Україна несе світові нові смисли

Степан ВОВКАНИЧ,
доктор економічних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту регіональних досліджень НАНУ, Львів

Закінчення. Початок у ч. 29
за 2014 рік

— Гідна людини і нації — передбачає створення належних соціально-економічних, екологічних умов окремій особистості шляхом не лише піднесення рівня матеріального добробуту, європейських стандартів життя (до яких нація поки що не “дотягує”), але і духовних, ментальних можливостей самореалізації, спілкування, національно-творчого середовища, яке поза “рамами нації”, за Франком, поза національною ідеологією ні створити, ні зберегти — неможливо. Це тим більше неможливо, бо українська нація ослаблена імперським етно-інтелектогеноцидом. Вона і нині відчуває не тільки подвійний постімперський і посттоталітарний потужній тиск, а й рахує жертви неоголошеної війни. Міжнародні засудження агресивних дій Росії, навіть рішучі — неефективні. Путінська Росія далека від каяття за зросійщення України, штучний Голодомор, за підрив державної цілісності України як помсту за самостійний вибір європейського вектора інтеграції, спротив постімперській політиці тощо.
Україні самотужки не вистояти. Зрозуміло, що потрібний комплексний міжнародний захист, починаючи від правового до адекватного військового втручання в міжнародні відносини, адже у світі відбувається не лише експлуатація людини людиною, а й нації (націй) нацією. Якщо світове співтовариство ухвалило Декларацію прав людини, то Декларації захисту прав народів досі немає. Україна зазнала неприкритого (точніше, добре замаскованого) воєнного нападу з боку Росії. У Раді Безпеки ООН цей агресор — постійний її член і має право вето (!) на рішення цієї міжнародної інституції. На очах світу йде змагання за лідерство сильних, а дехто прагне і в ХХІ столітті стати всемогутнім диктатором керованої (?) демократії, окупувати землі сусіда, диктувати суверенній унітарній державі федеративний устрій, державний статус мови окупанта, вчить толерантності.
Отже, не все людське — людяне. Якщо поняття “соціальне” означає людське, суспільне, а “гуманне” — людяне, то їх синтез, власне, складе нову “соціогуманістичну” якість, котра потрібна більше, аніж синтезований політиками новотвір — гібридна війна, очевидно, як результат історичного “схрещування” агресивних російських імперій — царської і радянської, білої і червоної, церковно-православної і атеїстичної. На тлі спадковості російських імперій українська ідея розвитку національної держави при належному міжнародно-правовому забезпеченні може стати соціальним магнітом, носієм нових соціогуманістичних цінностей та мотивів діянь, які потенційно здатні в майбутньому сформувати духовно-інтелектуальну ідеологічну платформу державотворення міжнародного масштабу. Досягнення цього гарантуватиме державам, що розвиваються, національну безпеку, сприятиме розробці стратегій їхнього розвитку, приєднання до союзів колективного захисту та вільній інтеграції.
Побудова Стратегії розвитку України на засадах сучасних складових УНІ передбачає, найперше, аналіз існуючої ситуації у державі, виявлення ключових загроз та протиріч, що не дозволяють запровадити таку ідеологічну основу державотворення вже сьогодні. Зокрема, визначальним має бути питання щодо національної держави титульного народу, єдиної державної його мови, державних символів, орієнтирів розвитку та інтеграції. Тобто існує проблема створення середовища, адекватного для розвитку людини і нації. Не може бути вільною людина, коли уярмленою є її нація. Необхідно оцінити геополітичні та геокультурні загрози українській нації. Зокрема, такі: галопуюча асиміляція етнічних культур в окремих регіонах країни; наголоси на сепаратизмі, федералізмі окремих областей України; нівелювання та дискредитація традиційних українських цінностей, історичної пам’яті, національної семіотики, героїв, подвижників УНІ; депопуляризація української мови, літератури, музики, кінематографа у внутрішньому інформаційному просторі країни та за її межами; нарешті, десуверенізація, десоборнізація та дезінтеграція України загалом.
Потрібна довготермінова Стратегія розвитку, яка б визначала, пропагувала та захищала цінності УНІ для усіх співгромадян, передбачивши:
— визначення єдиних ідеологічних пріоритетів розвитку держави, які стали б підґрунтям націєтворення та стимулятором імунітету проти маніпулювання свідомістю українців;
— захист інформаційного простору та використання для пропагування націєтворчих ідей, культурних цінностей, традицій, звичаїв, обрядів тощо. Нинішня переважна більшість ЗМІ України передають інформаційний контент російською мовою. Отже, привчають населення до неукраїнського культурно-інтелектуального продукту, активізуючи русифікацію і так русифікованого східного та південного регіонів, доросійщуючи Україну загалом. Це деструктивно впливає на національні почуття, виховання патріотизму та духовну єдність українського народу, загострює геокультурні загрози для держави, провокує її дезінтеграцію.
— формування нової єдиної системи цінностей українців, яка дозволила б об’єднати народ в єдину націю (державної мови, нових зразків української літератури, музики, кінематографа, театру тощо, духовних цінностей) та дозволила б пересічному громадянину ототожнюватися і самоідентифікуватися з нацією, а не з телепропагандою героїв боїв у Чечні, Афганістані, телесеріали про ментів та різних асоціальних суб’єктів;
— всебічний розвиток творчої особистості, формування нової української національної еліти, яка стала б для народу, особливо молоді, прикладом для наслідування, збереження національної ідентичності, ментальності народу, його історичної пам’яті, генофонду тощо.
