Цінувати дар життя

Нині гостро відчувається брак якісної сучасної драматургії. Проте не варто стверджувати, що вона взагалі відсутня або не цікава українським театрам. Приміром, у репертуарі Класичного художнього альтернативного театру вже кілька років представлена вистава за твором Андрія Кисельова та Євгена Рушковського “Єврейський годинник”. А нещодавно тут поставили спектакль “Морг № 5” за п’єсою української письменниці Неди Нежданої “Той, що відчиняє двері”.

Едуард ОВЧАРЕНКО

 

Може виникнути питання, чому театр, який має у своїй назві слово класичний, ставить сучасну драматургію. “Коли ми беремося за сучасну літературу, то впевнені, що прийде певний час і вона стане класикою”, — зазначила художній керівник КХАТу Катаріна Сінчілло.

Можливо, пропонований наразі твір ще зарано називати класикою, але за 15 років від дня написання він устиг завоювати прихильність глядачів далеко за межами України, був перекладений більшістю європейських мов, а останні прем’єри переглянули глядачі Франції та Австралії. Кілька років тому сценічне прочитання п’єси відбулося на сцені Київського театрустудії “Міст”. Очевидно, було б не зовсім коректно порівнювати ту постановку з новою роботу КХАТу, але сам твір у режисерському прочитанні кхатівців сприймається як інша п’єса, він став звучати актуальніше, почали контрастніше проявлятися асоціації із сьогоденням. А це засвідчує, що Н. Неждана має дар пророцтва.

Історія двох жінок (артистки Катаріна Сінчілло та Ірина Бенюк), які опинилися у зачиненому приміщенні моргу, навряд чи залишить когось байдужим. Спочатку Вірі та Вікторії здається, що вони вже на тому світі, потім, — що залишилися після ядерної війни, як останні люди на цім світі. А можливо, це лише божевільня чи будинок розпусти? У зачиненій кімнаті час від часу дзвонить телефон, але телефонні поради не додають ясності і ще більше заплутують героїнь. Після останнього дзвінка жінки дізнаються, що тепер мають право вибору, як розпоряджатися своєю подальшою долею. Проте чи готові вони зробити цей вибір?

“Кожен сприймає виставу посвоєму. А в кожній постановці п’єси ми бачимо нові її сенси. Сьогодні вона набуває нової актуальності. Морг — зависання у системі, яка заважає нам жити. Ми зараз зрозуміли ближче, що таке смерть. Вибір сприймається інакше. Адже від особистого вибору кожного сьогодні залежить, по якій він бік барикад”, — розповіла автор.

Життя — це дар Божий. Але як ми ним розпорядимося, залежить від кожного з нас. Це саме стосується і нашої держави. Незалежність України — це теж Божий дар, і як розпорядитися цієї незалежністю, ми обираємо самі. На жаль, досі не зовсім вдало. Сміх у спектаклі переходить у сльози і навпаки. Саме так відбувається і в житті.

Зберігши авторську канву, творці вистави привнесли чимало цікавих творчих знахідок. Зокрема тут з’явився чорний Кіт (заслужений артист України Віктор Кошель). Очевидно, новий образ виник неспроста, адже ця тварина, на відміну від людей, вміє робити правильний життєвий вибір. А коли під завісу Кіт виливає на себе молоко, то це можна вважати очищенням. Інша знахідка — своєрідні пародії героїнь на представників лівих і правих політичних партій, що, не дивлячись на ідеологічні відмінності, насправді є однаковими за своєю сутністю і їхня єдина мета — будьщо прийти до влади. Це не є прямим копіюванням нашої дійсності, адже те саме відбувається в усьому світі. Наприкінці вистави героїні одягаються у синьожовті кольори, ще раз підкреслюючи, що перед вибором, як жити далі, опинилася не лише кожна з них, а й уся Україна.

Окреме питання — гра акторів. У кожній виставі вони створюють нові образи, що дуже відрізняються від попередніх. Але найбільше здивував Віктор Кошель, який раніше виконував ролі шляхетних героїв, а тепер втілює на сцені образ звичайного кота, що не промовив за весь спектакль жодного слова. Проте це той випадок, коли слова і не потрібні. Адже інколи рух тіла чи навіть погляд можуть бути значно важливішими від багатослів’я.

У виставі багато говориться про смерть. Але звернення до цієї теми не викликає почуття приреченості. Швидше воно змушує замислитися над тим, як потрібно цінувати кожну мить свого життя та життя близьких тобі людей. Оскільки ніхто не знає, яка мить буде останньою.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment