…У приміщенні селищної пошти людей небагато. Ось дідусь відправляє невелику бандероль. Він часто сюди приходить — розсилає книжки своїм знайомим. Дівчина, що за склом, приймаючи переказ, відповідає одному з відвідувачів російською. Дідусь відразу реагує:
— Чому це Ви не говорите рідною мовою?
— Та запитали поросійськи, — пояснює дівчина.
— А як я до вас англійською говоритиму? — не вгаває дідусь. І відразу ж переходить на англійську мову.
Дівчина на якусь мить розгублюється, а потім усміхається:
— Та годі вже, Володимире Михайловичу, говоріть українською…
У селищі Побужжя Голованівського району, що на Кіровоградщині, цього літнього чоловіка знають усі — не дай Боже при ньому сказати щось погане про Україну, ніколи не змовчить, відразу стає на захист. І хоч літа вже не ті (дев’ять десятків на носі), але силі духу й енергії — молодь позаздрить.
Колишній воїн УПА Володимир Караташ не із Заходу приїжджий, а родом із цих країв, із Голованівщини, з Центральної України, 17річним юнаком вступив до ОУН, був стрільцем у сотні Сталевого, що діяла в районах Гайсина, Умані, Гайворона, Голованівська. За те, що відкрито боронив Україну, його разом із батьком німці засудили до розстрілу. Батька окупанти розстріляли, Володимир зумів утекти. Після приходу червоних за ту ж “провину” — що став на захист України — отримав вісім років таборів. Уже в таборах його знову арештовували: із товаришами згуртувалися і таємно виготовляли зброю для захисту в’язнів у разі необхідності. За це отримав новий вирок — розстріл. П’ять місяців провів у камері смертників, звідки вісім разів ночами виводили ніби на розстріл, але щоразу, покружлявши коридорами, переводили в іншу камеру. Після смерті Сталіна розстріл замінили на 25 років ув’язнення. Відбував їх у спецтаборі суворого режиму “Стєплаг”, селище Кенгір, що в піщаній пустелі Казахстану.
60 років тому саме там спалахнуло найбільше в історії ГУЛАГу повстання. І пам’ятне воно Володимиру Михайловичу не лише тим, що був його активним учасником, а що саме в такі ж травневі дні на барикадах Кенгіра зустрів дівчину — Ганнусю, майбутню дружину. А тоді вони стали найвільнішими людьми в СРСР.
