“Львівське відділення базове для археографічних і джерелознавчих досліджень західного регіону України”
— Мироне Миколайовичу, як усе починалося?
— Початки діяльності Львівського відділення сягають кінця 80х—початку 90х років ХХ ст. — часу українського національного відродження. У листопаді 1990 р. у Львові, у складі Інституту суспільних наук АН УРСР, організували осередок Археографічної комісії, який очолив відомий історик Ярослав Дашкевич. Протягом 1992 р. Президія Академії наук видала кілька постанов, унаслідок яких створено Львівське відділення у складі Інституту української археографії. У грудні 2012 року Львівське відділення святкувало 20річний ювілей.
А розпочинав цю справу Михайло Грушевський, який 1894 р. приїхав до Львова й очолив кафедру у Львівському університеті. Він планував написати синтетичну історію України, а для цього створив археографічну комісію НТШ, запропонувавши широкий проект археографічних досліджень і публікації джерел. 1895 року видано перший том відомої серії “Джерела до історії УкраїниРуси”, через два роки — другий. Загалом до Першої світової війни Археографічна комісія НТШ видала 11 томів джерельних праць. А вже потім ці матеріали стали підставою для написання ним епохальної “Історії УкраїниРуси”.
Наголошу на двох особливостях джерелознавчих та археографічних досліджень. Поперше, саме вони є підґрунтям, своєрідним живильним середовищем для наукового поступу у всебічному пізнанні минулого. Без впровадженої у науковий обіг джерельної бази сміливі інтерпретації істориків, культурологів, політологів залишаться тільки особливою суб’єктивною думкою, гадкою, і не більше. Без публікації джерельної спадщини української історії та культури ми будемо приречені на вторинність, кон’юнктурність, без критичного залучення історичних поглядів і концепцій сусідніх народів.
Подруге, у сучасному світі джерельні й археографічні дослідження набувають статус міждисциплінарних, втрачають традиційне тяжіння до історії. Відбувається залучення до цих досліджень фахівців багатьох гуманітарних дисциплін: картографії, археології, соціології, демографії, філології та ін. Джерельні дослідження набувають інтегрованого міждисциплінарного характеру. Тому важливо їх координувати в рамках Національної академії наук як єдиної установи в Україні, що здатна розв’язувати складні наукові проблеми міждисциплінарного характеру.
— Чого вдалося досягти?
— Львівське відділення є базовим для археографічних і джерелознавчих досліджень західного регіону України, працює на базі бібліотек і архівів Львова та інших західноукраїнських міст. За 21 рік свого існування невеликий колектив Львівського відділення опублікував понад триста окремих книжкових видань, із них — 55 монографій, 24 збірники джерел, 139 збірників статей і матеріалів конференцій. У середньому щороку виходять у світ 10—15 окремих фахових наукових видань. Держава на видання кошти не надає — усі вони публікуються за кошти спонсорів.
“У ділянці історичної картографії продовжуємо славні традиції школи Ярослава Дашкевича”
— Які основні напрями наукових досліджень?
— Їх кілька: історія картографії, геральдика та генеалогія, міська історія, історія церкви ранньомодерного періоду, видання історіографічної спадщини нового та новітнього періодів.
Передусім — про історію картографії України. Цю занедбану ділянку української історичної науки, яка дуже важлива для національного самоусвідомлення українців та осмислення місця України в колі європейських народів, відродили на початку 1990х рр. саме зусиллями видатного українського історика проф. Ярослава Дашкевича. У Львівському відділенні відновили серію “Пам’ятки картографії України”, що в радянські часи була свідомо забута. Насамперед у 2000 р. видали факсиміле “Спеціальну карту України Ґійома Левассера де Боплана 1650 року” з передмовою, реєстром та ідентифікацією всіх картографічних об’єктів, включно з населеними пунктами, річками, озерами, лісами станом на середину XVII ст. У подальші роки в цій серії побачили світ два розкішні атласи карт стародавньої України: Україна на стародавніх картах: кінець XV—перша половина XVII ст. / М. Вавричин, Я. Дашкевич, У. Кришталович (2004); Україна на стародавніх картах: середина XVII—друга половина XVIII ст.: атлас репродукцій / М. Вавричин, Я. Дашкевич, У. Кришталович (2009). Перший атлас отримав гранпрі Форуму видавців у Львові (2005) і звання “найкращий атлас року” за ухвалою конференції Міжнародної картографічної торговельної асоціації (IMTA; Європа, Африка, Близький Схід) (2005). Другий атлас також отримав найвищу відзнаку — гранпрі Форуму видавців у Львові (2010).
У ділянці історичної картографії ми продовжуємо славні традиції школи Ярослава Дашкевича. Підготовлений до друку перший том “Атласу українських історичних міст”, що стосується Львова. Він містить 24 оригінальні карти, 11 картреконструкцій, п’ять видів міста, а також нарис історії міста в історикоурбаністичному вимірі. Атлас двомовний: українською та англійською, оскільки він інтегрований у широкий європейський Атлас історичних міст, у рамках якого виконано близько 500 міських атласів у 18 країнах Європи. Україна долучиться до цього Атласу першою серед пострадянських країн.
Важливий науковий напрям нашого Відділення — історія геральдики, генеалогії та інших спеціальних історичних дисциплін. Голова Українського геральдичного товариства — провідний науковий співробітник Андрій Ґречило працює у відділенні від часу його заснування. Наукові інтереси його сконцентрувалися на дослідженні геральдики міст і сіл України. Саме геральдика українських міст стала предметом вивчення у кандидатській дисертації історика, яку він видав 1998 р. — “Українська міська геральдика” (К.; Львів). Остання монографія А. Ґречила — “Українська територіальна геральдика” (Львів, 2010) була успішно захищена як докторська дисертація. Не тільки суто науковим, а й суспільновагомим успіхом А. Ґречила стало затвердження Верховною Радою України Малого державного герба України (19 лютого 1992 р.).
У Львові видаємо фаховий науковий часопис “Генеалогічні записки”, 2013го року вийшло два числа, загалом — 11. Також читачі отримують кілька інших періодичних видань “Знак” (2013 року побачило світ три числа — загалом 63), “Корпоративний гербівник Українського геральдичного товариства” (два числа, загалом — п’ять), “Реєстр особових гербів Українського геральдичного товариства”. Робота в цьому напрямі має не тільки фундаментальний науковий, а й прикладний характер. Андрій Ґречило здійснює реконструкції гербів міст, сіл і містечок України.
— Останнім часом міська історія України як наукова тема пов’язана з картографічним напрямом.
— Вона пов’язана з виконанням Атласу українських історичних міст. Основний акцент робиться на археографічній публікації джерел і подальшій їхній інтерпретації. У Львівському відділенні розгорнуто джерельну серію видань правових документів з історії середньовічного та ранньомодерного Львова: Привілеї міста Львова XІV—ХVІІI ст. (1998); Привілеї національних громад міста Львова XІV—ХVІІI ст. (2000); Економічні привілеї міста Львова XV—XVIII ст.: Привілеї та статути ремісничих цехів та купецьких корпорацій Львова (2007).
Опубліковані привілеї з історії Львова XIV—XVIII ст., як найважливіші документи правового характеру, задали параметри для подальшого осмислення соціальних, демографічних, культурних, релігійних, економічних явищ в історії міста. Після написання низки статей на цю тему видали монографію “Національні громади Львова XVI—XVIII ст.: соціальноправові взаємини” (2003). 2012 року побачила світ монографія з соціального життя ремісників ранньомодерного міста: “Люди корпорації: Львівський шевський цех у XVII—XVIII ст.”. Моя багаторічна співпраця з польськими істориками міст мала результат у вигляді науководовідкового видання реєстрів урядників давнього Львова: Urzednicy miasta Lwowa w XIIIXVIII wieku (Toruс, 2008).
Посилену увагу приділяємо релігієзнавчим студіям. Заборонена в радянський період, ця ділянка гуманітарної науки в незалежній Українській потребувала потужного інтелектуального поштовху, забезпечити який могло створення “майданчика” для дискусій, обміну думками між дослідниками історії релігії. Тому Я. Дашкевич ще 1991 року започаткував разом із Львівським музеєм історії релігії та Відділенням релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. Сковороди щорічні широкоформатні конференції, присвячені релігієзнавчому вивченню історії України. Отримавши назву “Історія релігій в Україні”, вони набули спершу всеукраїнського, а згодом — міжнародного статусу. У травні 2013 р. відбулася 23тя конференція, вкотре засвідчивши вдало обраний науковий формат та організаційні спроможності її організаторів. Щороку видаються матеріали Міжнародної конференцій з історії релігій в Україні.
— Про патрона Вашого Інституту — Михайла Грушевського — також не забуваєте…
— Вивчення і публікація творів Михайла Грушевського — пріоритетне завдання не тільки науковцівархеографів у Києві, а й у Львові. Коли з 1991 року почала виходити епохальна для українського народу “Історія УкраїниРуси” М. Грушевського, постала необхідність підготувати до цього видання ґрунтовний науковий апарат. Робота над ним, розпочата ще в Археографічній комісії, тривала у Львівському відділенні Інституту і дала свій результат у вигляді двох томів покажчиків: Грушевський М. Історія УкраїниРуси. Т. 11: Покажчик імен / Упоряд. М. Капраль, Я. Федорук. — Львів, 2000; Його ж. Історія УкраїниРуси. [Т. 11, кн. 2]: Географічний та етнічний покажчик / Упоряд. Ір. Скочиляс, Н. Халак. — Львів, 2010. На черзі — третій том цієї серії, що міститиме бібліографічний покажчик до десятитомного видання “Історії УкраїниРуси”.
Із започаткуванням у ХХІ ст. видання 50томного корпусу праць М. Грушевського львівські науковці також долучилися до цього проекту, беручи діяльну участь у підготовці до друку серії історичних досліджень вченого. Львівські науковці з 15 опублікованих томів видали п’ять із цієї серії. 2014 року заплановано видання чергового тому. Львівське відділення не забуває про творчу спадщину свого колишнього керівника. За останні три роки вийшло три томи праць Ярослава Дашкевича: “Учи неложними устами сказати правду” (2011), “Майстерня історика” (2012) та том вірменознавчих праць (2012). 2013го побачили світ матеріали Міжнародної конференції з історичного джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін, присвячений пам’яті Ярослава Дашкевича. Плануємо видати том його релігієзнавчих та книгознавчих праць. У ділянці історіографічних праць учений секретар Відділення Надія Халак продовжує роботу над історичними та публіцистичними працями Степана Томашівського.
— А як відображені у книжках Відділення національновизвольні змагання 20–50х років ХХ ст.?
— Ще на початку 1990х років Я. Дашкевич запропонував програму пошуку та публікації історичних документів про визвольні змагання у ХХ ст. 25—26 червня 1991 р. Археографічна комісія організувала першу в Україні (тоді — ще радянській) Міжнародну наукову конференцію “Національновизвольна боротьба 20–50х років ХХ ст. в Україні”.
Згодом зусиллями Львівського відділення побачило світ кілька джерельних і науководовідкових видань: Олена Степанів — Роман Дашкевич: спогади і нариси / Упоряд. Г. Сварник, А. Фелонюк (2009), том джерел про державне будівництво в Україні у роки Другої світової війни: “Українське державотворення: акт 30 червня 1941 р.” (2001).
Знаковим виданням Львівського відділення став збірник особливо секретних документів про розмах повстанського руху та репресії радянської каральної системи в 1944—1948 рр., що створювалися органами безпеки для найвищих керівників держави Йосипа Сталіна та В’ячеслава Молотова: “Особые папки” Сталіна і Молотова про національновизвольну боротьбу в Західній Україні у 1944—1948 рр. / Упоряд. Я. Дашкевич, В. Кук; Авт. передмови В. Гриневич (2010). Публіковані донесення, звіти, розпорядження дозволяють спростувати багато історичних міфів, що вкарбовувалися з радянських часів: про нечисленність УПА, про відсутність підтримки повстанців місцевим населенням, про їхні зв’язки та допомогу з боку фашистської Німеччини.
Спілкувався Богдан ЗАЛІЗНЯК