Визначення основоположних засад української національної ідеї диктує внесення відповідних змін не лише на рівні міжнародних відносин, а і в нормативно-правову базу України, у стратегію національної безпеки України. Хоча при розробці нової Конституції України майже кожен Президент намагається прийняти її під себе, але введена буцімто демократична норма, що “жодна ідеологія не може називатися державою як обов’язкова”, не тільки не суголосна з попереднім записом “суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності”, але і перманентно передається від одного варіанта Основного Закону держави до іншого. Ці розмиті недоречності призвели до того, що Україна досі не тільки не має ідеологічного супроводу свого державотворення і становлення нації, а й девальвовані проблеми актуалізації націо­нальної ідеї, пошуку позитивного її історичного тлумачення, наукових досліджень перспектив розвитку в інформаційно-просторовій, інноваційній моделі розбудови національної держави за умов одвічних загроз її суверенітету з боку Москви, внутрішніх суперечок щодо євроінтеграційних намірів тощо. Фактично в Україні не тільки немає ідеологічних партій, а навіть окремі члени парламентських фракцій, парадокс(!), — виступають на боці терористів, сепаратистів та інших антиукраїнських елементів.
Це все ставить на порядок денний нагальну потребу: опрацювати систему ідеологічного забезпечення державотворення в Україні та закрити, нарешті, спекулювання політиканами запитанням: ідеологічний плюралізм чи монізм, соборність чи федеративність, президентсько-парламентська республіка чи навпаки, пропорційна чи мажоритарна виборча система? Адже сталося так, що в Україні ні того, ні іншого немає: обпікшись на чужинській монополії тоталітарних ідеологій, зокрема комуністичній, ми боїмося доторкнутися думкою до своєї, розмаїття її сучасного ідеологічного дизайну. Можна зрозуміти німців, які заборонили не тільки нацистську ідеологію, а й, настрашені гітлерівськими маніпуляціями з проведенням загальнонаціональних референдумів, не послуговуються ними у післявоєнній Німеччині. Однак до чого тут Україна та її національна ідея як споконвічна мрія здобуття свободи і державної незалежності, за що боролося не одне покоління впродовж трагічної нашої історії.
Таким чином, ідеться про УНІ як концептуальну програму розвитку сучасної демократичної та вільної України, її суверенне право вибирати вектор інтеграції, національних, європейських і загальнолюдських цінностей, за які віддали життя герої не однієї Небесної Сотні. Наші північні сусіди не мають ніякого права вчити нас толерантності, диктувати ідеї щодо зміни державного устрою, збереження українськості, усвідомлення власної національної ідентичності, гідності, творення духовно-культурних сенсів. Адже самі мають безпосередній стосунок до формування тоталітарних імперсько-більшовицьких ідеологій творення т. зв. “нової радянської людини”, побудови світлого “комуністичного майбутнього”, що призвели до нечуваних у мирний час людських жертв і трагедій; до лицемірної більшовицької ідеології “дружби народів”, а насправді — імперського інструментарію зросійщення. І нині на очах всього світу, який знову намагаються обдурити “альтруїстичним” бажанням відновити історичну справедливість, насправді допомагають сепаратистам, не гребують постімперською облудливою ідеєю “обустройства России”, побудови “русского мира”, “принуждения к миру” православних братів і ближніх сусідів українців, непокірних грузинів тощо.
І насамкінець. 2011 року ми провели круглий стіл “УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ (УНІ) ЯК ДУХОВНО-ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КОД СОБОРНОСТІ НАРОДУ: ЕТНІЧНИЙ, ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ТА ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ ВЕКТОРИ”, присвячений 20-річчю Незалежності України. Представляється доцільним провести аналогічний захід із залученням учених, авторитетних небайдужих людей, яким є що сказати з названої проблематики. Спочатку організувати обговорення, інтерактивні діалоги за допомогою аудіовізуальних засобів у всеукраїнському масштабі, а відтак — організувати відповідні парламентські слухання у Верховній Раді, нарешті, ухвалити Закон “Про соціогуманістичні засади ідеології духовно-інтелектуального забезпечення державотворення в Україні”. Головне, не дати реалізувати постімперські ідеї російських політиків і українських сепаратистів федералізувати і декомпозиціонувати Україну, а відтак її окупувати по заново відбудованій Берлінській стені, лінії поділу якої та трагічність наслідків важко передбачити, бо вони матимуть вже не лише українське, а й світове поширення. Почуймо Україну з її новими смислами світових відносин!
Небезпечність ситуації вимагає якнайшвидше надати соціогуманістичній парадигмі як теоретико-методологічній базі ідеології духовно-інтелектуального забезпечення державотворення в Україні статусу світового морально-правового імперативу, відповідної міжнародної юрисдикції та потужного колективного євроатлантичного захисту. Лише за такого широкомасштабного і комплексного розуміння національної безпеки, ґрунтовного правового і належного військово-політичного забезпечення запропонованого дискурсу можна сподіватися на ефективне втілення універсальних соціогуманістичних принципів захисту держав, що розвиваються, зберегти автентичність ослаблених імперіями народів від неприкритих гібридних війн, від подальших постколоніальних асиміляційних експериментів та шовіністичного залишково-постімперських (посттоталітарних) тисків, умотивованих бажанням агресивних великоросів (знайоме – Ubermenschen) окупувати світ і над ним запанувати.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment