Такого Шевченка в школі не вивчають

Едуард ОВЧАРЕНКО

Володимир Завальнюк — лауреат 14 міжнародних фестивалів. Його постановки створені за класичними творами (“Приборкання норовливої”, “Гамлет”, “Маленький принц”, “Соломея” “Жанна д’Арк. Дисконт”). Усі вони мають сучасне спрямування. Однак найсучаснішою є нова режисерська робота.

Містерія “Великий льох” — актуальна, новаторська поема Великого Кобзаря, в яку він уклав глибокий національнополітичний і містичний смисл. Це гостра сатира на політику царської Росії, викриття злочинів, скоєних царським самодержавством проти України. Поет засуджує зажерливість і здирництво царських чиновників, зневажає лжепатріотів та їхню бездіяльність у справі духовного виховання нації.

Такого Шевченка в школі не вивчають! Неймовірне пророче проникнення поета в минуле, сучасне та майбутнє. Здається, що всі сили космічного зла зійшлися, аби знищити Україну, — але в тому, що так склалося, є провина й самих українців різних поколінь… Та бій на барикадах історії триває, і в цьому бою Україна, здавалося б, упосліджена, пригнічена і майже знищена — виявляється незнищенною. І таємниці цього дива жодним загарбникам не розгадати”, — розповів режисерпостановник.

Незвичайна поема Тараса Шевченка “Великий льох” зацікавила Володимира Завальнюка понад два роки тому. Проте потрібен був час, аби осягнути глибину змісту твору, визначити шляхи його сценічного прочитання.

Робота над постановкою почалася ще восени. А коли режисер та актори заглиблювалися у зміст геніальних Шевченкових пророцтв, то вони почали здійснюватися на їхніх очах. Адже всі події останніх місяців від перших виступів студентів до протистояння з Росією можна побачити у “Великому льоху”.

На сцені лише три актори — Ганна Яремчук, Кирило Булкін та Олена Мотовилова, вони уособлюють Україну та Росію позаминулого століття, що спроектовані на ХХІ століття. Досягнення вистави: вдале художньотехнічне оформлення сцени, музичне оформлення спектаклю, костюми та слово Шевченка, ще й на таку гостру, болючу тему, як давні й складні відносини України та Росії.

Смілива режисерська задумка — показати Україну вічною жертвою, зґвалтованою Росією та вагітною байстрям. Можна порізному ставитись до незвичного трактування нашої історії. Однак такий погляд на минувшину і сучасність мало кого залишить байдужим.

Виставу поставили у формі суду. З одного боку це ніби пародія на низькопробні шоу, що заполонили українське телебачення. А з іншого — режисер підводить глядачів до запитання: “А судді хто? Хто Вам дав моральне право судити Україну”? Судді ж нагадують чорне вороння. У кінці добро наче перемагає зло. Але останнє пристосовується до нових обставин. Отож боротьба триває.

“Це більше ніж вистава, це наша позиція і наша барикада. Хочемо, щоб вона жила і працювала на Україну”, — підкреслив актор Кирило Булкін.