Із відкритим забралом

Інна НАГОРНА,

завідувач Літературного музею

Уласа Самчука в Рівному

 

Сьогодні в Україні вже перевидано низку історичних і публіцистичних творів Р. Бжеського, видрукувано ґрунтовні дослідження його творчого доробку. Чимало сприяли цьому насамперед відомі спогади Уласа Самчука, зокрема, “На коні вороному” та численні статті крем’янецького літературознавця і краєзнавця Гаврила Чернихівського.

Складніше з дослідженням його життєвого шляху. Хоча і тут маємо підстави спертися на свідчення “літописця епохи” — Уласа Самчука. Правда, ці свідчення уже не в документальному, а в художньому творі. Так, саме Романа Бжеського впізнаємо в образі Клавдія — одного з головних дійових осіб драми У. Самчука “Шумлять жорна”. До речі, цей твір уперше побачив світ у “Бібліотечці Літературного музею Уласа Самчука в Рівному” 2012 року, хоча його було завершено ще 1947го.

Ось як Клавдій розповідає про себе: “Так, роками молодий… Але пережитим… У вісімнадцять років я вже воював… Три рази сидів в Чека. Мене розстрілювали. За Польщі п’ять років знаходився під доглядом поліції, сидів в БерезіКартузькій… За царського часу мене виключено з гімназії… Не звіть мене професором… Сам не знаю, чому мене так кличуть. Я публіцист, журналіст, політик, партійник, поет, історик, але я ніколи не був професором. У нас така мода — звати людину титулом”.

Як бачимо, автор драми в багатьох деталях доточив до літературного героя біографію свого редакційного заступника, друга і кума. Єдина неточність, що                Р. Бжеський сам був не проти того, щоб титулували його професором. Отож і бачимо цей титул біля його підписів під низкою друкованих матеріалів. Зокрема й під статтею “Поет, що прийшов зарано”, вміщеній у цьому збірнику. Та й у “Посвідченні”, виданому редакцією часопису “Волинь”,       Р. Бжеському 19 березня 1942 року за підписами Уласа Самчука, Андрія Мисечка та Василя Штуля (його теж вміщено в цьому збірнику) читаємо: “Стверджується цим, що проф. Роман Бжеський протягом п’яти місяців виконував без закидів обов’язки Заступника Головного Редактора часопису “Волинь”.

А ось Бжеськийпоет, як і Бжеськийлітературознавець, в Україні практично не відомий. Тим часом у період його праці в рівненському часописі “Волинь”, редагованому Уласом Самчуком, поетичні та літературознавчі твори Р. Бжеського були часті на газетних шпальтах.

Тож пропонована читачам книжка має хоч частково представити письменника — поета і літературознавця, — який у дні виняткового часу ставив своє слово на службу Україні. А той “винятковий час” для Романа Бжеського, на жаль, тривав протягом усього життя. Та триває ще й у дні теперішні.

Поетом, як і діячемсамостійником, він був пристрасним і безкомпромісним. Альфою і омегою його думок, його художньої творчості, його вчинків була Незалежна Українська Держава. Він завжди виступав із відкритим забралом, не визнавав навіть найменших відхилень від лінії борця, був одвертий і різкий у судженнях, “незручний” у дискусіях і розмовах узагалі. Як результат — недоброзичливців, недругів мав значно більше, ніж друзів. Тому й не дивно, що навіть укладачі відомої “Енциклопедії українознавства” не згадали прізвища Бжеського, хоч і послуговувалися його працями.

У царині літературнохудожньої творчості Р. Бжеського є його твір “Вояк”, що становить основу цього видання. Хоч автор зазначає, що це “лірична поема”, однак на простенькій канві “він плюс вона — любов” робить спробу відтворити неприкрашену історію змагань українського народу за незалежність з усіма найхарактернішими епізодами, учасником чи свідком багатьох з яких був сам. Тому сьогоднішньому читачеві є всі підстави дивитися на “Вояка” як на “найісторичнішу” річ в українській поезії.

Із віршованих творів Романа Бжеського чи не найцікавіша доля судилася поезії “За власну могутню державу”. Створено її у 30ті роки минулого століття, коли автор проживав у Крем’янці і для виховання державно мислячої молоді організував там підпільні курси. Тож цілком зрозуміло, що першими поціновувачами твору стали саме слухачі курсів. Одним із тих слухачів і помічників Р. Бжеського був Олександр Глувко — людина талановита і високопатріотична (за свої переконання спроваджувався поляками до в’язниці в Корці, а москалями — двічі до Сибіру в 1939—1953 роках). Саме О. Глувко поклав текст вірша на музику. “Обробку тої музики виконував духовий оркестр польських уланів у Білій Криниці, не підозріваючи тексту”. Пісня настільки сподобалася свідомій молоді, що швидко набула значного поширення. На Кременеччині, Дубенщині та в інших українських землях її співали як національний гімн. А згодом її співали вояки УПА.

Коли через роки колишня ув’язнена крем’янецької тюрми Марія Кавун записала на касету повстанські пісні, які вона чула від ув’язнених дівчатповстанок, то серед тих пісень була й “За власну могутню державу” на слова Р. Бжеського. Ще згодом машинописний збірничок наспіваних М. Кавун пісенних текстів під назвою “Пісні повстанок Волині” передала до редакції багатотомного “Літопису УПА” дружина Р. Бжеського Надія Бжеська. Вона ж і подала власне пояснення відтворюваних у піснях подій і явищ. Зокрема й додаткову інформацію щодо піснігімну на слова свого чоловіка. І сьогодні ми маємо змогу знайомитися з текстом і мелодією цього твору з 25го тому “Літопису УПА”. Звідти й передрукували його у своєму виданні.

Як людина енциклопедичних знань загалом і досконалий знавець українського літературного процесу зокрема, Роман Бжеський бачиться сьогодні “на корпус коня” попереду своїх сучасниківчитачів. Уміщена в збірникові стаття “Поет, що прийшов зарано” переконливо потверджує це.

Рецензуючи творчий доробок Євгена Маланюка, Р. Бжеський звертає особливу увагу читача на його найзлободенніший, найгостріший твір — знамените “Посланіє”. Він прагне не просто проаналізувати, а розтлумачити широкому загалу художню силу, глибинний зміст і значення поеми. Бо не всі тодішні читачі доросли до сприйняття і розуміння цього твору — на заваді такому доростанню стояли польські й московські окупанти. На підтвердження цього наведу свідчення сучасника Євгена Маланюка: “Большевицька преса на Україні ні на кого так гостро не нападала, як на поета Є. Маланюка. Всі органи преси, всі з’їзди на цілому СРСР, від початку його літературної діяльності всі нападали на нього”.

Хоча слід сказати, що справжні шанувальники творчості Є. Маланюка тоді немало робили для пропаганди його поезій. Відомий у 30ті роки західноукраїнський комуністичний діяч Григорій Гапончук, згадуючи про своє ув’язнення в рівненській тюрмі, де польські окупанти утримували його в одній камері з українськими націоналістами, пише: “Іноді моторошно було слухати, коли матуристиоунівці декламували людиноненависницьку писанину націоналістичних борзописців, особливо “поезії” Маланюка. Як може рука піднятися писати, а язик повернутися говорити такі кощунства проти своєї країни, проти свого народу: “Припекти б тебе ярим залізом!” Це так звертається фашист Маланюк до України, а оунівцібойовики на всі лади смакують ці блюзнірські слова”.

Отож Роман Бжеський на сторінках “Волині” продовжував справу побратимівнаціоналістів уже в дні німецької окупації. Адже і для нового окупанта Україна залишалася “об’єкт — замість суб’єкта”.

Працюючи в Рівному заступником головного редактора часопису і маючи широченний обсяг роботи, Роман Бжеський викроював час і для редагування книжкових видань місцевого видавництва “Волинь”, і для активної участі в діяльності “Просвіти”, і для гурткової роботи в художній самодіяльності. А ще й нерідко брався за олівець і фарби, бо мав і непересічний талант художника. Кілька репродукцій із його робіт люб’язно надіслала для цього видання донька Маргарита Бжеська, хрещениця Уласа Самчука, яка нині мешкає в Бразилії.

Принагідно ще зазначу, що дата “19 березня 1942 року”, вказана в згадуваному вище “Посвідченні”, не є датою остаточного від’їзду Р. Бжеського з Рівного до Крем’янця. Бо у хроніці часопису “Волинь” читаємо: “Дня 25 березня ц. р. о год. 18й в залі кіна “Скаля”, заходами Товариства “Просвіта” в Рівному, відбулася святочна Академія з нагоди 81х роковин смерті Тараса Шавченка… З декламаціями виступили п. Р. Бжеський “Чигирин” і арт. Поліщук “Кавказ”… Академія буде повторена в неділю 29 березня о год. 16 в залі кіна “Скаля”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment