Антігона завжди проти

У “СП” (ч. 16 за 2014 р.) було опубліковано інтерв’ю з молодою талановитою артисткою Анастасією Зюркаловою. А нещодавно Настя зіграла головну роль у виставі “Антігона”, постановку якої за п’єсою Жана Ануя здійснив Ігор Славинський у Київській академічній майстерні “Сузір’я”.

 

Щоб краще зрозуміти цей спектакль, потрібен невеликий екскурс в історію. Давньогрецький драматург Софокл створив трагедію “Антігона”, в якій любов до іншої людини поставив вище політики, а моральний закон вище бездушної державної машини. Через багато століть відомий французький драматург Жан Ануй переписав античну п’єсу на свій лад. Прем’єра нової “Антігони” відбулася 1943 року в окупованому німцями Парижі. У цій п’єсі головна героїня Антігона символізувала героїчний прорив, подвиг заради подвигу. Вона протистояла бездоганній логіці царя Креона, який стверджував, що її жертва не має сенсу. В образі Антігони можна було побачити полонену, але непереможну Францію, яка ладна вести боротьбу навіть всупереч розуму.

Однак часи змінюються, вже зовсім поіншому сприймається давньогрецька трагедія. До роботи над виставою Ігор Славинський залучив студентів Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана КарпенкаКарого Костянтина Темляка, Євгена Ковирзанова, Олега Коркушка, Яну Коверник, Олександру Мартакову, Романа Щербака, Костянтина Стоянчева, Романа Бабака, які навчаються на курсі народного артиста України Миколи Рушковського.

На сцені можна побачити театр у театрі. Актори спочатку намагаються грати чи то комедію, чи то інтермедію, чи, як зізнався сам режисер, комедію в трагедії. Але від долі не втечеш. Якщо у драмі в героїв є право вибору, вони можуть активно впливати на події, то у трагедії вже все передбачено з самого початку, а весь хід подій веде до загибелі однієї чи кількох дійових осіб. Отож начебто веселе та безтурботне забарвлення спектаклю поступово набирає мінорніших тонів, аж поки не стає зрозуміло, що трагічна кінцівка неминуча. Можна стверджувати, що Антігона зробила свій вибір, однак він уже був запрограмований із перших епізодів.

“Робота над виставою розпочалася ще восени. І чим далі, тим більше з’являлося аналогій із тими подіями, які відбуваються у нашій державі. Коли Жан Ануй писав свою п’єсу, то окупована Франція була роз’єднаною, як роз’єднана сьогодні Україна. Адже по обидва боки барикад тоді, як і зараз, стояли звичайні люди і в кожного були свої причини.

Головна помилка царя Креона — він розділив свій народ на частини. Звичайно, це можна вважати вдалим тактичним кроком, оскільки для багатьох правителів головним девізом було й залишається “розділяй та владарюй”. Але такий вчинок суперечить моралі й духовності”, — розповів Ігор Славинський.

Режисер та актори намагалися наділити персонажів людськими якостями. Антігона, Креон, Гемон, Ісмена, Годувальниця — герої, яким не байдуже ніщо людське. Таким є навіть охоронець, що в душі співчуває Антігоні.

Немає однозначної відповіді, хто правий, а хто винен. Кожен глядач зробить для себе висновок сам. А всіх головних персонажів можна вважати прозивними, так само як, скажімо, Дон Жуана чи Дон Кіхота. Адже Креон — компромісний цар, а Антігона — людина, яка буде завжди проти. Ці герої не прив’язані до якоїсь певної доби. Щоб це наочно засвідчити, всі персонажі одягнуті в сучасне вбрання.

Аби додати до цієї дещо похмурої історії трохи позитивних емоцій, під завісу актори виносять маленького песика, такого, який був у Антігони і якого вона просила вбити. Але беззахисне створіння залишилося живим, а отже, життя триває.

 

Фото Олександра ЩЕРБАКА

 

 

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment