Олекса РІЗНИКІВ,
письменник, лауреат літ. премій ім. П. Тичини, К. Паустовського, Т. Мельничука, С. Олійника, Б. Грінченка.
Тритомник професора Таранця присвячений походженню та історії нашої мови, а через неї і нашого народу.
Уся трилогія носить вибухову контраверсійну назву: “Арії — руги — укри”.
Ось ці книги:
Арії. Слов’яни. Руси: Походження назв Україна і Русь (2004)
Трипільський субстрат: походження давньоєвропейських мов (2009)
Українці: етнос і мова (2013)
Чималий розрив у датах видання книг свідчить про ретельну, копітку працю автора над матеріалом.
Головним є те, що писані вони у часи, коли не стало брудної цензури, яка примушувала писати тільки те, що містила у собі примітивна програма партії. Але ж вона була ворожою українській ідеї, українській потребі.
Тому зараз, коли з’явилася можливість писати Правду, ми нарешті маємо змогу торкатися істини.
Третя частина трилогії нещодавно вийшла у світ. Епіграфом до неї автор узяв слова поета-академіка Бориса Олійника (вслухайтесь!)
Ми тут жили ще до часів потопу.
Наш корінь у земну вростає вісь.
І перше, ніж учити нас, Європо,
на себе ліпше збоку подивись.
Ти нас озвала хутором пихато.
Облиш, твій посміх нам не допече,
бо ми тоді вже побілили хату,
як ти іще не вийшла із печер.
Професор В. Таранець починає третю книжку трилогії такими словами:
“Проблема походження українців розглядається в світлі слов’янського етногенезу, що дає можливість звернутися до витоків давнього українського етносу та його мови.
Нами розглянуто проблему походження українського народу та його мови, які сформувалися в період існування праслов’янських племен та діалектів і, консолідуючись на основі суміжної близькості та близькості віри, привели поступово до утворення нації та літературної мови. Таке розуміння еволюції “українства” підтверджується нашим дослідженням та попередніми результатами вивчення історії українського народу та його мови. До останніх необхідно уналежнити праці провідних учених, з-поміж них це — С.Смаль-Стоцький, Є. Тимченко, І. Огієнко, Ю. Шевельов, Г. Півторак, В. Русанівський, В. Д. Баран”.
Автор залучає тих дослідників, які творили у еміграції і були заборонені комуністами навіть для цитування. А досягнення тих українців у галузі мовознавства великі, яскраві і зараз починають імплементуватися у нашу освіту і науку.
Зрозуміло, що у газеті важко передати всю палітру глибоко наукової розвідки, але хочеться хоча би основні висновки навести читачам.
Як видно із назви трилогії, автор проводить, обґрунтовує і доводить чітку думку — наш народ є спадкоємцем, триванням аріїв, згодом ругів-русів, згодом укрів, звісно з певними відмінами…
“Доля праслов’янського предка в населенні українців складає 45 %—54 %. Звідси виходить, що генетичний код українця існував уже в час… слов’янської прамови і в якійсь невеликій частці (в “ембріоні”) він був уже в період життя носіїв індоєвропейської прамови”.
Саме про це не можна було писати у часи імперії, бо прищеплювалася думка, що українці почалися десь у ст. (!??)
Автор багато уваги приділив племені укрів, укранів, які з Карпат розселилися у VI—XII ст. на річку Укер уздовж лівого берега річки Одер. Він їх зараховує до слов’янського типу “скотарі, воїни” разом із сербами, русами, хорватами, таврами тощо.
Наші предки первинно проживали в Карпатах, звідти мігрували на північ і на схід. Ті, що лишилися в горах, пізніше постали у вигляді бойків, гуцулів та лемків. Укри, розселившись на сході разом із окремими із зазначених племен, зберегли спершу локальне своє наймення в окремих князівствах, а потім поширили його на все державне утворення Україна і на всіх її мешканців.
Німецькі вчені досить глибоко вивчили історію Укермарка. Е. Ніпперт вважає, що укри зайняли VІ ст. місця вздовж ріки Укер. К. Кірш, зокрема, дослідила історію поселень племені укрів за період ХІ—ХІV ст. Своєю чергою В. Таранець детально аналізує топоніми Укермарку (Украненмарку) і Нижньої Лужиці, яких збереглося немало, констатуючи належність їх до давньоукраїнської мови з певними архаїзмами. Дуже показово, що чимало тих топонімів досі існують не лише у Західній, а й Центральній Україні. Ось кілька з поморських топонімів: Strej, Lisove, Kovall, Stara Nyva, Krynica, Horlica, Bukovina та інші.
Назва нижньолужицького поселення Rusi “Руси” свідчить, на думку автора, про те, що словоформа “русь” з’явилася задовго до приходу варягів-русів до Києва.
Показово, що В. Таранець залучає у поле своїх пошуків і Y-ДНК-генеалогію, в яку активно почали заглиблюватися вчені останніми десятиліттями. Ці досліди засвідчують найбільшу спорідненість українців саме з лужицькими сербами (сорбами), що не повинно нас дивувати, бо ці племена досі живуть саме там, де проживали укри, що є зайвим підтвердженням розселення наших предків із тих районів.
“Зародження давньоукраїнського етносу відбувалося у теренах Північно-Східних Карпат у середині 3 тисячоліття до н.е.”.
“Давніший стан давньої української мови має в собі ознаки венедських діалектів, яким говорили полаби, руги-руси, вельми-велети, лужичани, укри, поморяни”.
Валентин Таранець першим вжив надзвичайно вдале поняття “ембріональне зародження” мови, і воно у монографії заграло дуже красиво і повнокровно:
“Таким чином, українська, як і інші мови, має свою історію від часу “ембріонального” зародження до сучасного стану і бере свій початок з часу існування прамови… Є рація говорити, що ця (наша — О. Р.) мова (в окремих її рисах) існувала в “ембріоні” в праслов’янський період, і мають сенс ті результати наукових досліджень, які дозволяють вченим датувати зародження української мови періодом за дві тисячі років і більше до н.е.”.
Хочу доповнити інформацію знайденим у інтернеті цікавим фактом про один з музеїв у Німеччині, саме на території нинішнього Укермарку. Ось що пишуть німці у рекламних запрошеннях:
“Ukranenland” неповторний для Передньої Померанії музей. Тут після археологічних розкопок було реконструйовано у натуральну величину слов’янське село ІХ—Х століть. Відвідувачі на власні очі бачать хати, кузню, ливарну майстерню, побут хліборобів та ремісників. Побачать тодішні кораблі знаменитих слов’янських морехідців, які держали у своїх руках Балтійське море. Тут можна почути древню музику, відвідати борщ і вареники.
Вважаю, що варто включити цей музей у туристичні програми України.
Цей тритомник Валентина Таранця зацікавить і дослідників, і любителів нашої мови.
