«О Мoскво, ти несита крови!» — застерігав сучасників і нащадків Юрій Федькович (1834—1888), котрому нині виповнюється 180 років від дня народження

Богдан МЕЛЬНИЧУК,
доктор філологічних наук, професор, член НСПУ та правління Чернівецької обласної організації ВУТ “Просвіта”
ім. Т. Шевченка

Застереження це прозвучало у вірші “В день скону батька нашого Тараса Шевченка, Кобзаря Руси, Мартира України, предитечі нашої волі і слави!”, що його 1866 року було видано у Львові окремою брошурою. Згодом, 1902 року, “поменник” передрукував Іван Франко в початковому томі “першого повного і критичного” зібрання спадщини Юрія Федьковича, за його атестацією, “найбільшого поета зеленої Буковини” та одного з “головних ратаїв нашого слова”, тобто всієї української літератури.
За радянських часів вірш замовчувався. І зрозуміло чому. Адже полум’яний буковинець звинуватив “усю московськую Юдею”, тобто самодержавних посіпак (а продовжувачі їхньої чорної справи щодо України не перевелися і за більшовицького тоталітаризму) не тільки за те, що вони вкоротили віку Шевченкові (“мартир”, що фігурує в назві та в тексті твору, — значить: “мученик”), а й за те, що продовжують глумитися з його народу.
Особливо дісталося від поета так званим “москвофілам”, яких він називає “іскаріотами новими”, що “за московськії карбові в неволю хочуть нас продать”.
Апогеєм звинувачення стало таке місце “поменника”:
…Да чей і Мoсква1 прелукава
Карбованцями не задавить!
О Москво, мати ти всіх лих!
О Москво, ти несита крови!
Крови пророків і святих,
І праведних святої крови
Вже переповненая чара! (4, с. 117).
У тій чарі й кров українського “пророка і святого” Тараса Шевченка — до такої думки підводив читачів його найбільший послідовник на західноукраїнських землях у дофранківську епоху Юрій Федькович.
До жодного з радянських видань не ввійшов вірш-пісня Буковинського Соловія “Нова Січа” (1887) — насамперед через те, що в підзаголовкові значилося: співати на мелодію національного гімну “Ще не вмерла Україна”. І — не меншою мірою — через строфи на взірець:
Була Січ на Україні,
Чуди зруйнували
І козацьку давню волю
Вбити загадали.
Не уб’єте руську волю,
Вороги прокляті,
Бо та Січа України
В кожній руській хаті! (4, с. 240).
А “чуди” у Ю. Федьковича — синонім до такого ж зневажливого “москалі”.
Дарма шукати в радянських виданнях нашого світоча поезію “Вже два[д]цять рік…” (1886) з уїдливими характеристиками нашого “старшого брата” на кшталт:
Москалисько, як вовчисько,
Лупає очима,
І з кровавим своїм кнутом
Грозить за плечима. (4, с. 211).
Під вогонь зневаги самовідданого патріота потрапляють не тільки іноземні зайди різного походження, а й їхні прислужники, перекинчики з українців:
Оден собі аж страх забаг
У золоте улізти руно
І нині русином ще ляг,
А завтра встав уже румуном.
……………………………….
А другий знов, як та свиня,
У москалі конечне преться,
Бо там карбованці бриня
І “батюшкова” водка п’ється,
За наші запродані душі!
У Мoскві і на вeрбі груші,
А в нас їх і на груші ніт.
О, безталанний той наш світ!
(4, с. 212—213).
Не передруковувався у підрадянській Україні й один із найбільших за обсягом творів Ю. Федьковича — віршована трагедія “Хмельницький”, що, закінчена за два тижні до раптової смерті автора в робочому кабінеті редактора першої української газети в краї — “Буковина”, стала його лебединою піснею. Та й бачила вона світ один-єдиний раз — 1938 року в окупованому панською Польщею Львові. Було це в друкарні Наукового товариства імені Шевченка, яке частиною ІІ Б ІІІ тому завершувало, нарешті, проект, започаткований 1902 року І. Франком. До тому увійшли перша й третя редакції трагедії твору і уривки та варіанти другої редакції.
До речі, ми (а крім автора цих рядків, це доктор філологічних наук Лідія Ковалець і директор видавництва “Буковина” Людмила Черняк; а в підготовці перших книг задуманого шестикнижжя брав участь ще й доцент Микола Юрійчук) здали на виробництво том із вибраною драматургією нашого краянина, зокрема і з трагедією “Хмельницький”. У ній Ю. Федькович провів думку про згубні для України наслідки Переяславської ради та вустами головного героя висловив кредо всього свого свідомого життя:
…Бо я для України лиш жию!
Єї і душу, й тіло завдаю!
За ню ріков козацька моя кров! –
Се моя заповідь! (2, с. 426).
Як бачимо, й тут відлунився національний гімн “Ще не вмерла Україна”.
Неприйнятно для ворогів України потрактовано у творі смерть Богданового сина Тимоша: він, наказний гетьман у Молдавському поході, гине від підступів московських агентів. Хмельницький-батько промовляє з болем:
Московщино! Се перша твоя
жертва!
О Україно моя, Україно!
Тут гріб твій! Тут козацька
домовина. (2, с. 295).
В унісон з ним говорить полковник Носач: “…Україна плаче / На москаля!!! (2, с. 296), а заключна ремарка після цих слів: “Усі тягнуть шаблі” підкреслює готовність помститися ворогам.
У 90-ті роки минулого століття чернівецький літературознавець Микола Юрійчук републікував у “Буковинському журналі” (а пізніше в першому томі хрестоматії-антології “Письменники Буковини”, 2001) замовчувану в радянські часи статтю Ю. Федьковича, написану німецькою мовою, — “Bis es noch nicht zu spat wird” (“Щоб не було запізно”). А замовчувану тому, що, вказуючи на загрозу, яку несла народам світу, насамперед українському, реалізована з допомогою москвофілів імперська політика царської Росії, стаття допомагала пролити світло і на політику, що проводила її спадкоємиця — Росія більшовицька, комуністична.
Публіцист, зокрема, писав: “Битва під Полтавою […] завершилася. Русь [тобто Україну. — Б. М.] завоювали московити, їх цар Петро привласнює ім’я переможеного народу, бере собі титул царя Руси й укладає програму своєї майбутньої політики: з Москви до Дніпра, з Дніпра до Вісли, з Вісли до Карпат, звідти до Дунаю. А від Дунаю до Босфору. Хіба стане хтось заперечувати, що це не розходилося з його програмою — програмою поневолення всіх слов’ян” (3, с. 129). Відтоді зіткнулися, як пише Ю. Федькович, “московська дика орда, з одного боку, і численне слов’янство, що стояло тоді на досить високому рівні культури, з другого!..” (Там само).
Діагноз Ю. Федьковича стосовно Москви, тобто Росії як “матері всіх лих” настільки проникливий, настільки пророчо далекоглядний і точний, що звучить і нині вельми злободенно; його, не здогадуючись, очевидно, про наявність такого ще в ХІХ столітті, повторив мало не дослівно сучасний російський письменник, автор роману “Енциклопедія російської душі”, який спричинив бурю в суспільстві нашого північного сусіда (зокрема, 19 професорів Московського університету подали на нього позов до суду за образу честі нації), Віктор Єрофєєв: “Росію створено для молитов, туги й нещастя. Це країна, що виробляє людське лихо. Історично існують всі умови, щоб ця країна постійно була нещасною” (1, с. 5).
Після злочинної анексії Криму путінською Росією і неоголошеної нею війни на східноукраїнських теренах Федьковичеві одкровення щодо московської кровожерності вражають ще більше. Як і його соборницькі та патріотичні переконання:
Най Черемош запінений
І Чорний, і Білий
Із братію, із руською
Нас більше не ділить. (4, с. 106)
чи менш знаним, але не менш
важливим:
За все найдужче, сину, тих ся бій,
Що хочуть взяти в тебе нарід твій,
Сокровище твоє щонайдорожче.
(4, с. 219).
Юрій Федькович залишається й нині одним із найбільших борців за самостійність України, а відтак і ворогів її незалежності.
___________________
1 Так услід за Шевченком наголошував Федькович — Б. М.
Література:

1. Єрофєєв Віктор. Москальська душа: [уривок з роману “Енциклопедія російської душі” в перекл. Василя Шкляра] // Літ. Україна. — 2009. — 22 жовтня.
2. Федькович Юрій. Хмельницький [третя редакція та відривки й варіанти другої редакції] // Писання Осипа Юрія Федьковича.
Т. ІІІ, ч. ІІ Б. Драматичні твори. — Львів, 1938. —
С. 379—490.
3. Федькович Юрій. Щоб не було запізно! (Голос з-посеред руського народу) / Публікація Миколи Юрійчука // Буковинський журнал. — 1994. — Ч. 3-4. — С. 125—130.
4. Федькович Юрій. Т. 1. Поезія. Ч. 1. Лірика. Упорядкув., підгот. текстів і прим. Б. І. Мельничука та М. І. Юрійчука. — Чернівці, вид-во “Буковина”, 2004. — 272 с.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment