Володимир ПРОЦЕНКО,
письменник, член НСПУ, заслужений діяч мистецтв України
Севастополь має глибоке історичне українське коріння. Із дня заснування Чорноморського флоту імперські пристави тут використовували закріпачених українців, які ще пам’ятали козацькі вольності й зіграли велику роль у національно-визвольних битвах за самостійну Україну.
Перші політичні протести українців у Севастополі розпочалися за три десятиліття до заснування партії народовольців “Земля і воля”. Напередодні російсько-турецької війни 1828—1829 років царський уряд, не маючи підтримки народів Криму і Кавказу, у багатьох населених пунктах півдня Російської імперії почав насильницький призов до війська. Таким населеним пунктом був і Севастополь. На той час прокотилася хвиля протестів переважно за утиски сімей матросів. У місті заснували “Добру партію”, яка у своїй назві мала винятково український підтекст, пов’язаний із пригнобленням матросів-рекрутів з України та їхніх сімей. Головним приводом послужила військова дворічна облога міста й винищення заколотників протидії режиму. Розпочався голодомор. В оточенні Севастополя брало участь близько 5000 солдатів. Вони годинами тримали в холодній морській воді жінок і дітей, аби викликати масові захворювання, та займалися грабунками їхніх помешкань. Матроси 18-го робочого екіпажу здійснили збройний опір. Надалі збройні виступи почала об’єднувати під свої гасла “Добра партія” і її військова рада. До складу керівництва увійшли Тиміш Іванов, Кіндрат Шкуропелів, Федір Піскар, фельдфебель Петро Щукін, унтер-офіцер Крайненко, слюсар адміралтейства Матвій Соловйов і ремісник Яків Попков. Вони організували охорону від проникнення окупаційних військ і вимагали від керівників міста припинити свавілля. Мешканці міста об’єднувалися в народне ополчення, яке очолив флотський мічман Малахів. А 15 червня 1830 року десятки тисяч громадян за підтримки матросів і солдатів скасували міську владу. Повстанці захопили гармати, роззброїли військові заслони, узяли в полон офіцерів і солдатів облоги, розпочали штурм карантинних установ і здійснили розправу з мучителями. 16 червня офіційним наказом скасували карантин і зняли зовнішнє оточення Севастополя. Військова рада “Доброї партії”, досягши мети, послабила пильність. Представники влади 17 червня розпочали штурм міста військами Сімферопольського гарнізону, Балаклавського грецького батальйону та піхотними частинами 12-ї дивізії, а 19 червня повстання було подавлено. Головним катом повстанців став граф Воронцов. Він закатував 1580 осіб. 626 повстанців були засуджені шляхом побиття палицями до смерті, з них забито 357 матросів флотських екіпажів. Практично ніхто з повстанців не вижив. Із Севастополя до Сибіру заслали понад 6000 українців, а їхніх дітей забрали до батальйонів військових кантоністів, для виховання імперських підданих.
Аби якось виправдати своє звірство, імперські посіпаки приховали справжні причини визвольного народного руху і принизливо прозвали Севастопольське повстання “Чумний бунт”.
За однією з легенд щодо назви Малахового кургану відомо, що 19 червня 1830 року за організацію народного повстання на Корабельній слобідці серед кургану біля палаючої батьківської садиби без суду і слідства був розстріляний флотський мічман Малахів. Слобідчани поховали свого ватажка серед Кургану. Його батько шкіпер Малахів, шанований серед севастопольців і військових, був позбавлений усіх прав і засланий до Сибіру. У пам’ять про народних поборців батька і сина Малахових севастопольці назвали курган Малаховим.
