Тарас Григорович і його земляк-ровесник Арсеній Лебединцев

Василь ВЕЛЬМОЖКО,

краєзнавець, Одеса

 

Лебединцеви, як і Тарас Шевченко, походять із давнього козацького роду. Їхніх прадідів Семена Лебединця та Iвана Швеця разом згадано в реєстровому документi Коша Запорозького 1752 року. Прадід Лебединцевих Василь мав 500 десятин землі на Черкащині, однак його нащадки втратили разом і землю, і волю після скасування Катериною ІІ Запорізької Січі. Із 12 його синів лише двоє змогли вибитись “у люди”, серед них Григорій став священиком у селі Зелена Діброва Звенигородського повіту, одружившись із дочкою священика цього села Марфою Ільяшевичевою.

Свого єдиного сина Гавриїла батьки віддали на навчання до Київської духовної академії, та він, сильно пошкодивши ногу, не зміг продовжувати навчання і пішов на церковне служіння. У липні 1816 року Гавриїл Лебединцев одружився з дочкою священика села Яблунівка Канівського повіту Веклою Вакуловською. Саме там розпочалося священицьке служіння отця Гавриїла, який отримав парафію як посаг за дружиною. Тут і народився 2 березня 1818 року їхній первісток Арсеній, згодом Бог дав ще чотирьох синів і три доньки. 1826 року отця Гавриїла перевели на батьківське місце в Зелену Діброву.

Мешканців Зеленої Діброви, вільних козаків, після запровадження в Україні кріпацтва Катериною ІІ наприкінці XVIII століття продав князь Любомирський Григорію Потьомкіну, від якого село успадкував його племінник Енгельгардт. Нові господарі села відібрали в отця Гавриїла 5 десятин землі, які подарував 1777 року його батьку князь Любомирський. Через це великій родині довелося вести досить тяжке життя.

Села Моринці й Керелівка, в яких народився та виріс майбутній поет і художник, також належали Енгельгардту. І ось у січні 1823 року після весілля улюблена сестра Тараса Катерина переселилася в Зелену Діброву до свого чоловіка Антона Красицького. Красицькі були сусідами Лебединцевих. У вересні того ж року помирає мати Тараса, залишивши сиротами шістьох дітей. Невдовзі, за наполяганнями тестя, батько Тараса одружується на сестрі покійної дружини удовиці Оксані, у якої вже було своїх троє дітей. Не раз тікав від мачухи малий Тарас до сестри в Зелену Діброву, поки батько не став брати його з собою чумакувати. Та у квітні 1825 року батько помирає від застуди.

Наймитуючи в керелівського священика отця Григорія Кошиця, сім’я якого була близько знайома з Лебединцевими, Тарас часто привозив свого господаря з дружиною в гості до сусідів. У цей час Тарас годував кобилу і водив її на водопій до ставка. На тій самій кобилі привозив він сина о. Григорія Яся разом зі старшими братами Арсенієм і Петром Лебединцевими на навчання в Богуслав до духовного училища, а згодом і у Київ. У спогадах про Шевченка Петро Лебединцев писав: “Мовчки я прозiвав, що в мене на козлах сидить український генiй, що поганяв булану, широкохвосту кобилу”[1]. Часто юний Тарас проїздив через Зелену Діброву. Як згадує Феофан: “Під час одного із таких переїздів Тараса і Яся на Нечитайловому містку “спіткала … лиха година”: сливи висипалися з воза у той ставок, у якому й курці втопитися було не можна, але й вилізти з нього важко. Прибігали вони до нас просити “поратунку”, як казала матушка Ксенія Прокопівна, і довго витягали сливи з болота й полоскали їх у болотяній же воді. …Тарасу і Ясю дісталося, здається, на бублики від ощадливого, навіть трохи скупого й вимогливого о. Григорія”[2].

Восени 1828 року Шевченка взяли козачком до панського двору, і він разом із паном Енгельгардтом на початку 1829 року поїхав до Вільна, а далі Петербург, визволення з кріпацтва, академія мистецтв. Аж у травні 1843 року Тарас повертається в Україну. Невдовзі він побував на рідній землі у сестри Катерини та своїх братів. 1845 року в Зеленій Діброві відбулося друге знайомство Тараса Григоровича з сім’єю Лебединцевих. “Після того, як Тарас незадовго до свого заслання побував на батьківщині і в неї, Катрі, вона, згадуючи його дитинство, розповідала моїй матері про його блукання в дитячі роки з Керелівки в Зелену, до старшої сестри і назад”[2]. За спогадами Феофана Лебединцева, проводжав Шевченка з Зеленої Діброви у найближче село Княжу на поштову станцію їхній старший брат.

Менше ніж через рік після цього Тараса Шевченка заарештували, а потім заслали в солдати на 10 років. Братів дуже цікавила доля знайомого землякапоета. Вони прочитали його “Кобзаря”, “Гайдамаків” і “Катерину” та пройнялися величезною шаною до його таланту. Жадібно слухали розповіді про його дитинство, навчання, викуп, про портрет генерала, проданий ним на вивіску, та про його власний портрет у солдатському одязі, надісланий із заслання якомусь приятелеві замість листа у відповідь на запитання про життябуття, з насолодою читав його ненадруковані вірші, що переходили з рук до рук.

А коли Тарасове заслання закінчилося, він улітку 1859 року у Києві кілька разів зустрічається зі своїми земляками Петром та Феофаном Лебединцевими. У Корсунi жив наймолодший брат, також священик, Андрiй Лебединцев, з яким, імовірніше за все, Шевченко також зустрічався, коли гостював у корсунському домi свого брата Варфоломія Шевченка[4].

А через півтора року, 10 березня поета не стало. На похоронi Тараса Шевченка у Петербурзi був присутнiй один із молодших братів Лебединцевих — Данило. Коли у травні труна з тілом Тараса прибула до Києва, то значну частину клопотів із поховання узяв на себе Петро Лебединцев, який був на той час був священиком у Подільському Успенському соборі Києва. 20 травня у церкві Різдва Христового на Подолі о. Петро відслужив панахиду по покійному Тарасу. Отець Феофан разом зі своїм братом Петром проводжав земляка в останню путь до пароплава, який доправив прах Шевченка з Києва до Канева. Старшого з братів, Арсенія, доля занесла 1844 року, після закінчення Київської духовної академії, до Одеси. Молодого священика призначили в Одеську духовну семінарію вчителем історії і грецької мови, незабаром він був призначений професором по тій же кафедрі, а 1847го висвячений у сан пресвітера до Одеського кафедрального собору. 1848 року о. Арсеній був призначений настоятелем Петропавлівського собору і благочинним усіх церков Севастопольського округу. Весь період оборони Севастополя (1854—1855) о. Арсеній безстрашно і неослабно священнодіяв під градом ворожих куль. Він підбадьорював севастопольців, втішав хворих і поранених, напучував святим причастям вмираючих і кожному невтомно надавав свою пастирську допомогу словом і ділом. Як згадує про свого діда його онук Георгій Гамов, під обстрілом британського і французького флотів отець Арсеній готувався до евакуації церкви, коли вибухами снарядів усе навколо було знищено, крім ікони Богоматері з дитиною в золотому окладі. Але детонатор снаряда — тонка металева трубка, що містить запал — встряг у руку дитини. Коли дід став митрополитом, то звелів прикріпити цю ікону до стіни Одеського собору біля царських врат.

Останні сорок років свого життя (1857—1898 р.) о. Арсеній безперервно прослужив в Одесі ключарем і кафедральним протоієреєм Преображенського собору, законовчителем міського дівочого училища і Рішельєвського ліцею, головою одеського повітового училищної ради, членом опікунської ради одеського навчального округу і т. ін. Багато вчених статей і проповідей Арсеній Гаврилович помістив у різних журналах, а деякі роботи видані окремими книгами, зокрема “Листи до архієпископа Інокентія з Севастополя” та “Ханська Україна”. Заслуговує на повагу назва книги, де вжито майже заборонений тоді термін “Україна”.

Також отець Арсеній брав активну участь в дискусії щодо дати заснування Одеси, яка розгорілася до століття заснування міста. Він наполягав на тому, що Одеса була заснована не у серпні 1794 року, а пізніше, але його думку не сприйняли очільники міста.

21 лютого 1898 року протоієрей Арсеній Лебединцев помер.

Шкода, що він не залишив письмових згадок про свого знаменитого сусіда і ровесника Тараса Шевченка, але в його внуках вимальовується ясний образ козаказапорожця, яким пишався вже згадуваний онук по материнськiй лiнiї Георгій Гамов — видатний радянський, а згодом — американський фізик, якому виповнилося 110 років із дня народження.

Георгій Антонович Гамов народився      4 березня 1904 року в Одесi (на вулиці Херсонській, 17, де зараз школа № 105). Уже у 24 роки Георгій виконав роботу нобелiвського рiвня, розробивши теорiю альфарозпаду. У 28 рокiв став наймолодшим членомкореспондентом Академiї наук СРСР. 1933 року не повернувся iз закордонного вiдрядження. Був професором Вашингтонського унiверситету, брав участь у розробцi американської водневої бомби. Здiйснив видатнi вiдкриття у астрофiзицi й космогонiї. Розробив теорiю “гарячого Всесвiту”, з якої витiкало iснування релiктового випромiнювання, яке утворилося в момент Великого Вибуху. 1954 року Гамов уперше розв’язав одну з фундамендальних проблем генетичного коду [8,9].

Ще один онук Всеволод Володимирович Лебединцев після закінчення фізикоматематичного факультету Новоросійського (Одеського) університету став астрономом, працював у Пулковськiй обсерваторiї. Був полiглотом, працював у Італiї та Іспанiї. Потiм захопився революцiйною боротьбою. Брав участь у підготовці замаху на міністра Великого Князя Миколи Миколайовича і міністра юстиції Щегловитова та був заарештований. Пiсля його страти 1908 року знайшли передсмертнi записки, що розкривали нову концепцiю свiтоутворення [7].

 

Література:

1. Спогади про Шевченка. К., Держлітвидав України, 1958, с. 34.

2. Анна Шестак “ФАКТЫ” 21.05.2005 р.

3. Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах. К., Держполітвидав УРСР, 1950, с. 82; Твори у десяти томах, т. VI, с. 237.

4. Тарас Шевченко: Документи та матерiали до бiографiї. 1814—1861 / За ред. Є. П. Кирилюка. — К., 1982. — 432 с.

5. Ігор Щербак. “Прес Центр” №22 (149) вiд 28.05.2008 р. Засновник “Київських єпархіальних вiдомостей”.

6. Марина Олійник. Родина Лебединцевих: черкаське коріння “покидька фізики” Джорджа Гамова. “Молодіжне перехрестя”. 06.25.2009 № 122.

7. Ф. Артеменко. Просветитель и летописец. Час пик. № 45(395) 9 ноября 2008 года.

8. Джордж Гамов. Моя мировая линия: неформальная автобиография. М., Наука, 1994.

9. Василь Вельможко. Чому маємо віддавати Георгія Ґамова? “Чорноморські новини”, 22—24.08.2013 р.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment