Вовки в овечих шкурах

Анатолій ІЛЬЧЕНКО,
м. Миколаїв

У Російській імперії була Російська православна церква (РПЦ), яка служила більше цареві, аніж Богу. Захопивши владу, більшовики заходилися будувати безбожне суспільство. Кращих священиків швидко знищили або ув’язнили. Тих, кого залишили, приборкали. Зрештою РПЦ була підпорядкована державі, бо ж вищі посади займали офіцери КДБ, а патріарха призначали за узгодженням з політбюро ЦК КПРС. РПЦ піддалася комуністичному впливу, за що мала привілеї. Комуністи заборонили Українську греко-католицьку церкву (УГКЦ), відібрали у неї храми і передали їх РПЦ. У релігійних навчальних закладах РПЦ виховували “вірних отєчєству” священиків.
Після розпаду СРСР вийшла з підпілля УГКЦ. Проте московські попи не повертали храми цій церкві.
Зверталася громада УГКЦ до Миколаївського міськвиконкому з проханням виділити ділянку для будівництва храму. УПЦ МП не забарилася — звернулася до міськвиконкому з проханням не виділяти УГКЦ земельну ділянку.
Релігійні громади РПЦ, що були в Україні, розділилися. Ті, хто хотів українську державу, створили Українську Православну Церкву Київського Патріархату (УПЦ КП). “Вірні отєчєству” створили Українську Православну Церкву (УПЦ), яка входить до Московського Патріархату. УПЦ МП витісняє з ужитку українську мову та вибиває з українців національну пам’ять і гідність.
УПЦ МП — найнебезпечніше джерело сепаратизму й тероризму, вона допомагає Росії знищувати Україну. 25 травня сили АТО затримали банду УПЦ МП, ватажком якої був піп. І таких бандитів на сході України хоч греблю гати, “вірні отєчєству” довго плекали вбивць.
Я знаю вірян із багатьох християнських громад. Вони добрі й живуть за правилом: “Поводься так, щоб люди в тобі побачили Бога, до якого б захотілося прийти”.
Вірні ж УПЦ МП, за незнач­ним винятком, поводяться так, щоб у них побачили Бога, від якого хотілося б тікати. Я чув від попа УПЦ МП таке: “Сєйчас сніму крєст і дам пі…лєй”. Так цей “святий” відповідав на запитання, яке йому не сподобалося.
Якось на вулиці до мене звернувся російською мовою староста релігійної громади УПЦ МП. Я ж відповів йому українською. Вибух гніву і крик: “На каком язикє ти разгаваріваєш? Ти что, нє знаєш, что Нікалаєв рускоязичний город?”. Пізніше я дізнався, що цей староста побив свого одновірця. Чи знімав він хреста перед бійкою, мені не відомо.
Прийшов якось я до знайомого, вірного УПЦ МП, а він саме розмовляв зі “святим отцем”. “Святість” блаженно казала: “Скоро рускій язик будєт государствєним”. Але ж він і тепер править російською і ніхто йому цього не забороняє. Краще б думав, як спасти свою душу.
Попи УПЦ МП кажуть, що вони служать Богу. Дослідимо їхній опис Бога.
2004 року були вибори Президента. Вірні цієї церкви роздавали листівки, в яких було написано, що “Бог покарав Ющенка зміною обличчя”. У їхньому кафедральному соборі, в Миколаєві, на столах були купи таких листівок. Усі аналізи й експертизи, які проводилися, виявляли в організмі Ющенка отруту. Одним із наслідків отруєння була “зміна обличчя”. З тексту листівки випливає, що Богом цієї церкви є той, хто отруїв Ющенка. Звісно ж, це людина. Хто ж у них Бог?
“Святі отці” УПЦ МП цинічно жорстокі, вони раділи нещастю Ющенка так, що аж листівки надрукували і роздавали їх по всій Україні. Вони проповідують любов до ближнього і радіють нещастю ближнього.
Біблія радить роздати своє багатство і йти за Ісусом Христом. Вірний УПЦ МП очищений від гріхів на Афоні, помазаний миром і благословенний попами Янукович не роздав багатства хворим дітям, бо ж у батьків не було грошей на лікування. У московського патріарха Кіріла годинник за 50000 доларів. Не продав Кіріл свої коштовності і не роздав гроші хворим дітям…
У липні на ярмарку організованому цією церквою, біля будинку культури “Зоря”, вірні УПЦ МП мене побили. Побили, хоча я не нападав на них, а відходив від них. Побили, бо я заперечив, що Південь України їхня православна територія. А ще їх обурило те, що я назвав себе не православним. Я відходив від них, а вони вигукували: “С нім нє надо говоріть. Єго надо біть”, “Да он же псіхбольной. Он інвалід”, “Проклятий уніат”. Зрештою, не я до них звернувся, а вони до мене. Ніхто не стримував нападника, хоча могли б. Характерно, що той, хто мене вдарив, перед нападом хрестився з особами в рясах. Дивлячись на них, я бачив огидного Бога.
Як відомо, на Русі психічно хворих не били і з повагою називали їх блаженними. Річ не в тім, психічно хворий я чи ні. Річ у тім, що вони били людину, яка, на їхню думку, психічно хвора. Тож діяли вони не за правилами Русі, а за звичками Московії.
Зібралися з усієї України “святі” УПЦ МП і не придумали чогось розумнішого, як побити інваліда. Ще й попередили мене, що роздеруть на шматки, якщо я підійду до їхньої церкви.
Не підійду я до їхньої церкви. Огиди не пересилю.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment