Рідні бійці, ми з вами!

Лист читача — до друку!
Олеся ОМЕЛЬЧЕНКО,
член НСПУ, с. Військове Солонянського району на Дніпропетровщині

Кажуть, друг пізнається в біді. І сьогодні, коли рідна Україна опинилася у загроженому стані, піднявся наш народ, показуючи справжній патріотизм, відданість, жертовність, здатність ЛЮБИТИ Батьківщину, Родину, Рідний край. Ще зовсім молоді хлопці, багато з яких тільки закінчили середню школу, не заради грошей, не думаючи про славу чи про себе, пішли чи то добровольцями, чи по призову, але за покликом небайдужого щирого серця, — воювати на Схід.
Село Калинівка Солонянського району також віддало на захист матері-України своїх синочків. Сьогодні їх — п’ятеро: зовсім юний, дев’ятнадцятилітній Антон Конфеткін, який тільки закінчив середню школу, більш досвідчені: Микола Когут, Микола Воробйов, Михайло Швець (уродженець села Військового, та зараз проживає у хуторі Гроза), Тарас Кулинич. Кожен наш земляк — неповторний.
Рідні наші солдати, ми, калинівчани, дуже хвилюємося за вас, тому створили у селі ініціативну групу, члени якої (хто скільки зміг) зібрали кошти на каски та бронежилети для вас. Земляки закупили для оборонців якісний, надійний товар. Ми дуже переживаємо, як ви там, адже щодня чуємо по телевізору про нестачу засобів захисту для бійців. Моторошно! Іде війна, рвуться бомби, снаряди, лютують “Гради”, а у багатьох юнаків немає ані якісних касок, ані куленепробивних жилетів. Кричить, розривається болем душа! Вас кинуто під кулі, у вогонь, і ви палаєте, беззахисні, а Україна, її Уряд не можуть подбати про вас. Ми, односельці своїх рідних хлопців-захисників, дізнавшись у телефонній розмові з ними, що фактично наші діти незахищені — один бронежилет на двох або й на трьох, каски пробиваються — тому створили цю ініціативну групу. Ми боїмося, що воїни у будь-яку мить впадуть, як підкошені колоски, під кулями ворога, бо вони не захищені, серце стискається від болю і розпуки!
На наші пожертвування ми купили кілька касок і бронежилетів, але цього мало, тому ініціативна група звернулася по допомогу до начальника транспортно-господарської частини МНС Дніпропетровська майора В. В. Переходченка та начальника приватного підприємства “Уніформа” В. В. Фареника, які, не вагаючись, придбали власним коштом іще 3 бронежилети для наших бійців і пообіцяли через надійні канали передати обмундирування в зону бойових дій АТО.
Так, війна зненацька роззявила свою ненажерну пащу. Так, Україна не готувалася до війни і навіть підготовленої армії, яка могла б гідно захистити країну та народ, не мала. Але… Іде час. Війна не відступає. Кінця-краю їй не видно. Уже оголошено новий призов у бойову армію. Призов новий, а солдати, іще попередні, не озброєні, серцями йдуть на кулі! Обіцянки Уряду про воєнне постачання армії не втілені. Слава Богу, що є волонтери! Ми вдячні тим, хто власними зусиллями вирішує проблеми захисту воїнів і надає їм гуманітарну допомогу, збираючи пожертви серед небайдужих.
У кожному місті, у кожному селі, у кожному будинку є воїни, які захищають сьогодні нас із вами там, на передовій, у зоні бойових дій. Вони не думають про себе, вони думають про Україну. Багато хто з мирного населення, кого не торкнулася війна, не розуміють, мабуть, усієї складності ситуації, спокійно живуть, як і раніше, дехто навіть ухиляється від обов’язку стати бійцем в АТО. Тож допоможімо хлопцям-героям чим зможемо, всі разом. Хіба це важко — кожному пожертвувати кілька десятків гривень? А за ці гроші будуть куплені бронежилети — і наші сини, брати, батьки не загинуть. Вони воюють, недоїдають, їх мучить спрага. У стані фізичної і психічної перенапруги, на межі зриву… але, незважаючи на жодні труднощі, боронять нас із вами!
Прокидаймося, люди! Україна у небезпеці! Україна у вогні! Падають під кулями наші діти, кращі з кращих! Рятуймо їхні життя хоча б засобами захисту!
От і ми, калинівчани, вовніжани, військовчани молимося за вас, рідні наші бійці, ми думаємо про вас, ми чекаємо вас із перемогою.
Вважаю, кожне село, містечко, кожен населений пункт повинен мати такі ініціативні групи, яку створено у нашому селі Калинівка. Адже куля не буде чекати, доки у держави з’являться гроші на закупівлю вкрай необхідного обмундирування для кожного солдата, куля наздоганяє воїна щомиті.
А матері з жахом слухають новини, живуть у постійній напрузі. А раптом синочка вже немає… Та й не тільки матері. Ми також хвилюємося, переживаємо, щоб не стискалося солдатське серце від відчуття незахищеності. Ми, ваші земляки, подбаємо про вашу безпеку! Будьте певні, там, у пеклі війни, ви не самотні, ми з вами — своїми серцями, чуттями, думками. І допоможемо вам, рідні, чим можемо!
Не думайте, що вас кинуто напризволяще. Ні! Ми, ваші друзі, батьки, сестри і брати, які лишилися в тилу, молимося за вас, піклуємося і віримо, що незабаром ця підступна війна на Сході скінчиться, і знову мирне небо над нами радітиме перемозі, яку здобудете ви, до якої всі небайдужі громадяни України також докладають зусиль.
Ми переможемо разом! Ми — з вами! Завжди! Щомиті: і в бою, і у хвилини перепочинку. Незборимий український народ відстоїть свою рідну землю, рідну Україну!
Слава її героям-захисникам!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment