщо простувати від центру Прохорівки до Дніпра старою дорогою, колишній насипній дамбі XVIII ст., на крутосхилі перед самим урізом води серед безлюддя піщаних берегів і заростей верболозу здалека видно гранітну сте0лу на постаменті. На відшліфованій стороні викарбувані строфи з Шевченкової поеми “Кавказ”:

Вітер тихий з України

Понесе з росою

Мої думи аж до тебе!..

А під ними додано: “Тут буде встановлено пам’ятник Т. Г. Шевченку”.

Цей пам’ятний знак незадовго до смерті 2010 року встановив відомий кінорежисер Юрій Іллєнко, який похований тут же, у Прохорівці, на власній садибі, де він проживав останні роки свого життя. А той гранітний знак — то перший крок у грандіозному задумі Юрія Герасимовича увіковічнити, зберегти для нащадків кожен крок національного Пророка, піднявши його до високосимволічного звучання в камені й слові. Іллєнко мріяв створити на місці арешту Кобзаря екскурсійногостьовий комплекс — складову частину туристичного маршруту “Золота підкова Черкащини”. На запит фонду “Тарасова земля” й зокрема одного із його співзасновників Юрія Іллєнка Національний музей Тараса Шевченка в Києві повідомив деталі арешту Кобзаря:

“12. 07. 1859 р. Шевченко виїхав разом зі службовцями економічної контори Межирічка в село Пекарі для обмірювання ділянки під свою майбутню садибу. По дорозі з Пекарів Тараса Шевченка заарештували. 13 липня 1859го увечері, як тількино він переправився через Дніпро і пішов у Прохорівку на хутір до Максимовича, його наздогнав посланий земським справником В. Табачниковим становий із м. Мошни Ф. Добржинський із кількома десяцькими, соцькими й заарештував Шевченка, не пояснивши причини. Везли поета на поліцейському дубі вниз по Дніпру до гирла річки Вільшанки і далі по Вільшанці до Мошнів…”.

Юрій Герасимович не встиг здійснити задумане, над яким працював у проміжках між іншими мистецькими і громадськими справами. Було зроблено навіть ескіз майбутнього пам’ятника: барельєфна постать Тараса Шевченка, який ніби намагається вирватися із жандармської будки, але йому міцно вчепилися за руки.

Іллєнко мав яскраве уявлення і про саму екскурсію останньої дороги живого Кобзаря. Екскурсія повинна була розпочинатися Дніпром від музею на Тарасовій горі й течією до прохорівської пристані, що мала бути зроблена у стилі ХІХ ст. Крім цього мала бути збудована й відповідна інфраструктура з причалами, елінгами, пляжами. До послуг численних туристів треба було збудувати корчму й готель — гостинний двір. А на Михайловій горі, як свідчила вдова Іллєнка Людмила Єфименко, планувалося відновити будинок Максимовича, спалений 1974 року. Там мали відкрити літню дитячу “Тарасову школу”, де під час канікул обдаровані діти з усієї України могли б оздоровлюватися, водночас беручи участь в освітніх гуртках і семінарах із малювання, української мови й поезії, української історії та кінематографа. Юрій Іллєнко не встиг втілити в життя цю прекрасну й благородну ідею. Але вона живе і не дає спокою його сподвижникам і землякам — членам фонду “Тарасова земля”, канівським просвітянам, українським бізнесменам, які рідну землю і своїх людей українців бачать не тимчасовим джерелом для власної наживи, а об’єктом духовного і культурного зростання заради майбутнього України.

 

Келеберда

Остання зупинка нашого престуру — на околиці давнього козацького села Келеберда. Саме тут зачарований красою рідних краєвидів на заплавному лузі Тарас Шевченко 1859 року, незадовго до арешту, намалював свій відомий етюд “Коло Канева”. Звідси відкривається чарівна панорама на мальовничі дніпровські острови та затоки, канівські гори та крутосхили. Це місце експозиції з найбільшою вірогідністю (з точністю до кількох десятків метрів) дослідив і встановив Михайло Іщенко. Він залучив до цієї справи істориків, художників, топографів та інших фахівців. А кілька років тому, 18 травня 2007 р. фонд “Тарасова земля”, просвітяни за безпосередньої участі громадськості й меценатів — родини Володимира Бутка, президента корпорації “Еталон” (найбільшого вітчизняного виробника автобусів та інших транспортних засобів) відкрили на цьому місці, на насипному підвищенні, пам’ятний знак: на тритонній, з одного боку відшліфованій брилі червонястого габро вибито збільшену точну копію шевченкового етюду; у лівому верхньому куті — його портрет; у нижньому правому — палітра художника. А ще його слова вічної любові до рідного краю:

Гори мої високії,

Не так і високі,

Як хороші, хорошії,

Блакитні здалека…

Високії і голубії!

Найкращі в світі! Найсвятії!

 

 

 

 

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment