Герої не вмирають!

Тетяна СВЕРЕДА,

м. Луцьк

 

Із Рустамом Хамраєвим ми познайомилися 23 лютого, коли бійці волинського “Беркута” привселюдно просили вибачення у лучан за свої дії в революції. Він за день до того повернувся зі столиці, був поранений. Стоячи серед неспокійного натовпу, тримав у руках каску вбитого товариша, яка з усіх боків була простріляна кулями. Хотів вийти на сцену та показати її працівникам спецпідрозділу, але це йому тоді не вдалося.

Згодом він розповів, як того трагічного для України 20 лютого з восьмої тридцяти ранку до майже пів на третю дня разом із військовими побратимами відстоював пост і відтягував тіла загиблих на вулиці Інститутській. На очах у Рустама снайпер вистрелив у його друга Сергія, і він тоді, ризикуючи життям, забрав тіло з місця обстрілу.

Тоді під час нашої розмови він із вдячністю згадував майданівського медика, який допоміг йому і придбав за власні кошти потрібні ліки. Не стримав сліз, коли оповідав про вбитих побратимів, серед яких були і зовсім молоді хлопці, і ті, в яких залишилися родина, діти.

Наприкінці сказав, що як тільки буде потрібно, знову стане до боротьби, бо давав присягу на вірність Україні й захист її народу, знає, що таке солдатська честь, а переживає лише за одне: аби смерті Небесної Сотні не були марними.

17 червня бійці батальйону “Айдар” потрапили під обстріл. До того по них ще ніколи не стріляли з важкої зброї, лише зі стрілецької. Заступник командира роти “Захід” Андрій Омельчук, який брав участь у бою, розповів, що куля влучила Рустаму в голову і вийшла через хребет. Андрій Омельчук сказав про загиблого військового побратима: “Це був один із найнадійніших бійців — виважений, гордий чоловік. Ніколи нічого не просив для себе. Він пройшов вишкіл Майдану, службу в прикордонних військах. Я ніколи йому двічі не повторював наказ — у бою з ним було як за кам’яною стіною. Зарахований у батальйон “Айдар” 5 червня, Рустам Хамраєв був чудовою людиною і хорошим бійцем”.

Батько Рустама Шаніяз Турніязович розповів, що вислів “Україна понад усе” для його сина був більше, ніж просто слова. Він неодноразово їздив на Майдан. А вирушаючи в зону проведення АТО, сказав, що якщо не поїде, то через тиждень та навала може бути в Луцьку. Розповів, що з дитинства син гостро реагував на несправедливість. Побажав, аби діти українських батьків більше не гинули від рук терористів.

У загиблого залишився 12річний син.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment